Втраченi острови

      І

      Десятого травня 2004 року до звичайної Рівненської дев'ятиповерхівки, виючи сиреною, під'їхав автомобіль швидкої допомоги. Троє медиків у білих халатах забігли до третього під'їзду. Майже одночасно прибули два міліцейські "бобики" з увімкненими "мигалками". Це під'їхала слідчо-оперативна група, семеро учасників якої квапливо протупцювали у ці ж двері.  А ще через п'ять хвилин примчав автомобіль аварійної служби газу. Брязкаючи інструментами, газовики прослідували у тому ж напрямку. Всі ці службові авто утворили міні-затор, до якого відразу почали сходитися десятки допитливих та занепокоєних сусідів та мешканців довколишніх будинків, зметикувавших, що сталася якась біда.
      Годину тому Степан Богданович - літній мешканець квартири на пятому поверсі, відчув їдучий запах газу. Переконавшись, що витік не повязаний з його власною плитою, він вийшов на сходинкову площадку де тривожний душок відчувався дещо сильніше. Поспілкувавшись з ближніми сусідами, з'ясував, що у тих все гаразд. Але коли дідусь піднявся на шостий поверх йому стало моторошно - від сильної концентрації газу пекуче різануло в очах,а у повітрі замерехтiло якесь розпливчасте сіре марево.
      Пенсiонер похапцем обдзвонив всі чотири квартири та потормосив ручки їх вхідних дверей, одна з яких виявилася незачиненою. Набравши повні груди повітря, він забіг всередину цієї квартири.
      З радіоприймача, на столику у прихожій, на повну потужність гриміла музика. Заскочивши до кухні, відважний пенсіонер виявив кухонну плиту з усіма увімненими, однак не запаленими, газовими конфорками. Майже не пам'ятаючи себе від задухи, він перекрив газ і повідкривав на кухні всі вікна навстiж. Коли ж побіг відкривати балкон, то у коридорі перекинув алюмінієвий бідон, з якого тхнуло брагою, та спіткнувся, як йому здалося, об якійсь мішок.
      Лише відкривши балконнi двері та втамувавши подих, він розгледів на підлозі частi та густi калюжi крові, а також рясно замизганi бурими бризками шпалери. У коридорі ж, у неприродній позі "ембріона", лежав зiгнутий, понівечений труп його сусіда - Віктора Тарасюка.
      Степан Богданович, воістину герой сьогоднішнього дня, який врятував від потужного вибуху десятки людей, ледве не втратив мову та свідомість, проте зміг зателефонувати куди слід, а також викликати швидку допомогу - щоправда - для себе.

      II
      
      Tридцятишестирічного Віктора вбили з неймовірною жорстокістю. На його тілі виявили понад ста непроникаючих ножових поранень. Вочевидь, хазяїн добровільно запустив до квартири своїх вбивць - у замку внутрішньої сторони  стирчав ключ. В квартирі був відвертий розгардіяж. Всі дверцята шаф були відчиненим, тумбочки - висунутими. У залі, на паласі, валялися перемішані груди одягу, відеокасет, документів, альбомів з фотографіями, столового посуду та інших речей. На підлозі коридору лежав недогарок свічки. На речах, особливо відеокасетах, знайшли біля сотні відбитків різних пальців.
      Характер обстановки свідчив, що вбивць було щонайменше двоє. Зігнуті у ліктях руки вбитого були зв'язані скотчем. На тілі, крім ножових ран, червоніли десятки подряпин. На потиличній частині голови споглядалась велика гематома з вклапленнями крові.
      Була одна цікава деталь - усі ножові поранення здавались неглибокими, ніби завданими якимись напрочуд слабкими та невмілими руками. Досвідчений експерт, який описував ушкодження, навіть без розтину зрозумів, що потерпілий помер від гострої крововтрати.
      Старшого групи - слідчого міської прокуратури Михайла Мікуліна це наштовхувало на думку, що, принаймні, одна з вбивць була жінкою, близько знайомою з неодруженим хазяїном, а швидше за все - його коханкою. Перше припущення підтверджувалось зокрема тим, що ліжку та на підлозі виявили зо два десятки довгих, білих волосин. Інсценування пограбування також не виключалось.
      Сестра Віктора - Тамара, яку доставили на місце події, оглянувши квартиру безапеляційно заявила слідчому:
      - Зник Вітін мобільний телефон, стаціонарний терефон з визначником номера, його золото - перстень та два ланцюжки, один з яких із великим хрестом, а також гроші. Їх у нього як у дурного фантіків було. Скільки саме - звичайно не знаю, може - мільйон! Прошу все знайти і повернути!
       Складалось враження, що смерть брата її хвилювала набагато менше, ніж зникнення цінностей та грошей. 
      
       ІІІ

       Віктор Тарасюк, який мав прізвисько Жидомасон, заробляв абсолютно на всьому, хоча офіційно він був безробітним. Раніше він працював начальником відділу великого банку, накопичив кругленьку суму грошей та примудрився їх забрати безпосередньо перед тим, як банк феєрично "луснув".
       Зареєструвавшись для проформи на біржі праці, Віктор придбав два мікроавтобуси, переобладнав їх під маршрутні таксі, найняв водіїв і від імені підставної особи - підприємця запустив їх на міські таксомоторні маршрути. Він оптом купив з чотири сотні піратських відеокасет на любий смак, розклеїв по місту оголошення та організував їх прокат та перепродаж. Побоюючись податкової, він у подальшому не розклеював оголошення, проте клієнти у нього з"явились і  завдяки "сарафанному радіо" більше не переводилися, а лише примножувались. Цим же громадянам, за бажанням, він перепродавав еротичні та порнографiчнi журнали та плакати. А на вихідних він спекулював валютою та за безцінь скупав крадені речі, які одразу ж з наваром здавав знайомому "баризі".
       Наварюючи досить пристойні гроші, він практикував ще один вид заробітку, який вже геть не вкладався в рамки здорового глузду - майже кожного тижня Тарасюк виганяв біля 20 літрів самогону, завозив неякicне пiйло у село, де його збувала старенька матуся Віктора.
       В особистому житті покійний теж був далеко не янголом. Після вбивства у його квартирі було знайдено фотоальбом з колекцією любительських світлин тринадцяти оголених дівчат, які у різноманітних непристойних позах лежали на шкіряному дивані Віктора.   

       IV
       
       Таким чином з'явилися три основних версій убивства: ревнощі, пограбування та конфлікт на грунті фінансової та торгівельної діяльності.
       Оперативники одразу ж розпочали встановлювати коханок вбитого. Постійних виявилося чотири. У трьох з них було залізне алібі - у день убивства всі вони були з іншими чоловіками. Про всяк випадок їх допитали та відібрали зразки волосся для експертизи.
       А от зі студенткою Оксаною він протягом трьох років періодично співмешкав у цій же квартирі. Допитані сусіди показали, що між ними виникали часті та голосні сварки, після яких Оксана пакувала валізу, викликала таксі та щезала у невідомому напрямку, приблизно на тиждень. Потім вона знову з'являлася та днів з десять, до чергової сварки, проживала з Віктором.
       Оксани у день вбивства на квартирі не було, а сусіди не могли пригадати, коли бачили її востаннє. Одже у колі потенційних підозрюваних Оксана поки що зайняла чільне місце.
       Її швидко розшукали - у селі Бармаки, що поряд з Рівним. Посварившись із Тарасюком, вона вже тиждень перебувала у батьківській хаті, звідки добросовісно їздила на навчання до водного інституту. Оксана виявилась вродливою білявкою, стрункою дев'ятнадцятирічною дівчиною з бідної сім'ї, яка вочевидь не від хорошого життя зв'язалась з Віктором - дорослим чоловіком, старшим за неї на 17 років.
       Звістка про його смерть приголомшила її, однак не настільки, як того можна було очікувати від такої юної пані. Оксану завезли на квартиру і вона підтвердила показання Вікторової сестри Тамари про зникнення низки цінних речей. Скільки саме зникло грошей вона також не знала.
       - Вітя був дуже скупим - казала вона, витираючи платочком заплакані очі - і ховав гроші навіть від мене. Щоб ви розуміли - інколи батьки не могли заплатити за моє навчання, і тоді він нам допомогав - оплачував заборгованість. Він міг би повністю утримувати мене, але вже через місяць починав вимагати повернення боргу. Мордував і мене, і батьків. Чи то жартома, чи то всерйоз погрожував, що відправить мене на панель. Ми з ним часто сварилися через гроші, його походеньки до інших дівчат, сторонніх людей в квартирі...
        - А багато їх було - сторонніх людей? - запитав слідчий.
        - Занадто багато - і вдень, і вночі ходили ті збоченці.
 
        V

        На загальне внутрішнє переконання і слідчого, і оперативників, Оксана до вбивства коханця була не причетна і затримувати її за підозрою у вчиненні злочину не стали.
        Звичайно, що у неї відібрали зразки крові для експертного дослідження. Адже згідно висновків експертизи на місці вбивства, безпосередньо у кухні, крім крові Віктора, виявили кров іншої, поки що невідомої людини, і що саме цікаве - хворої на лейкоз! 
        Оскільки невідомі забрали стаціонарний телефон з визначником номера, то до "Укртелекому" скерували запит про номера телефонів з яких здійснювались вхідні дзвінки Тарасюку, адже хтось із вбивць якось мусив домовитись з ним про зустріч.
        Майже всі наступні три дні Оксана провела у приміщенні обласного управління міліції, разом з оперативниками, якими проводилась клопітка робота зі встановлення та опрацювання осіб, які приходили до Віктора за розвагами.
        Таких встановили 97 осіб. Після їх ретельної перевірки у полі зору залишилось 8 раніше судимих чоловіків та якийсь Сашко, якому, зі слів Оксани, на вигляд було років сімнадцять.
        Мікулін чомусь звернув на нього увагу. Оксана розповіла, що Сашко приходив до Віктора останні пів року. Він здався їй трохи дивакуватим, оскільки мав нестандартну зовнішність - був товстим, лисим, з нездоровим, занадто блідим, обличчям.
        Фільми, які він брав напрокат також були не дуже типовими, як для юнака його років - про подорожі на кшалт "В пошуках капітана Гранта", дитячі комедії, або романтичні мелодрами про кохання.
        Зустрічаючись з Оксаною, Сашко завжди сором"язливо опускав очі та густо червонів. В останній час, як їй здалося, він приходив до них занадто часто та подовгу затримувався перебираючи Вікторову відеотеку. Проходячи повз нього у домашніх справах, вона не раз ловила на собі його закоханий погляд.
      
        VI
         
        Нічого дивного у поведінці цього Сашка не було і на деякий час він випав з кола потенційних підозрюваних. Крім нього, до Тарасюка приходили раніше судимі та вже відбувші покарання  крадії, хулігани та грабіжники, і навіть один вбивця і гвалтівник. Їх, звичайно, перевіряли у першу чергу. Через кілька днів, колишні "зеки" були відпрацьовані і всі вони виявились непричетними до вбивства. Слідство почало заходити в глухий кут.
        Однак Мікулін не забув про Сашка. В пам'ять вкарбувалося Оксанине описання хлопця - повний, лисий та хворобливо блідий. Якесь внутрішнє відчуття, що його звуть професійною інтуіцією, змусило його доручити оперативникам вивчити особистість Сашка та встановити коло його знайомих.
        Перші оперативні дані не забарилися. Шіснадцятирічний Сашко Іванов був учнем одинадцятого класу дванадцятої школи. Він народився на Поліссі у 1987 році,  у зоні радіаційного забруднення. Мав молодшу на два роки сестру. Через три роки сім'я переїхала до Рівного, де батьки влаштувались на завод "Азот" простими робітниками. Проживали у двокімнатній "хрущовці" на вулиці Тиннівській. Вчився він погано, оскільки часто пропускав школу. Найкращим його товаришем був першокурсник професійно-технічного училища Андрій Буряк, проблемний хлопець на прізвисько Бурий, який був на рік старший за Сашка.
        - А чому він пропускав уроки? - запитав Мікулін у оперативника.
        - Вчителі казали, що Іванов хворів і то серйозно - місяцями з лікарні не виходив.
        - З'ясуйте з якої лікарні і на що хворів...
        Пізно ввечері схвильований оперативник подзвонив Мікуліну.
        - Михайло, він в онкодиспансері лежав, у нього лейкемія!
        Серце слідчого йокнуло від передчуття розкриття злочину, адже кров іншої людини, вилучена з квартири Тарасюка була уражена лейкозом.
        Мікулін розмірковував: "Кров у нього могла і носом піти - від хвилювання. Але ж не виключено, що під час боротьби його поранив Тарасюк, в усякому випадку потрібно перевірити, чи звертався він після вбивства у лікарню".
        Наступний день став вирішальним. З "Укртелекому" отримали роздруківку вхідних дзвінків на домашній телефон Тарасюка. Дзвінок о десятій ранку було здійснено з квартири, де проживали Іванови.
        З довідки міської поліклініки слідувало, що 10.05.2004 року, о 23.00 годині, Олександр Іванов звернувся у приймальне відділення з приводу різаної рани внутрішньої поверхні правої долоні. Хворому була надана допомога.
        Всі пазли склались. Мікулін доручив оперативникам негайно затримати Олександра.

        VII

        Чекаючи затриманого, Мікулін подумки складав план допиту та будував блискучу доказову конструкцію, котрою припре злочинця  (що звичайно ж, як в'юн, буде вивертатись від правосуддя!) до стіни, та змусить його визнати очевидний факт вбивства та здати свого спільника (хоча слідчий вже здогадувався, хто саме разом з Івановим у той роковий день прийшов до Тарасюка).
        Коли ж через дві години привели затриманого Сашка Мікулін спочатку не повірив, що бачить перед собою вбивцю.
        На нього дивились заплакані, повні страждання майже дитячі очі на мертвенно блідому обличчі. Сашка трусило, стояти він не міг, спочатку сперся об стіну, потім почав сповзати вниз. Йому підставили стілець, збризнули водою та тицьнули під ніс нашатиря.
        - Як добре, що Ви мене забрали, ще два дні і я повісився б. Я все розповім, все... - сказав він тихим голосом помираючого і зайшовся в риданнях. Сашку дали напитися та дві пігулки заспокійливого.
        Поступово він прийшов до тями, витер забинтованою рукою сльози, деякий час посидів обхопивши лису голову руками, а потім випрямився та мляво розпочав свою невеселу історію.

        VIII

        Він з дитинства мріяв подорожувати та побачити світ в усьому його розмаїтті - від льодовиків до тропічних джунглів. Мрії не раз відносили його на далекі вічнозелені острови, де він жив з жінкою неземної краси у палаці, оточеному екзотичними деревами, з виглядом на безкрайній океан.
        Проте ці мрії завжди розбивалися об сувору дійсність, в якій була  буденність, облуплена двокімнатна квартира та мізерна зарплата батьків.
        А ще була лейкемія. Підступний рак крові - породження Чорнобильської катастрофи. Ця хвороба, що плутала свідомість, туманила погляд, викликала постійні головні болі та задишку, позбавляла сил та волі - не давала його мріям ніякого шансу. Останні три роки він пропадав у лікарнях, де потерпав від виснажливої хіміотерапії. А нещодавно, почитавши медичної літератури, він зрозумів, що і жити йому лишається якихось кілька років.
        Сашко знаходив тимчасову розраду у роматичних фільмах з колекції Віктора Тарасюка. До нього вперше він прийшов по оголошенню у листопаді минулого року і потім бував майже кожного тижня.
        Він з першого погляду безтямно закохався у Оксану, яка стала для нього "Дамою серця" - зразком краси та досконалості. 
        Але Віктор, ніби намагаючись споганити чистоту його почуттів, невідомо з якого дива, показував йому фотографії інших голих дівчат, похабно гиготів при цьому та віщав, що Оксана ані трохи від них не відрізняється.
        З болем у серці він слухав, як під час сварок у сусідній кімнаті Тарасюк обзивав Оксану жахливими принизливими словами і при цьому Сашко не смів за неї вступитися... Поступово він став ненавидіти Віктора всією душею.
        Єдиною людиною, якій він розповів про володільця відеотеки та свої почуття був його товариш - Андрій Буряк - він же Бурий - повний антипод Сашка - невеличкий, худорлявий та живий, як в рухах, так і в розмові.
        Буряк теж походив з малозабезпеченої родини - його матір була домохазяйкою, а батько вже вісімнадцять років служив прапорщиком конвойної роти міліції. Про батька Бурий презирливо говорив:   
        - Все життя на зарплату сторожовим псом проходив і нічого більше тому телепню не треба. Але я з іншого тіста, і зі мною так не буде.
        Андрій теж забажав подивитись якесь цікаве кіно і третього травня до Віктора Тарасюка вони прийшли удвох.
        Оксани у той день в квартирі не було, а Тарасюк був не в гуморі -  очевидно вони з Оксаною посварилися і дівчина виїхала до батьків. Сашко, дещо розчарований відсутністю Оксани,  як завжди переглядав відеотеку, а Андрій чомусь дивився по сторонам і на фільми уваги не звертав. Він сходив у туалет, помив на кухні руки, подивився спочатку у вікна залу, а потім спальні ...
        Знайшовши собі мелодраму "Голова у хмарах" Сашко заплатив Віктору три гривні і направився до виходу.
        - А ти щось будеш брати? - спитав Тарасюк у Андрія.
        - Наступного разу обов"язково візьму - посміхнувся Бурий.

        IX
    
        Андрія вразив очевидний достаток Тарасюка. Комп'ютери, побутова техніка, плазмовий телевізор,шикарні меблі - він і не бачив таких. Буряк зрозумів, що у того "вертяться" неабиякі гроші і саме у нього виникла ідея  обікрасти квартиру. Але її хазяїн на роботу не ходив і практично весь час знаходився вдома, що робило неможливим таємне викрадення майна.
        Але жага швидкого збагачення не проходила ні вдень, ні вночі. Ніби-то жартома запропонував другові вбити хазяїна та заволодіти його цінностями.
        - Бурий, ти геть здурів чи шуткуєш - відмахнувся від нього тоді Сашко.
        - Ти ж сам казав, що це непотрібна людина, що дарма топче землю тільки. І ти знаєш, я не шуткую...
        Спочатку Сашко навідріз відмовився від участі у вбивстві. Але Буряк кілька днів поспіль, як вода точить камінь, переконував його:
        - Ти ж у курсі, що наші лікарі тебе не вилікують. Тобі гроші потрібні? Ти жити хочеш? Навіть якщо б нас зловили, тобі вже гірше все одно не буде. А будуть гроші - і вилікуєшся, і подорожувати поїдемо. До того ж я все продумав, дев'яносто дев'ять відсотків успіху.
        Недужий не міг не визнати правоти друга, і в мадрівку йому неабияк хотілося. Але Сашко продовжував вагатися.
        Тоді Буряк навів йому останній аргумент - Оксана. Андрій нагадав про презирливе ставлення до неї Тарасюка. Про його цинічні витівки. Покаравши розпусника вони звільнять від нього дівчину і хто зна, можливо тоді вона зверне увагу на Сашка.
        Андрій виявився хорошим психологом. Останній аргумент підкупав навіть якимось благородством і нарешті Сашко погодився, хоча недобрі передчуття продовжували точити його душу.
        Буряк виклав йому свій план. Два дні вони його детально обговорювали, уточнювали деталі приходу, дій, відходу і навіть, як у детективах, намалювали схему квартири. На його виконання вони придбали на базарі дві господарські сумки, скотч, дістали два складні ножтки, металевий арматурний прут, а також свічку, щоб у подальшому знищити сліди злочину.

        X

        У той день зранку Сашко з дому зателефонував на домашній телефон Тарасюка та домовився про зустріч.  Вони з Андрієм,  зустрілися на зупинці. Переговоривши, сіли у маршрутівку та поїхали на "Ювілейне". Діставшись дев'ятиповерхівки, зайшли у під'їзд та піднялись на шостий поверх, однак не ліфтом, а сходами. Подзвонили у двері. Відкрив Тарасюк, він був у квартирі один. Зайшли всередину.
        Сашко попросив Віктора увімкнути якийсь свіжий фільм. Коли Тарасюк потягнувся за касетою, Антрій дістав із своєї сумки металевий прут та щосили ударив ним Віктора по потилиці. Чоловік, втративши свідомість, впав. Вони зв'язали йому руки скотчем та заткнули кляпом рота. У прихожій Андрій увімкнув транзистор на максимальну гучність. Від одного вигляду крові, яка натекла на підлогу з розбитої голови жертви, Сашку стало зле. Він вийшов на кухню, щоб хильнути води.
        Тарасюк, який швидко прийшов до тями,вирішив з цього скористатися. Він ногами щосили вдарив Буряка у груди, від чого той впав на спину. Тарасюк вскочив на ноги і рвонувся до виходу, волаючи щось через кляп. Хутко оговтавшись Буряк відкрив складного ножа і накинувся на Тарасюка. На шум і крики з кухні прибіг Сашко, на бігу розкладаючи свого ножа... Коли вони наносили удари, у їх головах пульсувала лише одна думка - не дати Тарасюку втекти. З переляку вони били Віктора допоки той перестав рухатись та замовк. 
        В процесі нанесення ударів ніж Сашка часто складався і він глибоко порізав долоню. У кухні він гарячково намагався змити кров та зупинити кровотечу. Андрій же у цей час нишпорив по квартирі. Він дістав з барсетки Тарасюка гроші - біля однієї тисячі доларів та знайшов двісті доларів у схованці за відеокасетами. У шухлядах комоду він знайшов золото та кілька сотень гривень. 
        Планувати і здійснити вбивство виявилося зовсім різними речами. Налякані та забризкані кров"ю, вони прагнули лише одного - вибратися з цього жаху. Спакувавши відеомагнітофон та телефони, мобільний і домашній, хлопці щільно позакривали вікна, увімкнули на кухні усі газові камфорки та запалили свічку, яку поставили на антресолі у коридорі.
        Вони сподівались, що при достатній концентрації газу станеться вибух і пожежа знищить всі сліди злочину. Після цього вони покинули закривавлену квартиру та розійшлися по домам, домовившись, що викрадені речі, гроші та цінності поки що побудуть у Андрія, а потім вони їх розділять.

        XI

        Але жах лише розпочинався. Сашко прийшов додому і пояснив матері свій поріз та бризки крові та одязі невдалим падінням з велосипеда. Його відвезли до лікарні, де зашили рану.
        Коли він повернувся додому і залишився насамоті, то ледь не збожеволів. Десь у горлі серце перейшло в шалений галоп. Йому безперервно ввижався труп Тарасюка, перед очима розпливалися безкрайні моря крові, чулись передсмертні хрипи, а руки сіпались при одній згадці, як вони живого чоловіка перетворювали на мертвого. Про Оксану ж Сашко не згадав жодного разу.
        Він не захотів більше бачитися з Андрієм. По телефону сказав йому, що захворів і не збрехав. Він майже не спав. Депресивний стан, що перетворювався на психоз, упродовж дев'яти днів лише погіршувався, з'явилася настирна думка про самогубство, а тому Сашко майже зі сльозами вдячності зустрів оперативників, які через вісім довгих днів прийшли його затримувати. Сашко вже закінчував свою оповідь, коли в міліцію привезли Андрія Буряка, а також вилучені у нього гроші і речі Тарасюка.
        Психіка Андрія була більш стійкою, але перед тяжкістю неспростованих доказів він змушений був у всьому зізнатись та вдавати щиросердне каяття, хоча було видно, що при можливості він вчинив би такий злочин ще не раз...

        А потім були слідство та суд. За вбивство при обтяжувальних обставинах Андрія Буряка було засуджено до десяти років позбавлення волі, тобто він одержав максимальне, як для неповнолітнього злочинця покарання. У 2014 році він звільнився і на разі проживає у Рівному під наглядом поліції.
         А от Олександр Іванов одержав вісім років колонії суворого режиму. У палаті тюремної лікарні він і помер три роки по тому, так і не вирушивши у свою омріяну подорож до тропічних островів.