Синдром Нiкiти - передмова

Оповідання написано ще в 2008 році, тобто 10 років тому. Оскільки я лише випробовувала на той час україномовну форму, довгий час була не впевнена, що з того щось може вийти. Тому оповідання пролежало стільки часу у "схові".
На його створення мене надихнуло відео в мережі, про малолітніх вбивць. Дівчат, що навіть не встигли закінчити школу, а вже пішли за грати. Їхні інтервью мене приголомшили і дали тему для розмірковувань. Чи справді вони настільки бездушні у свої роки, чи просто піддалися впливу, а теперь саме розкаяння здається неприпустиме... Ким вони себе відчувають у цій ситуації? Чому ведуть себе наче зірки кіно?..
І я вирішила дати шанс бодай одній з них, шанс все ж таки буди зрозумілою, почутою із середени. Історія зав"язалася сама собою, таких історій чимало можна спостерігати у житті, я чула їх вдосталь, поки сама була підлітком, і тому вона не зовсім вигадана, реальні прототипи розповіді існують у житті. Когось вже нема, хтось скорочує вік у місцях позбавлення волі, а хтось "одужав" від жахіть своєї юності і живе помірно й тихо, виховуючи дітей.

Чому врешті-решт я вирішила це оповідання опублікувати?

Нещодавно по мережі практично пронеслося відео, що вплинуло на мене багато років тому. Якщо це не те ж саме відео, то принаймні фактична його копія. Осуджені дівчата на камеру розповідають свої історіїї тортур та вбивств, часто посміхаючись, кепкуючи з режисера.
Відео називалося "Убить - это просто", або "Убийство человека".

Я згадала свій твір і мені здалося, що саме цю історію варто прочитати усім небайдужим, кого цікавить, що відбувається у житті підлітків поза очі батьків.

Переклад російською планується невдовзі.
Та спершу пропоную вашій увазі оригінал.

Приємного читання!


Синдром "Нікіти" : [url=http://www.proza.ru/2018/02/27/1003]

Поддержать автора донатом: 5168755429002906 (приватбанк)