3. Нiжнiсть бережи до краю...

 "НІЖНІСТЬ БЕРЕЖИ ДО КРАЮ"

                "Лиш би дощ не змив любов, з вуст закоханих цілунки.
                Дощ мине - і сонце знов обігріє, зачарує..."
                (Олександр Казимиров, 16.09.2015)

* * *

Скільки ж треба там дощу - із плювків та слів образи -
Щоб любові потяг вщух, й ніжність висохла одразу?...

...

Ти колись мені казав: "Ніжність бережи до краю.
Бо, коли іде війна, ніжність першою вмирає."
А тепер - мені плюєш в Душу, ти, прямим прицілом:
Отаким хіба себе почуваєшся ти сильним?

У своїх очах герой? Старшим хто себе вважає.
Із плювків твоя любов - певно, більшого не маєш?
Плюйся. Витеру, всміхнусь. Вмію усміхатись ніжно.
А якщо тебе кусну - то тоді не плач, бо винен.

А іще - на світі Бог: бачить все, і серце чує.
Помсту взнаєш ти Його... На собі усе відчуєш.
Всі плювки, за все життя, що дощем ти лляв у Душі -
Кров'ю виллються тобі. Отоді-то буде тужно.

Хочеш смерть собі таку? Щоб померти без спокою,
І тинятися в світах: без прощення, тінню злою.
Роздиратися навпіл, на шматочки вибухати,
Гризти лікті, чути біль, але спокою не знати...?

Буде так. Коли тобі Гордість очі так заслала,
Що й подобу вже забув, й гідність під підлогу впала.
Ти дозволюєш собі тих, хто слабший, пригинати?
То тоді в лице тобі буду знизу я плювати.

Та не скориш. Я не з тих, хто підкорюється силі.
Ніжність знехтував в мені? Певно, ніжність не потрібна?
Не отримаєш - нехай. Буде інший, хто пізнає.
Щирість, ніжність, сонце - я. Отже, я таки засяю.

Дочекаюся таки, хто образить не посміє,
Від образи захистить, ажбо цінувати вміє
Силу ніжності, як квіт, що весну землі приносить:
Я несу життя землі. А такі, як ти - лиш косять.

17.09.2015, 11:13
Братіслав Лібертус Поет

(до збірки "Нецензурні вірші для брата. Вихід")


© Copyright: Братислав Либертус Новинки, 2015
Свидетельство о публикации №215091700713