В дпов дальн сть за приручених

«Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив»

(А. Де Сент-Екзюпері. «Маленький принц»)


З часу появи першої тварини в оселі людини, людина завжди несла за неї відповідальність. Тварина, в свою чергу, завжди була на службі у людини. Таким чином, між деякими видами тварин, що з часом стали свійськими, і Людиною, з давніх-давен утворилась «негласна домовленість про співпрацю та співіснування», - саме так це пролунало б у сучасному діловому трактуванні. І тварини сумлінно виконують всі пункти про свої «обов’язки» з цього негласного «Договору». Нажаль, цього не скажеш про Людину, яка повністю ігнорує цей «Договір» в частині власної відповідальності.
Тож, з огляду на ситуацію з безпритульними тваринами в нашій країні, та кількістю тварин, що гинуть на дорогах України під колесами автомобілів, співвідносини між «сторонами» цього «Договору» мають бути переглянуті та врегульовані на законодавчому рівні.

Хочу наголосити, що мова не йде про окремих власників тварин. Мова йде про Людину взагалі, як вид, і про тварину – теж, як вид, та їх співіснування в реальному світі... виходячи з реалій сьогодення.

В першу чергу, пропоную звернути увагу на те, що всі живі істоти на планеті (люди і тварини), мають певне коло власних прав. Одне, і найголовніше серед них право – право на життя.
Людина, як найвище і найбільш розвинене творіння на планеті, вміє і має можливості для відстоювання своїх власних прав у різні способи. Це і судові позови і ще велика кількість можливостей, які вона сама собі створила в процесі еволюції.
Людина здатна захистити себе як від іншої Людини, так і від нападу тварин та звірів. Людина здатна захистити себе і від природних явищ, які являють собою небезпеку.

Тварина, в свою чергу, здатна себе захистити лише від тварини, і лише в один спосіб – силовий. Тварини живуть по «вовчим законам», навіть якщо вони є свійськими. Ми ж, люди, не захищаємо тварин, не відстоюємо їх право на життя і не бачимо в цьому необхідності.
Ми байдужі до проблем «братів наших менших».
А звідси – постійно зростаюча кількість безпритульних тварин на вулицях населених пунктів та на магістралях - подалі від людей. Звідси напади безпритульних та свійських тварин на людей. Звідси і кількість загиблих тварин на дорогах країни, що тривалий час там лежать і піддаються все новим і новим наїздам авто - «закатуванням в асфальт». Звідси, трупи тварин, які розкладаються просто неба, заражаючи трупними відходами навколишнє середовище, та ще багато негативних явищ, з якими нам постійно доводиться стикатись у повсякденному житті.

Станом на початок третього тисячоліття, в Україні проблема безпритульних тварин та насилля над твариною набрала неабиякого рівня.
Тож, настав час вирішення цієї проблеми. 


Право на життя.

Кожна тварина має право на власне життя.
Життя дикої тварини Людина може гарантувати лише на законодавчому рівні, шляхом запровадження системи невідворотності покарання за порушення Законодавства. Але Закони, написані Людиною, можуть допомогти тваринам (звірам) лише в частині їх співіснування на одній планеті з Людиною. Тобто, убезпечити від насилля збоку Людини. Самі ж тварини (звірі) живуть за власними законами – «Законами Природи». Тому Людина не здатна в повній мірі захистити весь тваринний світ від «неприємностей». Отже, Людина може лише знизити ризики тварин, в частині їх знищення Людиною. Тобто, повернути Природі її повноваження і підкоритись їй, як силі, що має найбільшу владу над Всесвітом.
Інакше виглядає ситуація зі свійськими тваринами, які повністю залежать від волі та розуму Людини, що їх приручила.

Нажаль, як показує практика, сподіватись на високий моральний рівень... сумлінне виконання людських обов’язків та на свідомість любителів тваринного світу нам не доводиться. Тож, не дивлячись на те, що людство вже давно живе в світі динамічного розвитку суспільства та розвитку новітніх технологій, ми нажаль вимушені звернутись до бюрократії, за допомогою у справі захисту права на життя «братів наших менших».  А саме, йдеться про запровадження системи обов’язкової повної паспортизації всіх домашніх тварин, та створення єдиного електронного реєстру свійських тварин.
Що це може означати?

Повна і беззаперечна паспортизація всіх домашніх тварин виводить їх на певний рівень в суспільстві і акцентує увагу на темі непорушності Права, яке тепер отримають і «брати наші менші». В першу чергу, за ці права несуть відповідальність власники свійських тварин, в частині забезпечення певних умов утримання своїх пітомців.
Власники тварин будуть зобов’язані створювати певні умови для утримання «братів наших менших», інформувати ветеринарну службу про стан своїх улюбленців та забезпечувати їх необхідним медичним обслуговуванням, в разі необхідності. В разі ж вагітності, тварини, як і люди, будуть братись до обліку, прийняття пологів та реєстрації потомства.
В разі ж, коли власник тварини не зацікавлений у потомстві, він може від нього відмовитись, залишивши його в клініці, а тварина може бути стерилізованою, з метою запобігання подальшому розмноженню. Стерилізації підлягають і всі безпритульні тварини, з якими ми постійно стикаємось на вулицях наших населених пунктів.
Таким чином, на наших вулицях зменшиться кількість тварин, які стали непотрібними «хазяям їх батьків». З часом зменшиться і кількість тварин, які вже будуть безпритульними, на момент початку роботи програми загальної відповідальності, тобто – запровадження державної програми по захисту прав «братів наших менших». В той же час, кожна людина матиме можливість, з власної ініціативи, придбати, собі або дитині, кошеня чи цуценя в спеціальному питомнику, в якому будуть проживати залишенні (покинуті) тварини. Кожна тваринка матиме паспорт і медичну картку. Тож, придбавши тварину, Людина придбає не тільки право на неї, а і певні обов’язки та відповідальність.
Також, всі тварини періодично будуть оглядатись ветеринаром. Тож, в разі смерті тварини, власник буде зобов’язаний викликати ветеринарну службу, яка зафіксує смерть та забезпечить погребіння.
В разі ж, якщо ветеринар, під час планового огляду, не знайде тварину, що існує за певною адресою в Єдиному електронному реєстрі як жива, власник зниклої тварини буде притягатись до відповідальності. І суд встановить рівень вини чи безневинності власника в зникненні тварини, відповідальність за життя якої було покладено саме на цю особу. Відповідальність же, яку може понести власник зниклої тварини, від адміністративної може сягати кримінальної. Виникнуть питання і в разі, коли буде виявлено тварину, що не має паспорту і запису в Реєстрі. Але це вже буде відповідальність іншого порядку, бо такий факт засвідчить про небажання власника реєструвати тварину, з метою несплати податку на її утримання.

Отже, паспортизація домашніх тварин веде до повного очищення наших вулиць від безпритульних тварин і створення системи заохочення любителів тварин до взяття на себе персональної відповідальності за долю тварини, яка була обрана та придбана в сім’ю, як «сторож», «іграшка», або «член сім’ї». І це має стати одним з пунктів державної програми безпеки суспільства.

Загальна концепція.

На загальному плані національної медицини, ветеринарія набирає чинного рівня важливості, який сміливо можна порівняти з рівнем людської медицини. Вона впевнено займає місце серед найважливіших напрямків розвитку суспільства, обравши один з найважливіших аспектів життя суспільства – здорову мораль.
Піклуючись про «братів наших менших», ми не даємо загинути в собі почуттю людяності та милосердя. Привчаючи своїх дітей до любові, по відношенню до тварин, ми виховуємо милосердне, розсудливе і відповідальне суспільство.

Розвиток ветеринарії має стати однією з ключових державних програм.
Ветеринарія має взяти на себе обов’язок по контролю над життям свійських тварин, починаючи від їх народження і до самої смерті.
Також, до обов’язків ветеринарії, відносно пологів, слід внести і обов’язок по захороненню померлих тварин. Слід розглянути пропозицію, відносно кремації трупів тварин та створення спеціальних кладовищ для домашніх улюбленців. Це не є примарною ідеєю, а є необхідністю, бо світ стоїть на порозі нових глобальних криз. Одна з них – криза питної води.
Тож, запровадженням програми обов’язкової кремації трупів, ми рятуємо грунтові води, криза нестачі яких насувається на людство. Програма кремації має бути запровадженою і не тільки по відношенню до тварин. Взагалі, поховання трупів є зараженням українських родючих грунтів, що в свою чергу, обов’язково призведе до невиправних наслідків.
Але на все це потрібні гроші.
Гроші потрібні на безкоштовне ветеринарне обслуговування домашніх улюбленців. Вони потрібні на лікування, пологи, кремацію та поховання. Гроші потрібні на утримання персоналу, який буде забезпечувати послугами наших тварин, та на створення і утримання кладовищ для них. Утримання та обслуговування питомників для тварин теж не безкоштовні. Люди, які будуть присвячувати цій справі своє життя, теж зроблені із плоті та крові. Вони теж мають право на гідне матеріальне забезпечення. І це забезпечення має стати однією зі статей розподілу «податку на тварин».

Отже, «податок на тварин», який так сильно налякав наше суспільство, має стати не тим податком, який розкрадається нашими можновладцями і виводиться в офшори всіма... з президентом на чолі, а таким, який почне фінансувати програму розвитку ветеринарії, як однієї з найважливіших галузей в житті суспільства.
Цей податок має стати обґрунтованим та контрольованим.

Українці! Не бійтеся змін!
Краще, борітеся за те, щоб вони пішли на користь країні!