Весiльна пригода Милославського

          У Олександра Милославського – колишнього ветеринара, а нині приватного підприємця у сфері торгівлі кормами для тварин, в цьому житті все склалося якнайкраще.  Він був одружений на розумній, красивій і, головне, не сварливій жінці, яка подарувала йому чарівних синка та донечку. Добротний будинок Милославських, як то кажуть, був повною чашею. А два джипи – білий  і чорний, на заздрість односельчан, закріпили за цією сім’єю успішний та самодостатній статус. Сам Олександр крім невичерпної працьовитості, виявляв неабиякі природні розум і кмітливість, що в рази збільшувало плоди його діяльності і достаток родини.
          Та було одне «але», що чорною «ложкою дьогтю» поганило щастя його близьких - Милославський був чудовою людиною лише до тієї миті поки не випивав понад ста грам горілки. Опісля цього він перетворювався у дикого монстра, охопленого манією величі. У такі дні він виривався від дружини і дітей, що до останнього чіплялись за його руки, ноги й одяг, та починав свій дводобовий рейд по селу.
          Розбалансовано розгойдуючись і розмахуючи руками, він невпинно бродив вулицями і несамовитим баритоном волав:
          – Фак ю бiч, полішуки! Я Саша Милославський !!! Бидлота, телепні, уйки, поцілуйте мене в зад !!!
          Він чіплявся до всіх без винятку перехожих, зупиняв їх, перекривши дорогу, і,  скрививши обличчя у презирливій посмішці, розпочинав свою дивну балачку:
          – Ей, уйку! Ти Сашу Милославского знаєш?! Я – Саша! А ти – уйко з полонини. Сашу всі знають, а ти – дурний поліщук!
          Він на різні лади певний час повторював цю абракадабру, допоки йому не набридало.  Якщо людина тримала себе у руках і терпляче слухала таку маячню, то Саша, назвавши зустрічного «нормальним уйком», залишав його в спокої і йшов шукати нову жертву. Коли ж співрозмовник починав гарячкувати та протестувати проти такого відношення, чи вимагати поваги, то повітря негайно розривалося пронизливим репетом:
          – Поцілуй мене в зад!!!
          Тут колишній ветеринар блискавично приспускав штани і показував опонентові  оголене місце, визначене для цілунку.
          На початках його, звичайно, кілька разів потужно вiддухопелили, але потім односельці звикли до такої цікавої неординарності. І коли на горизонті з’являлася повнувата та  розхристана фігура, що означувала свою субстанцію гучною пропозицією цмоку в п’яту точку, всі тільки радісно хихотіли, передчуваючи наближення неабиякої екзотичної потіхи.

         Через дві доби він заспокоювався і з каяттям повертався в сім’ю. Впавши  перед домашніми на коліна, Олександр гірко плакав, стогнав, скиглив, вибачаючись так за ганебний свій запій і, трясучи руками, клявся, що більше ніколи не візьме оковитої до рота.  Але горбатого могила виправить – через три-чотири тижні непристойні вигуки Милославського знову тішили село.
         
         Так сталося, що близькі родичі з села в сусідній області, які ні сном, ні духом не відали про згаданий грішок двоюрідного брата, запросили їх сім’ю на весілля.
         – Саша, адже ти не питимеш?! – вельми рішуче сказала дружина і прискіпливим поглядом подивилася у його вилупкуваті очі.
         – Звичайно не буду, Любаша – тихо відповів він, хоча після чотирьох тижнів «зав’язки» його вже кілька днів, немов великий глист, точило непереборне бажання «вмазати».
         На весілля приїхали на білому «Ікс п’ятому» всім сімейством. Поцілувалися з біднуватий родичами, погомоніли Ті попрохали прокатати на шикарній машині молодих, дружків і дружок. «БМВ» тут же прикрасили яскравими стрічками, рожевими трояндочками, а зверху прикріпили масивні  уквітчані червоні кільця.
         На чолі весільного кортежу Саша із задоволенням возив наречених до церкви, а потім у лісову базу відпочинку – на фотосесію. О третій годині, якраз на «перепій», вони повернулися до ресторану «Коливань».
         – Дякую Вам величезне, дядечко –  зі сльозами подяки сказала наречена Тоня, виходячи з джипа разом з юним чоловіком.
         – Та про що мова, Антоніна,  своїй рідні  завжди допоможемо – посміхався він  посмішкою доброго чарівника.
         Оголосили «перепій». І тут родина Милославських не осоромилася.   Відкрито, не приховуючи грошової суми конвертом, подарували молодим більше всіх – аж тисячу доларів!
         Сіли за стіл. Зазвучали тости від найрідніших. Саша потягнувся був за коньяком, але після жінчиного шипіння: «Навіть і не думай!», боязко прибрав руку. Йому раптом стало сумно і зовсім незатишно. Після двох тостів, коли гості вже загуділи і перші нетерплячі пішли на перекур, він сказав дружині:
         – Любашо, я піду курну, добре?
         –  Що ж, піди, але що б через десять хвилин був тут, чув?

         Чоловік  пішов на сходовий майданчик через зал, у якому годиною раніше відбувався «перепій». Тут вже прибрали та накрили солодкий стіл, а також пивний куточок, у якому зі смаком розклали цілі гори раків, креветок і сухарів та вмостили дерев’яну діжчину з пивом. Олександр підійшов, сумно подивився і проковтнув  рясну слину.
         Він стояв, як заворожений, дивився і дивився на це диво, не в силах відвести зачарований погляд. «Ну, сьорбну я грамів сто пивка. Мене, звичайно, не накриє, а чисто психологічно буде мені розрядка» – помисливши так, він моментально вихопив з посудного ряду пластмасовий півлітровий стакан і відкрив кран діжки, звідки жваво полилося якесь підозріло темне пиво. «Напевно чорне, кріплене, ну нічого, і півлітра не накриє …» Він наповнив стакан і вже мало не захлинаючись від слини, почав пити.  «Щось не тей - го... Та це ж не пиво ! Блііін – це ж віскі!!! Точно, ціла бочка віскі! Вирішили вразити широтою розмаху... Буде їм розмах... Зупинись же, дурню! Не можу! Стоп, прошу тебе, будь ласка... Я пропав ...»
         Криво посміхнувшись, він подивився на денце порожнього стакана. Відчуваючи, як в його голові вже здiймаеться хуртовина з досі захованих в глибині тверезої свідомості шалених думок, він, захрустів сухарем і, похитуючись, вийшов на двір.

         Коли повернувся, дружина та матір нареченої про щось мило пліткували і не звернули на нього ніякої уваги.
         - А наступний вітальний тост для молодих скаже дядько нареченої, який завітав до нас із сусідньої Рівненщини. Слово Олександру Сергійовичу Милославському! – немов крізь густий туман почув Саша бадьорий заклик тамади.
         Саша кинув на моторного ведучого недобрий, посоловілий погляд, зло і презирливо посміхнувся, поволі встав і двічі смикнув шиєю. Дружина дивилася на нього розширеними від жаху очима, але було вже надто пізно.
         – Я прошу тиші! – повільно і загрозливо сказав Саша і тричі розмірено вдарив по своєму келиху виделкою. На третьому ударі келих розлетівся на друзки.
         – На щастя, на щастя, нічого страшного ... – пробелькотів чийсь переляканий жіночий голос у посталій зловісній тиші. Двісті пар очей тривожно дивилися на Сашу. Наречений і наречена, як годиться, встали зі своїх місць і приготувалися слухати тост на їх честь.
         – Уйки та кобіти! Я Саша Милославський! – грізним баритоном промовив тостуючий і обвів завмерлих гостей суворим поглядом – а тут, як я бачу, одні дурні поліщуки зібралися?!
         По залу росхлюпувався наростаючий шумок:
         – Що він меле ... п’яний чи що ... він же і не пив зовсім ...– чулося то тут, то там.
         –  Сашко, ну заспокойся, сядь будь ласка – голосом повним скорботної безнадійності тихо побивалася дружина.
         – Я пропоную всiм стулити пельки! Бидло!! Фак ю бiч!!! – дико заревів він, схопив фігурний, з богемського скла, келих дружини і розбив його об підлогу.
         Хтось відчайдушно завищав і знову повисла перелякана безгомiнь. Люба нічого більше не говорила, а лише обхопивши голову руками сиділа, відвернувшись від чоловіка.
         Милославський саркастично посміхнувся, без зайвих церемоній забрав келих з мінеральною водою у свого літнього сусіда зліва і дуже повільно вилив мінералку безпосередньо на голомозу голову цього почесного гостя з родини нареченого. Дiдусь, очманівши від такої несподіванки, витріщив очі, відкинувся на спинку крісла і лише тупо проводив долонею по мокрій лисині.
         До країв наповнивши келих коньяком, Саша урочисто взяв його в руку, повернувся до молодих і повноголосо та поважно, вимовив:
         – Я хочу випити за те, що б мої вороги поцілували мене в самий центр сраки!!!
         Залпом проковтнувши коньяк, він смачно гикнув і по-гусарськи розбив свій фужер. Потім, хижо ошкірившись, Милославський, немов сайгак, виплигнув на  стіл, з якого з брязкотом посипалися посуд та наїдки. Саша розвернувся до гостей задом, швидко спустив штани разом із спіднім та нагнувся ...
         Наречена втратила свідомість і гепнулась з крісла. Слідом за нею у стан непритомності перейшли її мама та вагітна офіціантка c підносом. З рук тамади з гуркотом випав і моторошно зафонив мікрофон. Наречений продовжував стояти з келихом в руках. У нього мимоволі розкрився рот, а вираз обличчя став ідіотичним. Те ж саме відбулося і з більшістю гостей. З цього моменту це дивовижне весілля довіку увійшло в аннали їх пам’яті.