Книга

.    
      Книга спочатку була задумана мною під враженням, як виклад декількох головних паралельних ліній.
     Читач вільний прочитати ці мудрагелі оповідань в будь-якому порядку, бо вони в основі звільнені від тимчасових умовностей.
     Але!
     Щасливі і ситі - не пишуть! Коли – крісло, і вогонь у каміні,  і не зводить з тебе обожнюючих очей натурниця-прихильниця біля ніг, а прямо по курсу відмінно засмажений кривавий стейк і найкраще в світі вино... Ну хто, о, Боги, хто візьметься замасленими руками за перо і папір?!
     Хто? – задаю я риторичне питання.
     І маленька фея Муза, що непомітно пурхає десь вгорі під стелею, з надією відповідає, - «Ти! Ти ж завжди вмів-прагнув  писати!!!»
     Але ти не чуєш її. Ти ситий, веселий і товстий, твої книги-картини - на полицях і стінах друзів і незнайомих в важких золотих палітурках-рамах, в різних країнах.
     …і лише один маленький начерк-фреска, що зберігається, швидше за звичкою, в записнику чи в ладанці на грудях, іноді заважає тобі спати... Іноді.

Спасибі, Бог, за що в пустоту
не падав камінь із небес, як пошта!

Що із хвороб лише застуда
нізвідки не прилипла, як паскуда!

Що думка не зухвала ще у скроні, -
творю не за шматок, хоч не в короні!

Що дах, немов вже дріжджі в тісті,
повзе і пухне, але ще на місці.

За осінь і весну, хоча б на денці
душі, за місяць, за зірки і сонце в серці!

За зливи, сніг і листопад, хоч смеркло,
за шанс, що промахнусь не в пекло!

За залишок! За все, спасибі,
я дякував вину і хлібу, мясу й рибі!

За творчість, за буття, за відчуття несе.
Що - «разом» і за губи теплі хай спасе!
Сильніше дякую тобі! За все!