Летаргiчний сон

         I

         З Тетяною Павло познайомився в нічному клубі «Лагуна» і відразу ж відчув до стрункої чорнявої дівчини виняткову симпатію. Немов давні знайомі, зовсім не соромлячись одне одного, вони невимушено лопотіли, як то кажуть, ні про що. Через десять хвилин знайомства він уже обіймав її за талію. Безліч різноманітних алкогольних «дрінков» і коктейлів з кожною миттю ще дужче здіймали їх почуття так, ніби шторм розбурхує дрібні брижі, перетворюючи їх на небезпечні буруни.
         Таня захотіла танцювати і потягнула за собою Павла. Зазвичай він не танцював, але збуджений алкоголем, дискотечним драйвом, блиском яскравих вогнів та спалахами променів у напівтьмі, а головне – несподіваним шаленим коханням,  зловив дивний, схожий на наркотичний, кураж і витанцьовував, як заведений, так, ніби й народився на танцполі.
         Після півночі почалися нескінченні поцілунки і обійми. Його руки в мерехтливій напівтемряві дискотеки подорожували по її стану, а вона лише грайливо посміхалася. Коли юні тіла вже зовсім розпалилися, він сказав їй на вухо:
         - Я викликаю таксі.
 У відповідь Тетяна лише багатообіцяюче прошепотіла:
         - Так …
         Через десять хвилин вони мчали на порожню хату його друга Віктора, який так вчасно поїхав на закордонний курорт, залишивши Павлу ключі. Забігши до квартири, не тямлячи себе від радощів та передчуття чуттєвих насолод, вони зірвали один з одного одяг і впали на масивний червоний диван ...

         Павло прокинувся аж в одинадцятiй  від автомобільного шуму за вікном. Через скло прямо в очі полосувало сонце, чувся пташиний переспів та дитячі голоси. У нього добряче боліла голова, у роті пересохло, але він був щасливий. Поруч, спиною до нього лежала гола Таня. Він глянув на неї і задоволено посміхнувся, згадавши їх нічні «кульбіти» на цьому дивані і не тільки на ньому. Він не став її будити. Опорядившись та прийнявши холодний душ, не одягаючись, Павло приляг поруч з дівчиною і, гостро передчуваючи на нові утіхи, чекав її пробудження.
         Минуло дві години, але Таня все не прокидалася. Нарешті він нетерпляче повернувся на бік і ніжно взяв її за руку. Рука була неприродньо холодною. Вже із занепокоєнням Павло спробував намацати пульс на зап’ясті. Пульсу не було. Він підняв їй повіки, але зіниці ніяк не реагували на світло. Дихання не прослуховувалося. Павло почав її гарячково тормосити, кілька разів ударив долонею по воскового відтінку обличчю і спорснув холодною водою. Повна нерухомість і ніяких ознак життя. Груди звело крижаним холодом жаху, і в голові пронісся рій плутаних думок:
         – «Вона мертва! Але чому? Цього не може бути. А я з нею вночі на цьому дивані...  Все ж було добре. А може це я винен? Але в чому ??? Не пам’ятаю ... Не знаю ... Аааа, розумію – це сон. Я просто сплю !!!».
        Але він не спав, хоча б вельми цього хотів. Здригаючись, немов у лихоманці, Павло дивився на цілком реальний труп Тетяни.

        II
               
        З глибокої диванної ніші витягли оголене тіло дівчини – худорлявої симпатичної брюнетки. На посинілому трупі ніяких тілесних ушкоджень, слідів боротьби не було. Обстановка у квартирі нічим порушена не була.  Судово-медичний експерт Ковальчук до розтину відмовився припускати причину смерті. Без протоколу констатував лише, що смерть настала біля шестидесяти годин тому і є ознаки статевих зносин, за всіма ознаками добровільних.
        Учасники огляду, тобто я, старий оперативник Гармаш, два криміналіста, розгублено дивилися один на одного, намагаючись пригадати схожі випадки, але не могли.
        – Бувало, що вбивці іноді ховали жертв, але ті завжди були з явними слідами насильницької смерті. Таке враження, що вона сама залізла до дивану, де у неї стався серцевий напад – здивовано промовив  спантеличений  Гармаш.
         Крім того, в дивані також виявили вимкнений мобільний телефон «Самсунг», а також жіночий одяг та сумочка, в якій крім парфумерії знаходились гроші і золота каблучка. Тобто версія пограбування наразі виключалось.
        Очманілий господар квартири на ім’я Вітя вже вкотре тремтячим голосом розповідав:
        – Я вчора ввечері з Туреччини прилетів. Стомився трохи поки добирався. Повернувшись додому, відразу ж заснув тут же – на цьому дивані. – Тут у Віктора перехопило дихання. Він на деякий час закрив долонею очі, а оговтавшись продовжив – прокинувшись вранці я відчув цей запах. Спочатку подумав – щось з каналізацією, ходив по квартирі принюхувався поки не зрозумів, що найсильніше пахне звідси. Я відкрив диван, а там… Я одразу ж вам подзвонив, одразу ж!!!
        З благанням в очах Вітя показував нам корінець від квитка на літак, дійсно підтверджуючий, що вчора о шостій вечора він був в Анталії.  Віктора як могли заспокоїли, запевнивши, що ні в чому його не підозрюють.
        – Ви комусь ключі від квартири залишали?
        – Так, другу своєму – Павлу Свириденку, але він не міг… у нього мама в міліції працює.
               
        Павло був єдиним сином начальниці відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх обласного управління полковника Валентини Степанівни Свириденко. Навчався на четвертому курсі факультету МВС Харківської юридичної академії, а зараз відпочивав на канікулах. Віктор дав номер його мобільного телефону, але абонент виявився поза зоною досяжності. Я одразу ж подзвонив його матері. Валентина Степанівна металевим голосом сказала, що вже два дні не бачила сина.
        Майже одночасно встановили особу загиблої – студентки другого курсу інституту водного господарства Тетяни Мурзаевої. Два дні тому з нею пропав телефонний зв’язок і вчора її батьки, які проживають в маленькому містечку на півночі області, подали заяву про розшук. Якраз сьогодні у Тані був призначений останній іспит літньої сесії.

        Наступного дня, експерт Ковальчук провів розтин і встановив, що смерть потерпілої настала від асфіксії (по-простому – удушення), внаслідок здавлювання грудної клітини внутрішньої поверхнею диванного каркасу. З цього випливав абсолютно приголомшливий висновок, що Тетяна потрапила у нішу живою. Ніхто з нас не розумів і не міг навіть припустити, яким чином в диван уложили живу дівчину? Для чого? Якщо це спосіб вбивства, то які його мотиви? Та й що це за спосіб такий, чорт забирай!?

         Павла Свириденка ретельно, але даремно шукали, а за Валентиною Степанівною встановили круглодобове спостереження. У геть стислий термін провели максимально можливі слідчі дії, зокрема встановили і допитали ледве не всіх відвідувачів нічного клубу, охоронців, таксиста. Однак, що саме сталось в квартирі Віктора лишилось загадкою. Ніби руйнуючи мої підозри щодо Павла, всі свідки акцентували увагу на їх взаємних гарячих любощах, як у «Лагуні» так і в таксі. Характеризувався Свириденко виключно позитивно – будучи абсолютно  неконфліктною людиною у будь-які протиріччя з законом ніколи не вступав.
        Валентина Степанівна з’явилась на допит у міліцейській полковничій формі, з десятком нагород на кітелі. Статна,  поважна жінка в окулярах, пряма, мов натягнута струна. На запитання, куди зник Павло, без лишніх емоцій  вона крижаним тоном відповіла:
        – Останні два місяці у наших з сином у стосунках виникало напруження. Ми давно вже не можемо знайти спільну мову. Павло несерйозно відноситься до життя. Але вбивство тієї дівчини і його зникнення – це банальний збіг обставин. Просто за день до того ми посварились, бо я відмовилась його далі спонсорувати. От і все. Він кричав, що його ноги у мене більше не буде, що поїде на заробітки. І де він зараз – я поняття не маю. А те, що його бачили з тією дівчиною, звичайно, що нічого не доводить. Зійшлись – розійшлись, всі молоді були. Ви краще інших знайомих Віктора ретельніше перевірте. Павло вередливий, звичайно, розпестила, я його трішки – один він у мене… Але син навіть мухи ніколи не образив би…

        Згнітивши серце, я виніс постанову про притягнення Павла в якості обвинуваченого у скоєнні умисного вбивства. Та дуже вже непереконливо звучала викладена в постанові фраза: «Свириденко П.Л., умисно, з метою позбавлення життя при невстановлених слідством обставинах, застосувавши фізичну силу, помістив Мурзаєву Т.В. у нішу дивана та опустив верхню частину каркасу дивану, внаслідок чого потерпіла померла від асфіксії внаслідок здавлювання грудної клітини ….». Та без цієї ідіотської постанови я не міг би оголосити його розшук.

        III
 
        Минали дні, тривав розшук обвинуваченого. Я давно вже переробив у цій справі всю марудну, паперову слідчу роботу, вже почали надходити висновки експертиз, характеристики та інші запитані документи. Та щодня подумки я повертався до трагедії, яка розігралась у ту ніч на квартирі Віктора. Що ж сталося там? Як Тетяна опинилась у злощасному дивані? Чи може вони грали у якусь інтимну гру? А може Павло хворий якоюсь психічною хворобою, про яку ніхто не здогадується. Ба більше – взагалі не причетний до смерті дівчини, як стверджує його матір – заслужений міліцейський полковник Свириденко?

        Одного дня у двері кабінету постукали. Я відгукнувся:
        – Заходьте.
        Поволі відчинивши двері, нахилившись, немов би чимось завинив, зайшов маленький, худорлявий, чорнявий чоловічок років сорока п’яти у потертому одязі. На носі - великі рогові окуляри з товстими скельцями. Кілька хвилин він зніяковіло переминався з ноги на ногу, не наважуючись заговорити. Подивившись на нього, я одразу ж зрозумів хто це. Адже обличчя Тетяни, і досі стояло у мене перед очима. Разюча схожість не залишала сумнівів – це її батько.
       – Пане слідчий, дозвольте звернутися – нарешті він заговорив – я тато Тетяни. Дружина хотіла приїхати, але злягла після похорону, хворіє. Мене ось послала до Вас. По Дубровиці казна-що говорять, а самі ми й не знаємо від чого донька померла, а може вбили її. Кажуть у того хлопця батько генерал міліції і все вже «порішали» давно. Вона ж у нас одненька була, в люди вийти хотіла. Вчили її з останніх сил у Рівному… Ми люди прості…
       Він зашморгав носом, схлипнув двічі і несподівано по-жіночому зайшовся в несамовитому  плачі. Я збігав до вбиральні за водою, повернувшись  протягнув йому стакан води. Він пив, голосно ковтаючи, проте відриваючи від губ келих, ридав знову і знову. Так продовжувалось хвилин з десять. Не знаю кому у той момент було важче – йому чи мені; мабуть все-таки йому.  Нарешті Євген, так звали чоловіка, заспокоївся і я сказав йому: 
       – Приміть мої глибокі співчуття, Євгене, не треба плакати. Обставини справи дійсно дещо туманні, але все врешті-решт роз'ясниться. Обвинувачений на жаль  втік, отож доведеться трішки зачекати, поки не знайдемо. Будьте певні – ніхто  нічого не «порішає», розберемося по закону, не хвилюйтесь.
       – Вибачте, якщо щось не так, ми люди прості – казав задкуючи з кабінету Євген – проста «маленька» людина, яку спіткало величезне горе.
 
       Зовнішнє стеження за Валентиною Степанівною, не припинялось ні на мить, а її домашній та мобільний телефони прослуховувались, проте вона навіть і не намагалась вийти на зв'язок із сином, та й номер його телефона з дня вбивства був деактивований. Здавалося, що жінка і дійсно порвала із Павлом будь-які стосунки. Його активно шукали у Рівне й по області, а також на Харківщині, відпрацьовуючи десятки однокурсників та інших - місцевих знайомих, однак марно. Оперативники вже серйозно розмірковували про можливу втечу Свириденка за кордон. Навалювалися нові справи і поступово дивовижна смерть Тетяни Мурзаєвої почала втрачати першопочаткову актуальність.

       Однак через місяць, несподівано та випадково, Павла все ж таки знайшли. Він ховався в сусідній - Хмельницькій області, у бідних родичів в селі, розташованому за 250 кілометрів від Рівного. Повністю деморалізований, тим що трапилося, у селі Павло запив і попався на крадіжці двох пляшок горілки у сільському магазині. У місцевому райвідділі і з’ясувалося, що він перебуває в розшуку. Наступного дня Свириденка доставили до нас.
       Валентина Степанівна, взнавши по якимось своїм каналам про доставку сина в прокуратуру, з самого ранку вже в цивільному одязі стояла під моїм кабінетом. Втративши весь свій полковничий лоск та холодну поважність, вона впала на коліна і, здригаючись у риданнях мов проста сільська баба зачастила:
       – Не губіть! Зробіть що небуть, закрийте справу, Павлуша милий, добрий, хороший,  ми ж колеги, я  Вам віддячу!
       Довелось викликати чергового, щоб вивести згорьовану матір з приміщення прокуратури.
 
       Незабаром привезли Павла. На мене дивився  змучений місячним запоєм та внутрішніми негараздами двадцятирічний юнак, худий, брудний, із зарослим місцями м’якою білястою щетиною обличчям. Його руки трусилися  На допиті, який я проводив разом з двома оперативниками, в присутності найнятого Валентиною Степанівною адвоката, Павло щиросердно розповів про вже більш-менш відомі нам обставини знайомства з Тетяною в нічному клубі, про інтимні стосунки в квартирі товариша. Це все ми знали, але найдужче нас цікавило, що ж було потім.
       -  Коли зранку я зрозумів, що Таня померла, на мене щось найшло, щось  ніби стало з головою. Я стягнув її на підлогу, відкрив диван, поклав   покійницю всередину, туди ж закинув її  мобільник, одяг, сумку і опустив диванну кришку.
       – Паша, а ти знаєш, що поклав в диван живу людину? – запитав я і показав йому висновок експертизи – і чому ти не викликав швидку допомогу, міліцію?
       – Вона була мертва! Без пульсу! Я перевіряв! Яка там швидка допомога!!!  –  істерично закричав Паша та розрюмсався.
       Мотиви, мету, логіку свого вчинку він пояснити так і не зміг. Вибігши з квартири, він щодуху помчав до магазину «Бахус», купив пляшку горілки, влив весь її вміст собі у горлянку й «відключився». Отямився на наступний день в підвалі, в компанії безхатьків і алкоголіків, згадав про Тетяну і негайно знову напився. Лише на третій день з’явився він додому, як то кажуть, весь в сльозах і соплях, і розповів матері про смерть дівчини, не повідомляючи, втім, про її переміщення в диван. Валентина Степанівна із слабкою надією на те, що дівчина жива, а син помилився, вже зібралася було їхати до Віктора на квартиру. Однак тут передзвонив її підлеглий, від якого вона з жахом дізналася реальну картину смерті Тетяни. Вона марно намагалася допитатися у напівп’яного сина навіщо той сховав труп у диван. Так і не дочекавшись чіткої відповіді, побоюючись візиту колег з обшуком, наказала Павлу сховатися у підвалі. Пізно ввечері досвідчена оперативниця, обійшовши зовнішнє спостереження, в багажнику автомобіля вивезла сина з міста до села, де мешкав її двоюрідний брат Анатолій з сім'єю. Три роки тому Валентина Степанівна врятувала від колонії його сина, який вчинив розбійний напад. Анатолію вона нагадала про старий боржок, наказала доглядати за Пашею і тримати язик за зубами.
       Під ранок вона повернулася у Рівне і в належний час вже проводила нараду в обласному управлінні міліції. Матір-одиначка занадто любила свого єдиного сина, і не мала наміру ділити його з правосуддям, якому ж сама ж і служила.
       З огляду на минулі заслуги, Валентину Степанівну тихо, заднім числом, випровадили на пенсію. Незважаючи на її благання до колишніх колег не тиснути на сина, Пашу психологічно і напевне що фізично, оперативники обробляли без всіляких преференцій. Але він вперто та навіть навіжено стояв на своєму, стверджуючи, що дівчина померла уві сні.

  IV

        Несподівано в місто повернулася найкраща подружка Тані – Лілія, разом з якою вона два роки прожила в одній кімнаті гуртожитку. Ліля достроково здала сесію і поїхала спочатку до батьків, а потім на відпочинок до Криму
        Ще місяць тому по телефону її сповістили про смерть колежанки, і Лілія вже звиклася з трагедією, була спокійною та зібраною. Для порядку я допитав її, задаючи стандартні питання – про зв'язки покійної, її спосіб життя, можливі конфлікти і таке інше.
        І тут Лілія розповіла, що протягом їхнього спільного життя, за ініціативи завжди життєрадісної Тетяни в кімнаті кілька разів влаштовувалися вечірки. Запрошували хлопців, споживали спиртне, танцювали. Одного разу, приблизно рік тому, після однієї такої вечірки Лілія залишила Таню наодинці з черговим молодиком, а сама пішла ночувати в сусідній корпус до одногрупниці.
        –   Я у кімнату зранку не заходила – відразу ж на заняття пішла. Дивлюсь, Танька на лекцію не прийшла. Прийшла я після пар у кімнату, бачу – лежить в ліжку, сама. Підходжу я до неї і аж затрусило мене: обличчя у Таньки – мов кам’яне, і не дихає зовсім. Тіло холодне, пульс не прощупується. Ні на що не реагує… Ну, думаю, – задушив коханець. Хотіла вже швидку з міліцією визивати, але знову стала перевіряти пульс. Секунд через десять я відчула слабенький удар, а потім знову, і знову… Від серця відлягло – жива! Але в якомусь такому стані вона була – коматозному, чи як сказати. Хвилин через двадцять Таня глибоко зітхнула і відкрила очі. При цьому вона себе чудово почувала, лише дивувалася, що так довго спала. Я їй ще тоді сказала, що коханець, вибачте, залюбив її до смерті. Посміялися тоді ми над цим. Після цього ще зо два рази, і то завжди після  п’янок-гулянок, вона впадала в цей стан і виходила з нього через кілька  годин. Та більше ми не переживали, чого у житті не буває…
 
        Ці покази надзвичайно вразили мене. У якості спеціаліста я допитав знайомого невропатолога. Проаналізувавши згадані симптоми він з високим ступенем вірогідності припустив, що у Тані були ознаки короткочасного летаргічного сну; рідкісного явища, жертвою якого, ймовірно, став геніальний Микола Гоголь, прийнятий за померлого і заживо похований у 1852 році.
               
***
        За вчинення ненавмисного вбивства Паша отримав п’ять років умовного терміну. З юридичної академії його відрахували. Він випивав, а потім захопився наркотиками. Був тричі судимий за їх зберігання і скоєння крадіжок.
Під час останньої відсидки, страждаючи від страшної ломки, він повісився.
        Валентина Степанівна, яка перетворилася з статної жінки у сухеньку бабусю, щодня ходить до нього на могилу.
          З «чверткою» горілки в руці вона згадує свого Пашу, двадцятип’ятилітню службу в міліції, мрії і надії, яким не судилося здійснитися. Іноді нестерпний  душевний біль та безнадійний відчай охоплюють її, і у такі хвилини їй здається, що все її минуле життя було довгим і щасливим сном.