Бик i москвiч

Їдемо Кразом на вахту. А ту наперед нас стадо корів. І серед них бик, здоровий такий, десь на девіть метрів ваги. Но то ми не ріскуєм, їдем си помалу, чекаєм закі то стадо перейде. Пепа, шофер наш. Такий мацюпунький, люде, шо його голова в руль пролазе. Він вже не єдну флєжку бімбру на тім виграв. А здалека то навит не видно, шо в кабіні хтось є. Здаєсі, жи краз сам їде. Але то такє.
Включив він перший зуб*, сємкі плює та й сунем си поволи.

А ту, курва, ррраз, якійсь москвіч наглий обганєти нас зачєв. Та ще й червоного коліру, як лєнін після суботніка.

Пепа каже:
- Піздєц москвічу, Куба!

Я нич не встиг му вповісти, бо він таки накаркав, гад. Бик зреагував миттєво. Незнам, люде, шо го більше вкурвило. Чи то наглість водія, чи колір, але мені сі здає, шо марка авта? Аж писок му перекривило. Бо за три мінути, люде, москвіч лежєв догори колічками, його шофер біг по полю швидше, ніж Усейн Болт. А за ним з водійсков дверков на рогах, летів бик. Провдивий гуцульскій бик, люде. З, налитими кров'ю, вочима та піною на перекривленім писку.

Отож, думайте яким автом їздити, люде.

Завше Ваш, Яків Кутовий

*перший зуб - то є перша передача, люде