Ворож ння на дзеркал

Це був 1955 рік. Мені в той час йшов чотирнадцятий рік. Всі готувалися до зустрічі Різдва. Моя ровесниця Надя жила в сусідній хатині з мамою. Її два брати вже мали свої сім'ї і жили у власних будинках. Це була сім'я колгоспників. У той час молодим колгоспникам, які відслужили в армії і одружилися, давали наділ землі і за державними цінами виділяли будівельний матеріал для зведення житла. Ось Надині брати і мешкали у власних будинках.
Увечері перед Різдвом мама Наді пішла до старшого сина Феодосія на «вечерю», а мене попросила, щоб я заночувала з Надею в їхній хатині. Це дійсно була стара хатка з світлицею, де стояла велика руська піч. Я з батьками і братами жила у великій кімнаті старого панського будинку і печі не було,  а  тільки замурований камін. Він обігрівав приміщення теплом, яке надходило з кухонної печі. У цьому панському будинку мешкало чотири сім'ї. Тому я відразу ж погодилася провести цю ніч з Надією на лежанці гарячої печі.
- Віра! В ніч перед Різдвом можна ворожити на дзеркалі, - забравшись на піч, повідомила мені Надя.
- У цю ніч все, що ти задумала - здійснитья.  Я приготувала дві свічки і дзеркало.  Ми будемо ворожити по черзі. Я - перша, а ти після мене, - не вгамовувалася Надя.
Вона тут же поставила на печі ослінчик, де встановила дзеркало. З боків нього запалила  дві свічки і сама сіла навпочіпки перед  ослінчиком. Я сиділа в кутку печі і спостерігала за нею. Надя почала щось шепотіти і пильно дивитися в дзеркало. Так тривало хвилин десять. Потім, загасивши свічки, Надя покликала мене до ослінчика.
- Ти сама запалюй свічки. Так належить. Дивись уважно в дзеркало  і ти побачиш свою долю. Загадуй мовчки. Під час ворожіння не промов ні слова, - наставляла мене Надя.
Я запалила свічки, сіла навпочіпки перед дзеркалом  і  уважно втупилася в нього. Не пам'ятаю, що я загадала, але ясно побачила якийсь блискучий циліндр і три кольори - чорний, синій і жовтий. Це був край ватної  ковдри, яка покривала лежанку. Вона було зшите з клаптиків тканини різного кольору. Більше нічого цікавого я там не побачила.
По сусідству з нами жила баба Настя, подруга моєї матері. Вона вміла ворожити і пророкувати. Звичайно, я в це не вірила, але багато жителів йшли до неї хресним ходом, щоб вирішити свої проблеми.
Якось, коли баба Настя прийшла до нас погрітися біля каміна, я їй розповіла про своє ворожіння на дзеркалі. Вислухавши мене, вона, посміхнувшись, відповіла:
- Ти, Вірочко, відгадала свою долю. Тобі судилося виходити три рази заміж і змінити за життя три клімати.
Природно, розсміявшись, я відповіла:
- З моєю зовнішністю хоча б один раз вийти заміж.
У той час я була дуже худа, безформна, з густим ластовинням на обличчі і хлопчикам не подобалася. Скоріше, я була схожа на хлопчиська. При зручному випадку хлопчаки штовхали мене ногами і, обзиваючи образливими словами, смикали за коси.
Але тільки зараз можу сказати: пророцтва баби Насті справдилися повністю. Дійсно, мені довелося три рази виходити заміж і змінити три клімати.
З першим чоловіком я проживала в Прибалтиці, де вологий клімат і найкоротші ночі.
З другим чоловіком проживала у середній смузі України, де помірний клімат.
Коли втретє вийшла заміж, поїхала в Крим і живу в Ялті на Південнобережжі.
Ось і не вір у ворожіння!