Витер над тыхым мистом. Новела 8-4

4.
 
Циркове шатро і обгороджена високими фанерними щитами підсобна територія зайняли майже весь майдан Перемоги, хоча це був найпросторіший майдан у Білославі – більше розмістити шапіто в місті просто не було де. Баня цирку піднялася високо у блакитне весняне небо, заслонивши собою всі навколишні будинки. Вищою за неї була лише стела Обеліска Слави, величезна рубінова п’ятикутна зоря на вершині якого начебто ширяла в повітрі над самісіньким центром шатра.  Усі щити були обклеєні яскравими кольоровими афішами, на яких коні, слони, жонглери, клоуни обіцяли публіці прекрасну виставу і веселий вечір, а сам цирк було прикрашено різнобарвними лампочками, які мигали над входом, утворюючи живий строкатий напис: «Звезды Европы».
Валерко доїхав до цирку в переповненому тролейбусі і на превелику свою прикрість убачив, що майже всі пасажири вийшли на зупинці разом з ним і тут же кинулися до кас, перед якими і так уже юрбилися гігантські черги. Хлопець зупинився на краю майдану в абсолютній розгубленості, зрозумівши, що купити квитки легальним шляхом у таких умовах буде просто неможливо. Женько мав рацію: сьогодні тут скупчилося все населення Білослава. Люди кричали, лаялися один на одного, діти плакали – їм, як нікому іншому, хотілося обов’язково потрапити на першу виставу «звезд». Час від часу з натовпу вискакували із щасливими лицями ті, кому пощастило придбати квитка, одначе було очевидно, що на всіх квитків так і так не вистачить. Валерко почухав потилицю, не знаючи, що робити: махнути рукою й поїхати назад, додому, щоб розчарувати друзів своєю невдачею або все-таки посподіватися на щастя і попробувати пробратися до каси без черги? Повагавшись хвилинку, він вибрав другий варіант і, остаточно наважившись, набрав повні легені повітря і головою вперед кинувся у натовп.
– Ку-уда-а-а?! – відразу ж заревіли на нього десятки обурених голосів. – Куда-а, шпана-а, без очереди прешься!
– За шпану ответишь! Я стоял! Вон за тем мужиком стоял! – заволав Валерко, штовхаючись ліктями.
– Врешь, не стоял! – фальцетом загаласував товстий чолов’яга, на якого показав хлопець. – Гляди, сопляк, по асфальту размажу!
І тут же чиїсь руки підхопили Валерка і з силою викинули його з черги. Хлопець вдарився спиною об щити, вилаявся і витер лоб рукавом сорочки – за ті декілька секунд, що він їх провів усередині натовпу, йому встигли порядком-таки нам’яти боки. Віддихавшись, він так-сяк зібрався з думками, і ситуація здалася йому абсолютно безнадійною. Навряд чи варто було лізти в чергу перед другою касою – там, безсумнівно, з ним зробили б те ж саме, що й тут. Але вертатися додому з пустими руками не хотілося просто страшенно. У розпачі Валерко вже зібрався був попитати, чи немає в кого-небудь зайвого квитка, але тут же відмовився від цієї задуми, зрозумівши, що у найкращому випадку він таким чином зможе випросити один-два квитки, але ніяк не шість. Хлопець зовсім занепав духом. Повернувшись лицем до щитів, він з тугою став розглядати наклеєні на них афіші, усвідомлюючи, що для нього та його друзів ці яскраві фотографії ніколи не оживуть. Ні він, ні Карік, ні Женько, ні інші ніколи не убачать на арені оцих клоунів, слонів, акробатів – а все чому? Тому що йому, Валеркові, не вдалося купити квитки, нещасні папірці, без яких до чарівного циркового шатра  входу немає. Переводячи погляд з афіші на афішу, Валерко раптом задержався перед однією, яку раніше якось не помітив. Вона була приблизно наполовину меншою за інші і висіла між двома великими плакатами з рекламними написами, але без малюнків. На цій афіші було зображено маленького стрункого смаглявого хлопчика років десяти-одинадцяти, одягненого в красивий темний іспанський костюм, розшитий золотими візерунками. Хлопчик стояв на невисокій круглій тумбі в позі тореадора, одну руку поклавши собі на стегно, а другу зметнувши над головою і пружно вигнувшись назад усім своїм тоненьким тілом. Він променисто усміхався, при цьому маленькі ямочки на його щоках начебто світилися, чорне хвилясте волосся різкою тінню падало на його високий лоб, а чорні очі сяяли іскорками веселості. Спочатку Валерко не помітив у цій афіші нічого особливого. Він просто постояв перед нею хвилину-другу, милуючись гарним цирковим хлопчиком, і вже хотів був відвернутися, але тут раптом його ніби ломакою по голові вдарило. Зупинившись, Валерко похолодів, покрився потом і уп’яв очі у фотографію, ще не насмілюючись повірити в те, що бачив. У самісінькому низі афіші стояв зроблений золотими літерами напис: «Маленькая звезда большой арены. В аттракционе “Огненный тюльпан” – любимец публики, неподражаемый Сережа Одинецкий с ассистентами». Ноги у Валерка стали ватними. Так, він впізнав цього хлопчика, впізнав, а написані на афіші ім’я та прізвище юного артиста розвіяли останні його сумніви. Сни стали реальністю, і Валерко відчув, що його серце від хвилювання майже зовсім перестало колотитися. Він похитнувся, відступив на крок назад і пробурмотів беззвучно, раптом задихнувшись:
– Боже ж мій! Боже ж мій! Та бути ж такого не може! Сергійко!