Любила встати на світанку,
Коли туман ліг покривалом
На луг і річку. Спозаранку
Росою ранньою, бувало,
Лечу скупатися до річки
По діамантовій травиці.
Вода холодна. Так незвично,
Неначе з нашої криниці.
Та мить – і повна насолода,
Неначе знову народилась.
То волі повна тут свобода,
Бо вперше в річці оголилась.
Поки тебе ніхто не бачить,
Крім жаб і ранньої пташини,
Яка співа, неначе плаче.
То, мабуть є на те причини.
І ось, вода вже не холодна.
Бальорість, радість почуваю
І забуваю, що голодна,
У глибочінь я знов пірнаю…
Туман розвіявся і трави,
Омиті срібною росою,
Мов в діамантовій оправі,
Під сонцем сяяли красою.
Ось це – є щастя насолоди
Коли ніщо не заважає
Сприймати цю красу природи.
В дитинстві лиш таке буває.
Щастя насолоди
© Copyright: Вера Кириченко 2, 2018
Свидетельство о публикации №218030300799
Свидетельство о публикации №218030300799
Рецензии
На это произведение написано 13 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.