Синдром Нiкiти - частина 16

Сергій

– Вони налетіли на нас зненацька.  Це було неподалік від клубу. Метрів 20. Ми з Оленою були у закутку... ми просто.. ну... знаєте... були романтично налаштовані... І раптово... Я нічого не встиг зрозуміти! Звідки взялися ці ненормальні?.. Іра кричала, лаялася. Відштовхнула мене від Олени, я  полетів на стіну... А далі... Іра з Таньою накинулася на Олену, почали її не просто бити, а наче на куски роздерти намагалися... було стільки ненависті... Я почав кричати, щоб вони зупинилися... Та вони були такі заведені... їх просто не реально було спинити! Олена впала на землю і тоді вони почали шмагати її усі троє, бо щей й Натяля додалася.. Я не вірив своїм очам... Все так швидко... Олена намагалася відбиватися, вона кричала... а Іра... била її обличчям об землю... аж... аж поки її  волосся не стало мокре від крові... і обличчя просто вже було не видно... було до біса багато крові... кров бризкала на усі боки....  Я гадаю... я бачив на асфальті в калюжі крові шматочки її шкіри... Вони не давали їй можливості вирватися, били ногами... Все було як у кошмарі... дуже жорстоко!... Я закляк!... Я боявся ворухнутися, наче то був страшний фільм... І... коли Олена перестала відбиватися, а вони продовжували її гамселити, я чомусь... я раптом збагнув, що їй вже кінець.... І разом з тим глузд відмовлявся приймати усе за дійсність!.. Та коли Ірина повернулася і зиркнула на мене тим нелюдським поглядом... з кровью на обліччі... Я зрозумів, що вона не відпустить мене... І.... І побіг... Побіг, не відчуваючи ніг... Я лише чув як шалено б'ється моє серце у середені... Я біг і боявся навіть озирнутися!.. А коли мимохідь всеж таки обернувся, побачив їх... Іра була вже дуже близько... вона наздоганяла мене!.. Вона була наче демон! Максимально, як тільки міг, я прискорював швидкість, та мені все здавалося, що вони вже наздогнали мене.. Я побіг через дорогу, ледь не втрапивши під колеса фури... і продовжував бігти далі і далі.... все дужче і дужче... не спинявся аж доки не опинився дома!.. Замикнувся на усі замки і принишк у своїй кімнаті. Здавалося, я просто сплю і ніяк не можу прокинутися... це було божевілля... Боже! Справжнє пекло!.. Потім почали дзвонити у двері. Я боявся відчинити і побачити там... цих демонів! Цих скажених зомбі! Я знав, що то була моя матір, вона не могла потрапити додому, дзвонила цілу годину... поки не прийшла міліція... Тоді я все ж таки відчинив двері квартири і... і вже дізнався про те, що трапилося...

– Скажи, Сергію, ти припускав, що Ірина влаштує бійку?
– Я...ну... так... це було очевидно...
– Дівчата билися через тебе й раніше, так?
– Бувало...
– Якби Олена з Ірою билися, скажімо, один на один, хто б з них переміг, як ти гадаєш?
– Якби вони по-чесноку махалися? Іра, ясний перець...
– І ти знав, що це неминуче? Іра б обов'язково це зробила? Ти знав це?
– Ну... знав... і що з того? Ну побила б вона Олену! Їй було би тільки гірше, бо, як ви знаєте, батько Олени адвокат. Ви уявляєте, які проблеми чекали б Ірку? Вона вже двічі від судимостей відмазувалась!
– Тобто, тебе все влаштовувало? Олена з побоями, Ірина за гратами, а ти справжній герой-ловелас, легенда міста... Але натомість, ти кинув свою дівчину, коли її вбивали.
– Я її не кидав! Я... ви просто не бачили!.. Ви... ви там не були! Вони б і мене вбили, ви що не розумієте? І мене також!..



далі: [url=http://www.proza.ru/2018/02/27/1300]