Лiхтар

Ліхтар був страшенно високий і страшенно гордий.

Адже він ніс світло світу і людям, розганяв безпробудну темряву і виставляв усі речі і предмети в їхньому істинному вигляді.

Як тільки ховалося Сонце, вмикався сяючий промінь: він блищав, він палав, він приваблював усіх навколишніх комах, які хмарами зліталися танцювати навколо розжареної лампи.

Для комах ліхтар був бог. Який там Місяць! Місяць й поруч не валявся. Ну як тут не запишатися? І не підступишся до Ліхтаря – бо високо, і не скажеш нічого – бо не почує, і навіть не поб’єш – хіба лобом поб’єшься.

Але кому-кому, а Місяцеві добре відомо, що рано чи пізно все закінчується.

Раптом щось трапилося, щось коротнуло, чи перемикнуло, чи обірвало, – зараз неважливо, але жарівка згасла. Як не намагався Ліхтар виструнчитися ще вище, як не пнувся поставитися ще пихатіше – немає світла, та й годі. Хотів було гримнути навколо, так що його гриміти – високо дуже, ніхто не почує. А з місця зрушити – так формат не той, якось не личить… чи ви колись бачили, щоб ліхтарі самі собою ходили?

Тут ще комашня почала в вуха пищати: тю, ви подивіться на нашого героя! світоч-то наш на пси зійшов! виявився лохом повним! ми-то гадали, він вогонь Прометея, сліпучий розум, а це тупий стовп! Нездарний істукан! Бовван!

Відлетіли, запала над землею тиша. Темна ніч обняла її. І в глибині синьої травневої ночі почувся шелест Каштана: «Не журися, Ліхтарю… Щоб ніч не лякала подорожніх, я запалю свої свічки, і вони освітять їм шлях».

«Не журися, Ліхтарю, – шепотів Бузок, – темрява повна ароматів квітів і трав, таємних голосів нічних птахів, лопотіння води і розмов риб ув озерах, що відбивають блиск холодних зорь».

А люди просто подумки дякували Ліхтареві, що він більше не б’є світлом в їхні вікна і спокійно засинали під колискову кольорових снів.

2010