Сонети для Бiатрiче. Данте

***


Між подруг ви сміялись наді мною,
Чи знали ви, мадонна, що, чому
Не можна упізнати обрис мій, йому
Підвласне щось, коли зустрівсь з красою?

Чи взнали б ви - зі звички добротою
Не втримали б ви ваших почуттів:
Кохання, захопивши розум, зір,
Тиранить із жорстокістю такою.

Посівши трон, і серед почуттів
Знов стратить когось, чи когось зішле,
Воно одне все дивиться без слів.

Тому такий незвичний вигляд мій!
Я чую голос зісланих і свій,
В якому гіркота одна й живе.


***
 
 
Почув і я, як в серці пробудився
Любові дух, що до пори дрімав;
А потім я Кохання розпізнав
Таке привітне, й сумнів зародився.

Вона заговорила:" Час настав,
Щоб ти схилився так переді мною..." -
І усміхалася, перед собою
Величність я блаженно упізнав.

І монну Vanna й монну Biche я
Побачив, що ідуть, і їх краса -
Це чудо із чудес і безпримірне;

І, як я в пам*яті зберіг моїй,
Любов оця бринить:" Ця - Примавіра,
А та - Любов, так схожість світить в ній".