Жизнь, отданная небу. Гл. 9

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..               
               
                ГЛАВА  9

     Все моє життя, посвячене авіації, весь досвід та майстерність, придбані за роки нелегкої льотної праці, побудовані на бездоганному знанні та виконанні всіх документів, що регламентують правила і порядок виконання польотів. Зараз згадав слова мого інструктора, коли він підвів нас, молодих курсантів, до літака ЯК-18У і зажадав, щоб ми витягли зі своїх кишень все, що там знаходилося і попередив:
     – Все, що у вас зараз в долонях рук, може стати причиною катастрофи. При виконанні фігур вищого пілотажу люба ця дрібничка може випасти з кишені і заклинити рулі!.. Це ж стосується і виконання всіх провідних документів. Всі вимоги записані там кров’ю попередніх поколінь пілотів…
     І це я запам’ятав на все життя!
     Та зараз я озвучу доволі парадоксальну думку і, мабуть, не помилюсь – в льотній праці 100% авіаторів допускали порушення при польотах (хто частіше, а хто зрідка)… В зв’язку з цим згадую свої перші польоти, з першим своїм командиром, коли я мав сміливість (а може нахабність) зауважити командиру, що він виконав в польоті щось «не згідно правил» – він чітко роз’яснив:
     – Ти зобов’язаний на всі 100 знати документи та правила, щоб правильно і без небажаних наслідків порушувати їх, тільки тоді в твоєму льотному житті не буде НП чи катастроф!..
     І цим золотим правилом я й керувався все своє льотне життя, мабуть тому я й став пілотом першого класу і зміг налітати десять тисяч безаварійних годин!..
     До того ж, тепер можу дозволити собі надрукувати свої спогади навіть про порушення, допущені мною, які не привели ні до негативних, ні до трагічних наслідків!.. А відпустити ці спогади на волю, щоб з ними знайомився читач, я просто вимушений – вони переповнюють мій мозок і, іноді, не дають мені спокійно спати по ночах. І ще – ніхто не в змозі тепер відібрати в мене пілотське свідоцтво або покарати мене будь-яким чином, час для цього вже давно і безповоротно минув!.. Тож, які золоті часи настали і так  хочеться поділитися усім тим, про що непосвячений в це, ніколи не дізнається…
      А почалося це навчання на специфіці польотів в регіоні Кизилкумської пустелі та в районі космодрому «Байконур». Після нашого прибуття в Аральськ всіх «старих» других пілотів відправили у відпустку на два місяця. Ми кожний ранок після приїзду в аеропорт, сиділи і очікували, кого з нас виберуть командири  в екіпаж на сьогодні. Тож, одного разу, мене вибрав один з найдосвідченіших командирів – Гена Орєшкін. Показав на карті точку на краю заборонної зони космодрому «Байконур» і наказав прокласти маршрут і зробити розрахунок польоту туди й назад в Аральськ. І попередив – через годину буде дозвіл на виліт по протичумному завданню і будуть пасажирами високе партійне і міське керівництво, тож потрібно підготувати літак та виконати заправку паливом та маслом…
     Та спочатку кілька слів про фауну регіону Аральського моря. В шістдесяті роки минулого століття повноводні річки Сир-Дар’я та Аму-Дар’я ще несли свої води безперешкодно в Аральське море. Вздовж усього русла річок, вширшки від десяти і, місцями, до двадцяти кілометрів, були зарості комишу, висота якого сягала трьох метрів. Величезний різновид птахів та диких тварин. При виконанні пасажирських рейсів над цими плавнями можна було спостерігати великі стада кабанів, вовків, лисиць. А в степу Кизилкумів жили та паслися великі стада сайгаків та джейранів. Як нам розповідали, а пізніше ми й самі це бачили – при наближенні осені незліченні зграї перелітних птахів і стада сайгаків мігрували з півночі на південь. Аральське море та прісноводні озера біля нього ставали для них пунктами перепочинку та харчування, тож наступала гаряча пора для мисливців. А от для рибалок, в ті роки, проблем не було весь рік – на узбережжі Арала працювали безперебійно більше десятка рибозаводів. 
     Тож час, про який хочу повідати читачеві, це якраз початок міграції сайги. І за цим чудово слідкували любителі пополювати, особливо високе начальство. Якраз для цього існувала «паличка-виручалочка» – протичумна станція. Її польові загони  працювали на всій території Кизилкумів і навіть в заборонених зонах «Байконуру». Всі протичумні завдання, як і сан завдання виконувалися беззастережно та безперешкодно.
     Після перевірки заправки та готовності літака до вильоту я попідписував папери у штурмана і у чергового командира і в цей момент до літака підрулили дві чорні «Волги». Прибуло доволі високе партійне (республіканське, обласне та районне) керівництво – всі шестеро були озброєні до зубів і одягнуті по останній «мисливській» моді. Відчувалося, що це не новачки в таких «експедиціях», та й розмовляли між собою професійно. А трохи раніше – до їх прибуття, командир відізвавши мене вбік, попередив:
     – Юра, будь ласка, про сьогоднішній політ – нікому ні слова, хай це буде для тебе просто досвідом, уроком на майбутнє…
     Після злету та доповіді диспетчеру, командир встановив курс на північ, а це дещо лівіше прокладеного мною маршруту і віддав управління літаком мені, а сам зайнявся бесідою  з пасажирами – відчувалося, що вони давно знайомі. Десь через сорок хвилин польоту перетнули, доволі широке в цьому місці, русло річки Іргіз і я, раптом, побачив дуже несподіване, для себе, видовище… По правому берегу Іргізу тяглася жива стрічка шириною до двадцяти метрів – то був суцільний потік сайгаків!..
     Командир пояснив мені, що під час міграції стада сайги та джейранів досягають річки Іргіз та звертають в сторону її витоків в районі боліт, там є, хоч і топкий але надійний прохід шириною з півкілометра де вони й проходять, щоб мігрувати далі на південь. Нам довелося пролетіти кілометрів шістдесят поки не досягли цього переходу і потік сайги при цьому був безперервний… Швидко, ясна річ, перейти Іргіз стадо не мало змоги, тому  тут, під нами колихалося море сайги, я був збентежений!..
     – Скільки ж голів в цьому стаді? – запитав командира.
     – Десь, приблизно тисяч двісті-триста, – відповів Гена.
     Далі розповім про сам процес цього незвичного полювання – спочатку відвернули вліво і, кілометрів за двадцять намітили рівне місце для безпечної посадки, а потім повернулися до переходу і почали пікірувати на це безмежне стадо. І коли знизилися до метрів двадцяти, велика частина стада розвернулася і стала бігти в потрібному нам напрямку. Сайгак, під час бігу розвиває швидкість до вісімдесяти кілометрів на годину, тоді як у літака швидкість до двохсот, тому ми швидко перегнавши стадо, виконуємо посадку. Не встигає гвинт двигуна ще зупинитися, як наші мисливці виплигують з літака та розбігшись в різні боки стають на коліна, очікуючи стадо, яке несеться на них. В гарячці я теж, разом з усіма вилетів з літака і від страху остовпів – величезне стадо диких тварин, в клубах густого пилу неслося просто на нас, на літак, а під моїми ногами земля тряслася від тупоту  тисяч копит і в повітрі наростав могутній гул… Зізнаюся чесно – такого переляку, до цього, я ніколи не знав і командир взрівши мої «квадратні» очі, прокричав:
     – Не бійся, махай руками, вони нас обійдуть…
     Зі страху я так махав руками, що плечі мої боліли кілька днів після цього. А мисливці в цей час, не цілячись, з висоти в півметра, стріляли просто в набігаюче стадо. На такій швидкості бігу, якщо падав поранений сайгак, через нього перевертались та зоставалися лежати ще два-три сайгаки. І все це дійство тривало хвилин п’ять – не більше!.. І настала тиша!.. Пилюка поступово осідала і я зміг нарешті спокійно видохнути на повні груди!.. А мисливці почали збір трофеїв – голови та нутрощі (тельбухи) викидалися, а тушки зносили до літака. Ми з командиром сіли на свої крісла, в пілотській, а наші «високопоставлені пасажири», самостійно завантажили літак, повністю заклавши двері пілотської. Потім закріпили вантаж сіткою, щоб він не змістився при злеті і не порушилась центрівка літака, сіли самі і замкнули вхідні двері – відчувався досвід і вправність в такій серйозній справі!.. М’яса завантажили більше тони!..
     В Аральську нас вже чекали і зарулили нас на саму дальню стоянку – подалі від допитливих очей, одразу до літака підігнали «Рафік» і швидко стали перевантажувати, а мисливців увезли чорні «Волги». Тільки після розвантаження ми з командиром Геною змогли вийти з літака, а його негайно почали вимивати брандспойтами пожежники. Доки йшли до аеровокзалу, Гена забрав в мене всю польотну документацію, порвав її і промовив:
     – Ми з тобою були сьогодні вихідні – так потрібно…
     А мені було прикро – на м'ясо тільки подивився та й дві години нальоту коту під хвіст… Додому прибув розстроєний, навіть хазяї це зауважили, питали та я тільки рукою відмахнувся… Але, вже пізно ввечері, «Рафіком» привезли дві оббіловані сайгачі тушки, тож не дарма літав – і досвіду набрався, і шашлику наївся до схочу!!!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ       - 2018-й рік
    переклад українською мовою     - 2025-й рік