Мой инсайт или Исповедь сиделки - продолжение

Були у матері два сини…

Схвильований жіночий голос запрошував мене доглянути хвору бабуню з переломом шийки стегна. Я погодилась і в той же день вже знайомилась з обсягом роботи, з обставинами і, звичайно ж, з постраждалою.

- Уявляєте, як можна було впасти, вийшовши на ганок будинку? Ні дощу, ні слизоти… Просто підвернулась нога – і готово! – обурювалась миловидна жіночка зі слідами болю в куточках уст. – Тепер ось лежу, доглядальницю мені наймають.

Не було у квартирі ніяких розкошів. Навпаки, нещільно закривались вхідні двері і ті, що вели на балкон – все задубіло без господарського догляду. Але влітку це не так помічалось, навпаки, потрібен був хоч якийсь протяг, щоб вивітрювався неприємний запах від лежачої.

Звісно, що ми з нею поладили, вся робота по гігієні виконувалась справно. Просто ніхто не сказав (бо, може, й не знали), що її тіло вже точить онкологічна хвороба. Від того й характерний сморід разом з рідкими випорожненнями.

Жінка звалась Любою і повністю відповідала своєму імені. Найняла мене її невістка, котра дуже поважала свою свекруху, незважаючи на те, що давно розвелась із її невдахою-сином. Трапилась біда, хто ж їй допоможе?

В окремій кімнаті, відведеній для доглядальниці, на стінах висіли старі любительські знімки. На них – двоє малят, двоє школяриків, два юнаки у військовій формі… То сини моєї підопічної, які передчасно пішли з життя. Один потрапив до в’язниці, там захворів на сухоти і вже на волі помер у материнській квартирі. Другий устиг одружитися, порадіти малому сину, але подружнє життя не склалося: зловживав спиртним, водився із сумнівними дружками і зрештою помер від ножових поранень у чужому під’їзді.

Отак бідолашна мати й не діждала підтримки від своїх дітей, навпаки – тліла, переймалась їх невдачами аж поки й саму нещасний випадок уклав у ліжко.

Вона була небагатослівною, але чутливою і щирою. Смерть постукала у її двері вже через місяць. Перед трьохденним коматозним станом устигла прошепотіти слова вдячності і поцілувати мої долоні – дуже цінила старання доглядальниці. Це буває рідко…