Такий є біль, що не вмирає,
Такі є рани, що не заживуть,
І вчинки є, що їх вже не прощають,
І є слова, яких нам не забуть.
Буває, доля як камінний хрест,
Буває, що душа – то океан,
Болючий потяг до небес,
То стогін мовчазних страждань.
Буває, що німий кричить,
Глухий почує чужий плач,
Буває, що найближчий промовчить,
Твій вірний друг, і твій же він палач.
Буває, серце плаче в тишині,
Бувають рани без ножа і крові,
Коли ми зраджуєм самі собі,
Не з божої ми створені подоби.
Буває, боїмося власної душі,
Хто з нас і чистий, і святий?
Бо хто про праведність кричить,
По тій же грішній ходить, по землі.
Буває, що бальзам – отрута,
А біль – солодкий, пекло – рай,
Буває, щастям обернеться скрута,
А іноді хоч ляж і помирай.
Буває, що не можна вже терпіть,
І рани кровоточать знов і знов,
І не вміщають океани сліз,
І тихо вмерлих манить зов.
Бывает
© Copyright: Анна Мирославова, 2018
Свидетельство о публикации №218032302227
Свидетельство о публикации №218032302227
Рецензии