Витер над тыхым мистом. Новела 6-4

4.

З того дня хлопчики стали буквально нерозлучними. Весь вільний від школи та тренувань час Женько проводив разом із своїм маленьким другом і відчував себе абсолютно щасливим – таким, яким тільки й може бути той, хто раптом одержав усе, про що так довго мріяв. Його зовсім перестало цікавити неспокійне хлоп’яче життя, яке він вів досі: футбол, лазіння по парканах, грання «на копієчку» і у «війнушку» відійшли тепер на другий план. На прогулянку на двір він виходив тепер тільки з Ігорем і весь час пильно стежив, щоб його не образили хуліганисті сусідські хлопчаки. У кіно на мультики вони теж ходили разом, і в парк на гойдалку, і на велосипеді їздили: Женько – на сідлі, Глазастик – на рамці спереду. Єхидні знайомі пацани, само собою зрозуміло, стали хихикати з Женька: ось, мовляв, малюкові в няньки найнявсь! Але Женькові тепер уже було плювати на їхній сміх та глузування. Найдокучливішим насмішникам довелося, щоправда, трішки накрутити носи і поставити пару синців, але зате всі інші після цього зрозуміли, що Женько людина серйозна і з ним краще не зв’язуватися, і, якщо й сміялися, то віднині робили це тихо і трималися при цьому на чималій відстані. Для самого ж Женька тепер найголовнішим у житті був Ігор, який – він бачив це! – лише в його присутності й почував себе повністю спокійним.
Однак рівномірний хід життя невдовзі було порушено трагічною подією: Женько раптом впав з турніку і зламав ребро. Травма була доволі-таки серйозною: кістка, зламавшись на дві половинки, увіткнулася хлопчикові у м’які тканини печінки, у наслідку чого кров залила внутрішні органи. Довелося зробити Женькові операцію. Весь час, поки він у гіпсовому панцирі лежав у лікарні, тьотя Настя та Глазастик приходили його відвідати щодня. Тьотя Настя приносила йому яблука і домашні пиріжки, а Глазастик ласкаво тулився до нього і постійно плакав – його мучили якісь незрозумілі темні передчуття, і йому здавалося, що із Женьком може статися щось дуже страшне. Як з’ясувалося згодом, малюк не помилився – це падіння й дійсно коштувало Женькові дуже дорого.
– Більше ніякої тобі гімнастики! – заявила мама, коли хлопчик пішов на поправку і знову став заговорювати про тренування. – Бракувало ще, щоб ти собі зовсім карк скрутив!
– Ну ма-ма-а-а… – в’якнув був Женько, але мама була невблаганна.
– Якщо ти мене справді любиш, – сказала вона, – ти більше ногою не ступиш у спортзал!
Женько маму любив і тому відмовився від гімнастики.
Невдовзі після того як хлопчика виписали з лікарні трапилась ще одна біда: Ігор десь застудився і звалився з тяжкою крупозною пневмонією.
Тьотю Настю охопила тиха паніка.
– Не віддам лікарям! – відповіла вона на пропозицію чоловіка викликати «скору». – Стане й того, що вони нашого Андрійка в труну загнали! Ігорьошка завжди буде зі мною і, якщо йому судилося вмерти, хай умирає вдома!
А стан здоров’я Глазастика справді був надзвичайно складний. На протязі трьох днів температура в нього держалася під сорок, він маячив і нікого не впізнавав. Давати йому ліки в таблетках або мікстурах було абсолютно неможливо. Виручали тільки ін’єкції пеніциліну, які тьотя Настя робила синові сама. Три дні, поки тривала криза, Женько не ходив до школи, чергував біля ліжка Глазастика, допомагав тьоті Насті, чим міг, бігав у аптеку і в крамниці. На четвертий день температура у Ігоря почала поступово падати. Малюк опам’ятався після свого маячення і раптом попрохав лимонаду. Обрадуваний Женько помчався, як вітер, і купив пляшку «Дюшесу». Ігор випив цілу склянку і відтоді почав швидко одужувати. Однак, хоча фізична хвороба день при дні відступала, психічний його стан помітно погіршився. У малюка появився страх перед таблетками, які він навідріз відмовився ковтати. Ніякі умовляння тьоті Насті і дядька Михайла не допомагали, і тоді Женько вигадав розчиняти ліки в солодкому чаї і поїти ним Глазастика. Це, як з’ясувалося, був надзвичай ефективний спосіб, чай із таблетками хворий пив спокійно – очевидно, страх у нього викликали не ліки самі по собі, а лише вигляд таблеток. Тьотя Настя та її чоловік просто на знали, як і дякувати Женькові за таку вигадку.
Після хвороби і без того худенький Глазастик зробився якимось напівпрозорим: ребра з-під шкіри так і стирчали, животик зовсім провалився, плечі та коліна зробилися гострими, у обличчі ні кровинки і чорні синці під очима.
– Нічого, нічого, ми його знову відгодуємо! – не журився дядько Михайло. – Жирок при відповідному харчуванні не проблема!
Справді, фізичне одужання хлопчика було не проблемою – незабаром він повністю вернув собі свої сили і ніщо в його вигляді вже не нагадувало про недавню тяжку хворобу. А от душевне його здоров’я, підірване пневмонією, погіршувалось дедалі більше. Світ дивних та яскравих, абсолютно незрозумілих для здорової людини фантазій поглинув Глазастика майже повністю, остаточно вибивши його з реального життя. Інтереси малюка переключилися, йому вже не хотілося ходити в кіно і читати книжки, він став зовсім пасивним і ще боязкішим. Навіть у взаєминах із Женьком він став стриманішим та холоднішим, хоча іноді його все-таки проривало, і він починав із якоюсь істеричною палкістю тулитися до Женька, плакати й прохати в нього прощення невідомо за що.
Так минув місяць.
Якось раз тьотя Настя, абсолютно пригноблена недугою свого сина, у відчаї поскаржилась Женьковій мамі, що з Глазастиком коїться щось зовсім недобре: уже на протязі двох тижнів він живе із повною впевненістю в тому, що в них на кухні поселився страшний тарган Тараканіще, який уночі ходить по квартирі, дуже злий та голодний, і може з’їсти всю родину, якщо для нього не лишити яку-небудь їжу.
– Просто не знаю, звідки в нього така ідея взялася! – зітхала тьотя Настя, підбираючи кінчиками пальців сльози, які викочувалися з очей на її щоки. – Може, мультик по Чуковському убачив? Але це вже давно було, ще перед хворобою… Просто не розумію! У нас же навіть і тарганів-то на кухні немає! Жодні пояснення не допомагають. Щовечора кладе в куточок свіжу скоринку хліба, щоб, значить, Тараканіще її з’їв і нас вночі не загриз. Без цього бідна дитина заснути не може. Лишенько, та й по тому…
– Я завжди твердила, – сказала Женькова мама, вислухавши свою подругу, – що книжки Чуковського – надзвичай шкідлива річ, особливо для вразливих дітей із слабкою нервовою системою. Просто диво: і як тільки батьки не розуміють, що малюків на гарматний постріл не можна підпускати до таких віршів! Ти поглянь лише, про що він пише! В його так званих казках на кожній сторінці хто-небудь кого-небудь обов’язково їсть, кидає живим у вогонь, ріже на куски, убиває, хіба що не ґвалтує! І все це дають читати нашим дітям майже з пелюшок! Яке ж ураження залишиться у них після такої м’ясорубки! Ні, що не кажи, а з літературою, яка називає такого письменника своїм класиком, явно щось не в порядку. А потім іще твердять, що західні казки занадто жорстокі! Хто б говорив!..
Женько, який теж був при цій розмові, цілковито згодився із своєю мамою. Він згадав, як відбулося його власне знайомство з творчістю Чуковського. У школі, у першому класі, на уроці розвивання мови він уперше самостійно, по складах, прочитав тоненьку книжку з малюнками, яка називалася «Бармалей», і після цього в його душі кілька днів трималося відчуття, ніби він доторкнувся до чогось нездорового. Тому тепер співчуття до Ігоря спалахнуло у Женьковому серці яскравим вогнем, і йому дуже захотілося хоч чим-небудь допомогти нещасному Глазастикові, у свідомості якого чорна пляма страшного Тараканіща день при дні розросталася дедалі ширше. Як допомогти? Цього Женько не знав.
Одначе вийшло так, що саме йому судилося абсолютно несподівано для себе самого знайти розв’язання цієї проблеми.
Якось раз, коли тьотя Настя побігла в гастроном займати чергу по помаранчі, які туди саме було завезено і, по чутках, у дуже обмеженій кількості, Женько та Глазастик черговий раз залишилися вдома самі. Бачачи звичайну в останні дні напружену нервову скованість малюка, начебто постійне чекання на вдар ззаду, Женько вирішив попробувати трішки розворушити свого маленького друга і запропонував йому пограти в «Чапаєва». Вони дістали з шафи шахівницю, розклали її на підлозі, розставили шашки і стали вибивати їх пальцями. Такий бій і справді розвеселив Ігоря, який, до того ж, як з’ясувалося, був спритнішим за Женька і раз за разом вибивав з шахівниці всіх його «солдатів» до останнього. Проте поразки Женька зовсім не засмучували. Навпаки, він був дуже радий, що Глазастик сміється, що в нього знову добрий настрій і що він принаймні на деякий час забув про свої страхи.
І все-таки веселість малюка тривала недовго. У самісінькому розпалі боротьби він раптом зупинився, буцімто хтось невидимий підштовхнув його. Завмерши, він став прислухуватися до чогось, зосереджено зсунувши брови над переніссям.
– Що з тобою? – здивовано спитав Женько.
– Тс-с! – Ігор рвучко замахав рукою. – Чуєш?
– Що?
– Там, на кухні, шерех.
– Нічого не чую!
– А ти прислухайся! Це Тараканіщу не подобається, що ми так гучно сміємось і заважаємо йому спати.
На обличчі малюка відбився непідробний жах, голос сів до шепоту, губи затремтіли, у вічу блиснули сльози.
– Ну, от що, – сказав Женько рішучо, бачачи, що миритися з таким станом діл надалі неможливо, – я не можу дозволити цій комасі командувати в чужій квартирі. Зараз я піду й відкручу їй вуса!
– Ой, Женю, ти що! – злякано і майже беззвучно вигукнув Глазастик, і оченята його, розширившись, зробились просто неправдоподібно великими, глибокими й темними. – Він же тебе з’їсть!
– Ще побачимо, хто кого з’їсть! – Женько підхопився на ноги і, нічого більше не слухаючи, рушив на кухню. Він уже знав, що робитиме там, хоча й не був упевнений, що Ігор не поставиться до його вигадки як до насмішки і не образиться. Однак у кожному випадку треба було діяти негайно, і Женько відкинув від себе всі сумніви. «Якщо дитині не подобається баранчик, якого ти їй намалював, намалюй коробку, у якій сидить баранчик, а баранчика фантазія дитини домалює сама», – вирішив хлопчик і, як з’ясувалось, не помилився.
На кухні він насамперед зіпхнув зі столу на підлогу порожню сковороду – її грюкіт мав учинити на Глазастика особливе враження. Потім декілька разів із тріском пересунув табуретку, гучно тупнув ногами і нарешті дзвінко і весело крикнув:
– Ага, попався!
Із кухні він вийшов, тримаючи в руках сірникову коробку.
– Ігорьошку, ти поглянь! – вигукнув він, звертаючись до свого маленького друга, який, похолодівши від жаху, досі сидів на підлозі, прислухуючись до звуків, що долинали з кухні. – Я спіймав твого Тараканіща! Ти думав, що він великий, а він, ти дивись, отакий крихітний! Ти його боявся, а він сам тебе до смерті боїться! Іди, полюбуйся на нього! Ну, сміліше!
– А ти впевнений, що це він? – тихо спитав бідний малюк, повільно підводячись на ноги.
– А як же! Крім нього, там більше жодних комах не було.
Глазастик на негнучких ногах, весь у холодному поті, наблизився до Женька. Той обережно-обережно зробив у коробці щілину, злегка висунувши її дно, і простяг її Ігореві, щоб той міг зазирнути всередину. Це був дуже рискований крок: звичайно ж, коробка була абсолютно порожньою, жодного таргана там не сиділо, і хтозна, як прореагував би Ігор, якби цей обман викрився. Однак, на щастя, Женьків розрахунок був правильний і хворобливо розпалена фантазія малюка сама домалювала рудого, зляканого, довговусого прусака в сірниковій коробці.
– Ой, і правда, який мале-енький! Просто малесенький! – з полегкістю зітхнувши, протягнув Глазастик і раптом щасливо усміхнувся.
У Женька просто гора з плечей звалилася, і він поспішно зачинив коробку, щоб не дати малюкові зазирнути туди ще раз.
– Ти думав, він Тараканіще, а він просто тараканішка! Хочеш, я його уб’ю? – спитав він, сяючи від свого успіху.
– Ой, Жень, не треба! – вигукнув Ігор. – Нехай живе!
Женько вернувся на кухню і удав, що випустив комаху під раковину за цеберку для сміття.
Так хлопчик зробив надзвичай важливе відкриття: він з’ясував, що може нейтралізувати деякі страхи Глазастика. Після цього випадку малюк більше не згадував про Тараканіща, і тьотя Настя просто не знала, як дякувати Женькові.
– Тільки ви, тьотю Настю, в жодному разі не кажіть Ігореві, що я його обманув, – попередив той щасливу жінку. – А то невідомо, що може трапитись,
– Певна річ, не хвилюйся, я ж усе розумію, – кивнула тьотя Настя.