Жертви насилля

         - Олексію, швиденько збирайся та лети на роботу. У нас зґвалтування неповнолітньої! Чого мовчиш? Сьогодні чергує помічник прокурора, не впоратися їй!, - сказав прокурор міста і кинув слухавку.
         Був ранок неділі – першого за три тижні вихідного дня. Шістнадцять днів поспіль робоча група Генеральної прокуратури перевіряла роботу прокурора області,що потрапив у немилість. Ревізори шукали лише негатив. Така була настанова Генерального.
         Навіть у суботи та неділі ми змушені були, на першу вимогу перевіряльників,  доправляти з міської прокуратури  в обласну кримінальні справи,  відмовні матеріали та розглянуті скарги, все за два останні роки. Внаслідок безперервних вояжів до контролерів за перший тиждень перевірки було спалено місячний ліміт бензину і всі наступні поїздки відбувалися за наш рахунок. Нерви виснажились до краю. Ми постійно виправдовувались,  давали письмові та усні пояснення, а після цього пізніми вечорами виконували і щоденну рутинну роботу.
         І ось, у вчорашню суботу, перевірку закінчили. Бригада наглядачів добрала  достатньо компромату та,  безжально «розірвавши» прокурора області на підсумковій нараді, поїхала нарешті до Києва.
         Втома накопичилася величезна. Навіть новорічних свят я так не чекав, як цього вихідного. І тут – знову на роботу? Та ні, не буде цього! Я рішуче набрав прокурора міста на мобільний. Плювати, що сьогодні чергує Христина – його  коханка.
        - Анатолію Леонідовичу! На мені що світ клином зійшовся?! Навіщо ми тоді помічників прокурора чергувати призначаємо, якщо мені, начальнику слідчого відділу, на зґвалтування і трупи їздити! У мене сьогодні з нареченою побачення! Вона ж тиждень зі мною не розмовлятиме.
        - Олексію, ти сам слідчих розпустив, - того у відпустку, того на село до бабусі, а двоє взагалі до кінця перевірки захворіли. Так що ноги в руки і вперед. Чекаю на роботі!
        - Леонідовичу! - розпачливо скрикнув я і раптом зрозумів, що розмову закінчено.
        Через годину на маршрутці, з пересадкою, я дістався на роботу. Біля прокуратури самотньо стовбичила лише службова «Лада» міськвідділу міліції. «Тойотою» Анатолія Леонідовича навіть і не пахло.
        Біля мого кабінету на приставлених до стіни стільцях сиділи два молодих оперативника з карного розшуку та дві, зовні досить симпатичних, молодиці.  Похмуро привітавшись, я запросив всіх до себе.

       Обличчя однієї з молодиць, високої фігуристої блондинки, видавалось дещо запухлим, сині очі, обрамлені розводами розмазаної туші – заплаканими. Одягнена вона була в джинси і коротку білу блузку, з якої випирали пишні груди, прикрашені масивним золотим ланцюгом. Її пупок і низ трішки повненького живота, одягом не прикривалися і мимоволі притягували погляд. Звали її Марина і вона виглядала значно старшою за свої сімнадцять років.
       Стріляючи оченятами то на мене, то на хлопців, Марина дістала з сумочки носовичок, висякалася, потерла очі і жалібно зітхнула, обвіявши мене різким духом тютюнового та алкогольного перегару. Вона ще раз видихнула і заговорила на диво хриплим, як для юнки, голосом:
       - Мене зґвалтував нелюд на ім’я Василь. Ми познайомилися в «Челентано». Він приставав. Ми з Оленкою відпочивали. Вона додому пішла, а мене він не відпустив. Сказав – поїхали до мене, каву пити. У таксі посадив. У будинку повалив мене на ліжко і зґвалтував. Він погрожував мені, говорив: «Задушу, у колодязь кину». Де все відбувалося, я показати можу. У приватному особняку, недалеко звідси. Після зґвалтування я пішла до Ленки, а потім в міліцію.
       Її подружка – чорнява Олена, виглядала дещо свіжішою, хоча одягнена була  так само зухвало – у суцільне червоне міні.
       - Точно. Зґвалтував. Атвечаю - підтвердила вона розповідь подружки.
       - Так, – пожвавішавши та діловито промовив я – письмові заяви і пояснення потім! Зараз їдемо в цей будинок, проводимо огляд. Затримуємо злочинця. Після цього – на експертизу. Ви, Марина, після злочину милися?
       - Звичайно милася, мені що, немитою соватись?
       - Це погано. Тобто це добре, звичайно, але для доведення вини - не зовсім.
       На мій мобільний зателефонував прокурор.
       - Ну, що там у нас?
       - Розбираємося, Анатолій Леонідович, розкручуємо, їдемо на огляд – бадьоро  доповів я – Ви  скоро будете?
       - Скоро.
      
       На міліцейській «Ладі» дівчата, оперативники та я прибули у приватний сектор, розташований у якихось двох кілометрах звідси. Марина пальцем вказала  на невеликий одноповерховий, оброблений зеленим сайдингом будинок. Через залізну хвіртку ми пройшли у двір. Зліва від входу лежала перевернута порожня собача буда. Я кілька разів подзвонив у дверний дзвінок, а потім довго гамселив кулаком по добротним дубовим дверям. Ніхто не відчиняв.
       - Все ясно, злочинець втік. Відкривайте, хлопці, вікно. Це випадок невідкладний. Завтра складу письмове повідомлення прокурору. А потім – кулею за понятими!
       Міліціянти за допомогою ножа та викрутки відкрили вікно, влізли у дім, зсередини відчинили вхідні двері та побігли шукати понятих. Тим часом Марина з подружкою в іншому кінці двору нервово курили і про щось шепотілися.
       Через десять хвилин повернулися оперативники разом з двома бабусями, яких «підчепили», коли ті поверталися з церкви. Всі зайшли всередину будинку. Побутова техніка, непогані меблі, посуд та інші необхідні речі вказували на достаток. Проте все це добро припадало пилюкою. На підлозі коридору валялись троє шкарпеток, а на кухні не добре пАхнула гора немитого посуду. Все свідчило про відсутність у господарстві жіночої руки.
       - Де було зґвалтування? – запитав я у Марини
       Потерпіла провела нас у спальню, де височіло монументальне біле ліжко, з тумбочками по обидва боки. На кожній з них стояли попільнички. Та що зліва – до верху набита недопалками від сигарет «LM», а іншу, справа, вщент завалило величезною купою обмазаних червоною помадою «бичків» від дамських ментолових сигарет «Vogue». Повітря тут  просякло цілим букетом цiкавих запахів, серед яких превалював насичений винно - тютюновий аромат. Пiд ліжком перекочувалась порожня пляшка від «Кагору». Справа починала пояснюватися.
       - Коли це ви стільки напалили, до чи після зґвалтування – з повільно закипаючою злістю запитав я у «потерпілої».
       Марина скоса зиркнула на мене і трохи закусила нижню губу.
       - І до, і після. Він не відпускав мене, але курити дозволив.
       - А «Кагор» хто вживав?
       - І він і я, а що не можна?
       - Він користувався, пардон, презервативами?
       - Ну так, а як же без них?
       - І скільки разів він Вас… зґвалтував?
       - Чи то три, чи чотири ... Вбити погрожував – вона раптово позіхнула – до четвертої ранку мучив.
       - Свят, свят, спаси Господи! - перелякано прошепотіла і тричі перехрестилася  одна з бабусь – понятих.
       Я суворо подивився на стареньку, вибив вже п'ятий телефонний виклик своєї нареченої Людмили і продовжив допит Марини.
       - А яким способом?
       - Так всякими, якими можливо, і мучив.
       - Тобто і природним і не природним?
       - Як це не природним? А ... Ну... кажу ж – усіма! Я вимагаю знайти його і заарештувати!
       У сиплому голосі Марини відчувались нотки роздратування. Відсутність Василя явно її розчарувала. Я звернувся до одного з молодих оперативників.
       - Дізнайся-но все, що можливо про Василя, де він, телефон його розшукай. А також…. – промовив я тихенько, йому на вухо –«пробий» цих красунь, про всяк випадок, мутнуваті вони якісь.
       Через дві години я закінчив огляд. Вилучив простирадло, пляшку і недопалки, а ось використаних презервативів не знайшов. Очевидно Василь спустив їх в унітаз.
       - Так, Марина, а тепер їдемо на судово-медичну експертизу.
       - А може не треба, я дуже втомилася. У мене психічна травма на все життя. Не поїду я! –  раптом заскиглила вона.
       - А як ти думала! І на експертизу потрібно їхати, і заяву писати, і свідчення давати. А потім очна ставка, суд, в’язниця. Це цілий процес!
      
       З кислою фізіономією «потерпіла» сіла в «Ладу». У будинку залишився один оперативник. Ми поїхали у бюро СМЕ, до викликаного з дому чергового експерта Сергєєва. Він оглянув Марину, взяв у неї мазки, вилучив чорні мереживні труси, якi, посміхаючись та iронiчно-урочисто вручив мені.
       - Сергійович, май на увазі, вона вже кілька років живе статевим життям, Крим і Рим пройшла.
       - Та зрозумів я вже, Палич. Вибач, що неділю зіпсував, робота!
       Попрощавшись з експертом, я разом з Оленою і Мариною виїхали на роботу, щоб написати заяву про зґвалтування. Дівчата сиділи на задньому сидінні і мовчали, як риби.

       У прокуратурі стояла абсолютна безгомінь. Прокурор так і не з’явився.
       «З Христинкою, напевно, розслабляється, працівничок...» - майнула у мене недобра думка.
        Олену я залишив в коридорі, а Марині у кабінеті зі злістю сказав:
       - Так, шановна, зараз будеш писати заяву. Прийми тільки до уваги, дорогенька,  що за завідомо неправдиві заяви і повідомлення передбачена кримінальна відповідальність – до  п’яти років в’язниці.
       - Мені треба подумати! –  злякано і одночасно зухвало вимовила «потерпіла», що розвалилась на стільці і з викликом задерла та закинула ногу за ногу.
       - А раніше ти не могла подумати, перед тим, як людей у вихідний на роботу зривати! - скипів я. З губ моїх вже готові були зірватися й міцніші слова, якби не мобільний телефон. Дзвонив оперативник.
       - Вийди-но, посидь поки у коридорі – сердито сказав я до геть остогидлої вже Марини.
       Вона миттєво вийшла і я взяв слухавку.
       - Значить так, Сергійович, дівчат "пробив", це дві шалави з Північного. Місяць тому притягались по адмінці за проституцію. Цих профур на районі всі знають – кончені!   А Василь не притягався ...
       - За проституцію? – автоматично пожартував я. У телефоні пролунав сміх.
       - Та взагалі ні за що. Він бригадир будівельної бригади, виїхав сьогодні  вранці потягом на заробітки в Москву. Десь за Києвом вже. Я йому твій телефон дав, зараз подзвонить. Мишка з поста знімати?
       - Так. Нехай вікно поправить, будинок акуратно зачинить і відпочиває.
      
       Незабаром подзвонив «ґвалтівник».
       - Здоровенькі були, це Василь.
       - Здрастуйте, на Вас тут заява надійшла.
       - Від Маринки, за зґвалтування? Так вона мене на гроші хотіла розвести. В шинку познайомилися. Цілий вечір її поїв, годував, дві пачки сигарет купив. Потім приїхали додому, у відносини вступили.
       - Добровільні?
       - Ще й які добровільні – вогонь дівка! А що, мені можна! Я ж розлучений. Ну, перепила вона трохи. Давай, каже, двісті доларів за незабутній інтим. Я не погодився. Я що – дурний? Вона в істерику впала, «заявлю на тебе!» –  репетувала. Ну і вигнав я її. Подрімав чуть – і на вокзал. Ось і вся історія.
       - Добре, Василю, залишайтеся на зв’язку, я передзвоню.
       - Яблонська, заходь! – двічі гукнув  я, але мені ніхто не відповів.
       Відкривши двері, я вийшов у коридор, де виявив лише порожні стільці. Через відкрите вікно я побачив, як Марина з Оленою злодійкувато озираючись, бігли по тротуару до зупинки і при цьому сміялися, ніби дві нашкодивші школярки.
       Стомлено опустившись на стілець, першим ділом я переглянув СМС - повідомлення від моєї Людмили. «Не дзвони мені більше ніколи!!!» – писала вона. Потім подивився на годинник. 19 година 5 хвилин... Потрібно було їхати додому і збиратися на роботу.