Встреча земляков

К моменту начала Великой Октябрьской революции моему деду было девять лет. Его родители были мелкопоместными дворянами. У них были поля, мельницы, красильная фабрика тканей на Волге, кузнечные цеха, где выковывали отличные клинки, замки. В семнадцатом году родительский дом, фабрики и цеха запылали огнём. Дед рано остался без родителей. Ему ничего не оставалось как податься в город, выучиться на банковского служащего. Потом попал служить на Черноморский Флот, под Севастополем, на подводную лодку. По тем временам служили по пять лет. После Флота стал руководить трудовой сберкассой. Когда началась Великая Отечественная Война, его призвали в артиллерию и он дошёл до Кенигсберга. Разорвавшейся миной ему оторвало полстопы. Его отправили в госпиталь. Лёжа на госпитальной кровати, он беседовал с другими ранеными. И волею случая встретил земляка. Они стали анализировать и уточнять - кто откуда и  кто предки. И выяснилось, что один офицер был родом из крестьян, которые как крепостные принадлежали предкам моего деда. И хотя крепостное право было официально отменено за сорок лет до рождения деда, в деревнях при его появлении даже после революции кланялись в пояс и желали здоровья барину. Так его все и называли уважительно: барин...
В девяностые годы, уже в годы Перестройки, дед намекал мне обратиться в соответствующие органы  и потребовать назад всё конфискованное Советской Властью. Типа, мол в Прибалтике бывшие бюргеры возвращают свои земли и замки. Но я решил, что после драки кулаками не машут. Какой смысл начинать бесперспективные судебные процессы, да ещё через семьдесят лет с государством? Никто не пойдёт в свидетели тех событий. Никому ничего не докажешь! Все документы были уничтожены, А во время службы во Флоте и на войне о своём происхождении  лучше было молчать.


Зустріч земляків
(Переклад автора С.Б.Александров-Снігур)

До моменту початку Великої Жовтневої революції моєму дідові було дев'ять років. Його батьки були полупанків дворянами. У них були поля, млини, фарбувальна фабрика тканин на Волзі, ковальські цехи, де виковували відмінні клинки, замки. В сімнадцятому році батьківський будинок, фабрики і цехи запалали вогнем. Дід рано залишився без батьків. Йому нічого не залишалося, як виїхати в місто, вивчитися на банківського службовця. Потім потрапив служити на Чорноморський Флот, під Севастополем, на підводний човен. На ті часи служили за п'ять років. Після Флоту став керувати трудової ощадкасою. Коли почалася Велика Вітчизняна Війна, його призвали в артилерію і він дійшов до Кенігсберга. Бомби міною йому відірвало стопи. Його відправили в госпіталь. Лежачи на госпітальної ліжку, він розмовляв з іншими пораненими. І волею випадку зустрів земляка. Вони стали аналізувати і уточнювати, хто звідки і хто предки. І з'ясувалося, що один офіцер був родом із селян, які як кріпаки належали предкам мого діда. І хоча кріпосне право було офіційно скасоване за сорок років до народження діда, в селах при його появі навіть після революції кланялися в пояс і бажали здоров'я панові. Так його всі і називали шанобливо: барин...
У дев'яності роки, вже в роки Перебудови, дід натякав мені звернутися у відповідні органи і зажадати назад все конфісковане Радянською Владою. Типу, мовляв в Прибалтиці колишні бюргери повертають свої землі і замки. Але я вирішив, що після бійки кулаками не махають. Який сенс починати безперспективні судові процеси, та ще через сімдесят років з державою? Ніхто не піде в свідки тих подій. Нікому нічого не доведеш! Всі документи були знищені, А під час служби на Флоті і на війні про своє походження краще було мовчати.