Пробач мамо... р. 3

                РОЗДІЛ – 3.

     Так тривало до червня 1941-го. Коли Гітлер напав на Радянський Союз, до них приїхав представник влади та військовий комендант з повідомленням, що вони можуть, при бажанні, отримати паспорт громадянина СРСР, але місцем проживання їм було призначено – м. Куйбишев. Доволі швидко їм були виготовлені нові паспорти і уповноважений від НКВС, який повинен був супроводжувати їх до нового місця проживання і роботи, вже у вагоні потяга доповів, що жити і працювати вони будуть на військовому, закритому авіаційному заводі і передав їм талони на харчування в дорозі і невелику суму грошей для прожиття на перший час.

     Одразу по прибуттю на завод, з кожною з них, окремо, була проведена довга, скрупульозна співбесіда, яку проводив капітан НКВС – начальник воєнізованої охорони заводу. Це був вродливий сорокарічний, зі спортивною та військовою виправкою чоловік, але при цьому дуже невисокого зросту – 155-160 см. Під час цих бесід він ґрунтовно, докладно дізнавався, вивчав всі подробиці їх минулого (довоєнного) життя, всі обставини, що привели їх сюди, на цей військовий, авіаційний завод.

     Ввечері, подружка Хана призналася мамі, що цей капітан дуже їй сподобався – і, звичайно ж, зрозуміти її можна – молодість, адже їм тільки двадцять, душа просить кохання! Як потім з’ясувалося, капітан також звернув свою увагу на привабливу красуню Хану! Згодом він використовував любий привід, щоб зустрітися та поспілкуватися з нею. Частенько викликав її до свого кабінету, де пригощав чашкою кави або чаю з цукерками, а вона потім пригощала ними маму та подруг. Розповідаючи мамі про ці зустрічі, вона завжди підкреслювала, що він дуже тактичний, не дозволяє собі, при розмові, грубості, фривольності. Іноді, на вечорах відпочинку, на танець запрошував тільки її. Мама дуже раділа такому неочікуваному щастю своєї найкращої подруги. І скільки ж страху вони натерпілися, коли через несподіваний, безглуздий випадок все могло скінчитися трагедією!

     Адміністративна будівля заводу осторонь від виробничих цехів. В цьому величезному, трьохповерховому цегляному будинку, в його центральній частині, розмістилися – дирекція, конструкторське бюро, їдальня і великий актовий зал, в якому завжди проводилися збори, святкові вечори відпочинку та демонструвалися кінофільми для робітників заводу. З лівої сторони цього будинку, на другому та третьому поверхах знаходилися гуртожитки (казарми) для дівчат, відібраних в фільтраційних таборах з поміж біженців з Європи від фашистської навали. А от на першому поверсі знаходилася велика пральня, в якій працювала мама з подружкою Ханою і ще однією жінкою з Польщі, в якої чоловік та син загинули під час німецького бомбардування їх селища. Це було дуже зручно – не виходячи з помешкання, відпрацювавши зміну, вони могли одразу піти в свою кімнату на відпочинок. А зараз я повинен відмітити одну, дуже неприємну особливість проживання для робітників – туалет був загального користування, без вигод та знаходився на відстані двадцяти метрів від адміністративної будівлі і в зв’язку з воєнним станом був абсолютно без освітлення.

     Дорогий читачу, я просто зобов’язаний попередити Вас – ця розповідь зберігалася мамою в повній таємниці майже тридцять років (вона поклялася своїй найкращій подрузі, з якою вимушена була тікати з рідного Кракова, та обидві витримали всі незгоди та тяжку працю концтаборів). Але час минув і правда цієї історії вже не могла зашкодити нікому.

     Того літа ми – мама, я з жінкою, сином та дочкою мого брата, відпочивали під Севастополем, в селищі Кача, у маминої доброї знайомої. Вдень, на пляжі біля моря, а ввечері, після вечері і кількох чарчин дуже смачного домашнього вина відпочивали на терасі під виноградними лозами. Хтось грав в карти, хтось слухав музику і розповіді, спомини старших. Літо, ми на відпочинку – от мама і розслабилася, розповіла нам ту давню історію, про яку, зв’язана клятвою, не розповіла б ніколи.

     Того вечора, про який розповідала мама, їй випало працювати, а змінити її повинна була Хана, після перегляду кіно в актовому залі. Але тут, в їх розмірений розпорядок спокійного робочого життя втрутилася ДОЛЯ, та з таким анекдотичним вивертом, що міг закінчитися трагедією. Як потім розповідала Хана, негаразди з животом в неї почалися ще на початку кінофільму, але вона сподівалася, що все згодом налагодиться (дуже ж їй хотілося додивитися цікаве кіно), однак розлад шлунка та різкий біль змусили її зірватися з місця та чимдуж летіти в туалет. В повній темряві, ще до туалету, вона задерла спідницю та спустила труси і, влетівши в темне приміщення туалету, з насолодою звільнилася поносом від бушувавшої в животі бурі. І в цей момент, позаду, за спиною, пролунав такий рев та відбірний мат, що вона від несподіванки та страху ледь не втратила свідомість. Але, напевне, спрацював інстинкт самозбереження. Кинувшись навтьоки, вона, не замислюючись ні на мить, за пару секунд опинилася в пральні і встигла тільки промовити до мамі, що якщо вона зараз не сховається, її вб’ють.

     Не розуміючи, що відбувається, мама все-таки схопила Хану за руку, і через комірку випхала її на сходи, які вели в їх казарму – наказала негайно роздягтися, лягти в ліжко і удавати, що давно спить. Замкнувши ті двері на ключ, вона запхала його в велику купу брудної білизни, а сама вискочила в робочу зону пральні і почала завантажувати одну з пральних машин брудною білизною. Буквально через кілька секунд вхідні двері, з гуркотом розчинилися і в пральню увірвався красень капітан – начальник охорони заводу, залицяльник Хани, але в якому вигляді!.. В правій руці він тримав пістолет, а в лівій – обгидженого кашкета, та й вся його офіцерська форма була в жахливих плямах, а ще й такий запах!.. Як розповіла мама, вона за долі секунди вимушена була зіграти роль, здивованої,  враженої побаченим, нічого не розуміючої дівчини, щоб спасти свою кращу подругу.


     “Хтось забігав сюди в пральню?” – закричав капітан. Мама із здивованими, переляканими очима, сівши на купу брудної білизни, заперечливо хитала головою. Він швидко оглянув приміщення і заглянув в усі кутки пральні, зайшовши в комірку, смикнув запасні двері. ”Де ключ? – звернувся до мами. – Не знаю, вони завжди замкнені…” “От чорт, не встиг роздивитись цю гадюку – пристрелю, якщо знайду!..” – стояв посеред зали капітан, та матюкався.

     Мама зрозуміла – треба негайно заспокоїти розлюченого чоловіка. “Товаришу капітан, знімайте гімнастерку, галіфе, давайте кашкет – я зараз все виперу, просушу та випрасую, а ви підіть в душ, ось вам рушник та простирадло. Зараз я запарю чайку, посидимо, поп’ємо. ” Після душу та трохи заспокоївшись, сидів на дивані, пив міцний, свіжо заварений чай. Поки мама приводила до порядку його обмундирування, він все ж розповів їй про свою, таку несподівану пригоду. Зараз, трохи заспокоївшись та спостерігаючи, як дбайливо, на совість відновлюється його офіцерська форма, він вже не так трагічно сприймав те, що скоїлося з ним. Та ще й мама, слухаючи його розповідь, не змогла стриматися та сміялася разом з ним.

     Несподівано він замовк, і, подивившись на неї, тихо промовив: ”Нюся, сподіваюсь, що ти розумієш всю серйозність сьогоднішньої пригоди, ніхто – чуєш, ніхто не повинен знати про це. Якщо я дізнаюсь, що хтось хоч слово скаже про це – я тебе знищу, ти розумієш – я можу це зробити… І, особливо прошу – не здумай розповідати про це своїй подружці Хані, в нас з нею серйозні відносини, я планую просити її руки, але хай це буде нашою таємницею ”. Почувши таку новину, мама навіть присіла від несподіванки: “Отже він навіть не допускає тої думки, що то була Хана!” – подумала вона і з полегшенням перевела дух.

     Повернувшись в казарму і зоставшись з Ханою наодинці, мама пошепки, на вушко розповіла їй все, що трапилось того вечора в пральні. Хана мало не на колінах благала свою подругу ніколи і нікому не розповідати такої безглуздої та страшної для неї історії. Свою клятву мама виконала і майже тридцять років мовчала, а тоді в перші воєнні роки життя йшло своїм звичаєм.  Через пару неділь капітан і Хана офіційно оформили свій шлюб, а мама була у них за дружку. Вони прожили в злагоді багато років, народили двох синів і дочку. Якийсь час мама отримувала од Хани листи, але згодом вони виїхали за кордон і листування перервалось. Тайна того вечора була збережена. І тільки через багато років, коли ця розповідь вже нікому не зашкодить, мама розповіла цю незвичну історію своїм дітям та онукам.
     Дивно, як іноді на життєвому шляху виникає тонка грань між комедією та трагедією!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2017-й рік
    переклад українською мовою   - 2025-й рік