Пробач мамо... р. 4

                РОЗДІЛ – 4.

     На той час, з Москви до Куйбишева були евакуйовані Уряд і міністерства. Для обслуги їх, потрібні були робочі руки. Так мама з новою подругою Євою стали офіціантками в їдальні, в якій харчувалося вище партійне керівництво країни. Звичайно ж, дівчата з усіх сил намагалися працювати якнайкраще. Пройшовши через концтабір, шахти, бавовну та авіаційний завод, вони нарешті відчули себе людьми. Одного разу, під час праці, вони розмовляли польською і їх підізвала жінка, яка в цей час обідала. Вона розпитала їх – звідки вони, як опинилися тут. Після обіду вона покликала їх з собою до свого кабінету, вони довго розмовляли. Виявилося, що вона – Софія Дзержинська, жінка Фелікса Дзержинського. З того часу вона завжди радо їх вітала, дарувала їм помаду, туш, усякі жіночі прикраси, а іноді щось з одягу або жіночої білизни. Життя налагоджувалося. Їм тільки по двадцять, душа мріяла про щастя, кохання. 

     В вихідні ходили в кіно, на танці. На одній з святкових вечірок, мама познайомилась з приємним тридцятирічним капітаном. Він був на лікуванні після поранення та контузії. І незабаром вони вирішили одружитись. Софія Дзержинська подарувала їй розкішне плаття на шлюбну церемонію. Святкували скромно, війна, не до свят. Та й чоловік отримав направлення служити в м. Уфа, де я і народився в жовтні 1944-го. Аж тут сталася біда. Коли батько дізнався, що в нього народився син, він, на радостях, забагато випив, і, в п’яному угарі вискочив на вулицю і почав стріляти з службового пістолета, поки не скінчилися усі патрони. Його забрав військовий патруль, і, через пару днів – військовий трибунал. Знизили звання і в штрафбат. Як тільки скінчилася війна, його амністували і демобілізували з армії. Тому вони терміново виїхали на Україну, на батьківщину батька, де мешкали його батьки. Мамі, з дитиною, не дозволили виїхати в Польщу. З того часу батько зламався. Став пити і при цьому втрачав контроль над своїми вчинками, тоді люто ненавидів весь світ, а особливо мене (мабуть всі невдачі в своєму житті він пов’язував з появою мене на цьому світі). Скільки раз, в дитинстві, з-за його жорстокості, я був на волосину від смерті. А мама? Скільки ж вона витримала горя та приниження? Я схиляю голову в пам'ять про жінку, яка дала мені життя і з честю прожила своє життя!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2017-й рік
    переклад українською мовою   - 2025-й рік