Сл д берсерка

Передмова
Шановний читачу/ Перед тобою – книга. Можеш її читати, можеш – ні. Комусь подарувати, наприклад, сусідці бабі Клаві, якій все одно нема що робити. Написана вонатрохи незвичайним стилем – не таким, як ти звик читати, якщо взагалі звик. Тут розповідається про міфічні країни та народи, але вибачайте мені, якщо хтось із моїх знайомих чи інших чєловєчьков впізнає тут себе(про моїх – тільке хороше; якщо негативні герої збігаються з чиїмось ім’ям – це прикра випадковість). Текст написаний українською мовою. Але тут є і суржик і жаргонізми, і спеціально викривлені слова – відображення нашого сьогодення, але не забувайте про те, що це – фантастична вигадка автора,  і  всі співпадіння – це випадковість. Є і допущені граматичні, орфографічні помилки, та відсутність розділових знаків – це все – експериментаторство.Рекомендовано для читання особам 16-116 років.

Том l – становлення героя

Розділ 1      Пробудження
Хірург Петренко так довго і ретельно миє руки перед
операцією, що багато пацієнтів до неї просто не доживають
Ерік підняв голову – йому було боляче, і в голові ніби гуділи дикі бджоли. Страшенно боліло все тіло, наче по ньому пробігла зграя диких циклопів, або чорний дракон витирав ноги. Він побачив рану від удару орківського ятагана на стегні, де повинна бути артерія, яка, скоріш за все була розірвана, і не зрозумів, чому він живий – штанина була просякнута кров’ю, і була калюжа засохлої крові, певно що його – як він прикинув – літра три не менше. Він помацав шию і помітив невеличку ранку з кров’ю що запеклась. Рана була зовсім неглибокою, і він зрозумів, звідки вона – від амулета, що висів на шиї – подарунок Архіваріуса – магістра ордену жерців. Верховний магістр був другою особою після конунга і говорили, що він має чарівну силу і надзвичайні здібності.
Він оглянув поле бою і скуп чоловіча сльоза покотилась по його щоці – там лежала величезна кількість вбитих воїнів: і свої, і берсерки, і найманці,  і орки –скрепи. Останніх було найбільше. Були  там і гноми, які виявились або боягузами, або зрадниками, що було імовірніше. Король гномів попросив підтримки в  конунга проти орків, що наступали з північного сходу і становили загрозу навіть для Імперії. Один вікінг у бою коштував кількох орків, а берсерк – більше дюжини. Армія з чотирьох тисяч вікінгів, серед яких були і берсерки, підтримувана трьома тисячами гномів і чотирма тисячами найманців з усіх кінців континенту(була навіть дюжина тролів і кілька велетнів). Армію орків важко було полічити, але їх було близько двадцяти тисяч. Союзники могли б знищити таку армію, але у вирішальний момент гноми, нібито під натиском кавалерії – п’ятсот вершників на гігантських гієнах, які водились тільки в землях орків, почали відступати і втекли, втративши вбитими, пораненими і полоненими близько тисячі воїнів, як подумав Ерік. До цього моменту орки ні з ким не вміли домовлятися, але тут все було занадто очевидним. Мабуть, гноми домовились з орками, щоб знищити всю расу вікінгів, яка являла собою окремі розрізнені володіння ярлів, які не дуже корились конунгу, і центральна влада була слабкою. Раніше на землі вікінгів ніхто не нападав – занадто войовничими вони були, і жили в дуже суворих північних умовах. Але своїми не контрольованими набігами на Південну Прибаракудію вони налаштували проти себе і орків, і гномів,і місцеві племена аланів. Іноді їх набіги досягали володінь Імперії, і аж за Золотисте море – на Емірати. Треба було негайно розповісти про все конунгові, але це було дуже не просто. Він був слабкий і знаходився на ворожій території. Зовнішність відразу видавала в ньому вікінга, а в цих краях їх не любили. Він був сотником, і вмів мислити глобально. Але треба було знати, що трапилось далі – чи орки повернулись назад і заспокоїлись, чи готують похід на вікінгів, а сили в них були немалі, а у вікінгів йшли постійні феодальні війни, і власна армія конунга була малочисельною – не більше двох тисяч воїнів, і  мабуть конунг чекав поповнення після переможного походу, як він вважав, і тому поповнювати армію не збирався.
Армії великих ярлів могли налічувати кілька сотень чоловік. Також вони могли взяти кілька сотень найманців, які за дзвінку монету могли воювати за будь-кого. Більш–менш нормальні відносини у вікінгів  були  тільки з ельфами. На захід від них жили племена чорних канібалів – аж до самого океану. Іноді ті здійснювали набіги на ельфів та Імперію.Відбулося декілька битв  і з вікінгами, які ні до чого не призвели, і з того часу конфліктів між ними не було – існувала так звана «сіра зона» в кілька десятків кілометрів завширшки, де були хутори аланів,  (їм завжди було мало землі) та блукали розбійницькі ватаги.
Битва відбулась недалеко від столиці аланів – Преслау, яка занепадала. Преслау було багатим, але беззахисним містом. Від численних набігів завойовників країна аланів занепадала, невеличкі загони в сотню воїнів були тільки у феодалів, які ховались у своїх замках. Фактично країна була розірвана, спустошена, селян забирали в рабство, залишалось дві невеличкі прикордонні фортеці на річці Лаба, що впадала в Рубікон на кордоні з орками.
Берсерк шукав щось корисне, зброю і, звичайно ж, коня, без якого годі було й думати про якийсь перехід.
Гномські вчені винайшли динамо- порошок, який застосовували для підриву гірських порід, але почали створювати і зброю для стрільців та продавати в невеликих кількостях цей порошок. Серед багатої еліти модні були обрізи – створили навіть двохствольні кавалерійські. Як правило, з них стріляли один раз і , так як вони перезаряджалися кілька хвилин, ховали в чохол при сідлі, і далі вже билися врукопашну, як і належить справжнім лицарям. Він знайшов два таких обрізи. Вікінг ще раніше навчився перезаряджати їх відносно швидко – за півтори хвилини. Він підібрав меч-фламберг, потім ще одну легку кавалерійську шаблю, повісив за спину овальний щит, взяв куль і динамо- порошку . Він вирішив, що цього вистачить до сотні зарядів. Взяв м’яса  із вбитого в бою коня – кілька кілограмів, сіль, і не знаючи навіщо  - знайдені в торбині кочівників півкіла вівса. Хліба, на жаль, не знайшлося. Вирізав з кінської шкіри шмат, знайшов мотузку,і таким чином, зробив собі пляшку для води, якої ще не знайшов.
Згадав два головних правила війни:
1.Війна – фігня, головне – маневри;
2. Хто на війні не мародер.
Без них не виживеш.
Знявши з вбитого полотняну сорочку, він зрадів, побачивши що це його розмір. На радощах він почав шукати гроші, але швидко зрозумів, що то марна справа – все цінне кляті орки розібрали. Ерік знайшов у себе за підкладкою одну мідну монету, якої вистачило б, хіба що, на два бокали пива чи еля. Отже, він зрозумів, що треба йти на північ чи північний захід більше тисячі кеме до моря, а що ж далі – з його примітною зовнішністю – поголеною головою, вусами і бакенбардами.
Тут є хутори аланів – які вб’ють кожного, хто до них наблизиться, якщо не розуміють їхньої мови, хоча вони й не були особливо вправними воїнами. Але наш Ерік зараз був кепським воїном – слабким, оглушеним, дезорієнтованим та втратив багато крові. Він трохи сумнівався, що дійсно живий, думав що це можливо сон – з огляду на калюжу крові, що витекла з його артерії, і рану не перев’язував – а навіщо – кров більше не сочилась. Він зрозумів – треба або пройти через хутори аланів взагалі непомітно, (а це було дуже важко, крім того, їжі в нього було мало) або якось з ними порозумітися. Що також було дуже не просто.
Та навіть , якшо він дійде до моря – як переправитися? Корабля він знайти не міг, і вікінги не будували фортець по цю сторону моря. Тим більше, не зрозуміло, де зараз армія орків, а їх – Еріку зустріти – взагалі не варіант – добре, як відразу вб’ють, а якщо заберуть в рабство? Найгірше рабство – в орків-скрепів, і в Еміратах; навіть в Імперії чи в ельфійських землях було краще.
Тут він побачив невеликий струмок, вода в ньому була каламутна, і Ерік вирішив пройти трохи вище, де струмок чистіший,  щоб не підхопити якусь місцеву лихоманку, яку хріна з два він зможе вилікувати. Пройшовши з кілометр, він побачив, як вода стає чистішою, і помітив невеличку скелю з ложбинкою і декілька дерев. Берсерк вирішив, що там водо точно чистіша, і треба там відпочити у холодку, оскільки навкруги степ, і кілька дерев – це велика розкіш. І він, звичайним кроком, забувши про небезпеку, пішов туди. Під ногами хруснула гілка, і він почув голос по-аланськи притишений: «Хто тут?» Ерік завмер.
Ти чув, Миколо?
Чув, Степане. Може, то якийсь звір?
Та ні, може погоня за нами?
Давай обережно підповземо, - і вони почали повзти через кущі, приготувавши зброю.
Ерік заліг, ще й сховався за дерево, але зрозумів, що зараз ці два обапли його побачать. В нього були зарядженні обрізи, але звук буде чути за декілька км, і він не хотів, щоб його вполювали як здобич, а побачивши два трупи, пощади йому точно не чекати. Після втрати крові і переходу, та ще й без води, він ослаб, і розумів, що з двома суперниками, навіть не дуже досвідченими, зараз йому не впоратись. Згадав перше правило –«війна фігня», а маневрувати він зараз не мав сили – загонять за п’ять хвилин. Він побачив, як обережно підкрадаються два молодих юнаки – трохи молодші за нього, років двадцяти з вилами.  – От мля , лайнувся про себе Ерік – вийшов мля водички попити мля. Зрозумівши, що через хвильку вони його все одно побачать, він випростався на весь зріст і подумав – після такої битви живим залишитися, і так безславно загинути від двох селюків – краще й не придумати. Алани, стоячи від нього за десять метрів, від подиву відкрили роти. Ерік меча встромив у землю під ліву руку, шаблю взяв у праву, а в ліву обріз, тільки не зводив курка – сам не знаючи навіщо.
Привіт, мужики, - якомага миролюбивіше, зв’язуючи вікінгські і аланські слова, - мовив він.
Вікінг, - мовив Микола. – Степане, що робитимем?
Ну, - розважливо–цинічно мовив Степан, є такі варіанти: Вбити його (ну, або він нас), втекти, або потоваришувати. Треба мабуть тікати, хоч він і поранений, бо ота хрінь стріляє метрів на сто, але думаю пізно вже. Здоров будь мужик, - відповів Степан, - А що ти робиш в наших краях?
А ви що з вилами - сіно складаєте, хоча села на горизонті немає? Я відстав від битви, - посміхнувся він. -  А де армія орків?
О-о, хлопче, ясно. То що, будемо битися чи як?- посміхнувся Степан
А у вас гроші є? – в свою чергу запитав Ерік.
Ні, нема
То нащо ви мені треба, ще вас бити ?
Ти себе в дзеркало бачив, вояка? Ти дві хвилини битви не протримаєшся.
А в мене є оце,- сказав Ерік, - показавши обріз.
Але якщо почують з села, ти ж знаєш, тобі гаплик, а його чути км за п’ять, якщо не більше.
А що ж ви тут робите, далеко від села, з торбами і вилами – дальні мандри – тільки куди? Орки навколо.
Ми втекли від пана.
Давно?
Сьогодні вранці.
А куди тепер – рабами до гномів чи в Емірати?
Хочемо або до Імперії або до розбійників.
А воювати ви вмієте?
Вилами і сокирою махати вміємо.
Е, ні, це хіба барбосів ганяти. А куди пішла армія орків?
Не знаю, але сусіднє село розграбували, пан ледве втік. От і ми під шумок.
Так у вас іще кріпацтво?
Так, мать би того царя з триколором.
Так скиньте пана.
Ага, в нього охорона, він тримає аж три села. І це скільки людей – тисяч до п’яти.
А охорона?
Чоловік до сорока.
І все? І ви нічого не робите?
А що? Мужиків багатьох немає! Може тисяча з трьох сіл набереться, а може й ні, і ніхто зброю в руках не тримав. А у пана рицарів штук десять і декілька лучників. Тай села у нас не дружні.
А давай ми скинемо вашого пана, ну це пізніше.А у вас більше ніхто тікати не хотів?
Ще хотіли три, але в час, що ми домовились, вони не прийшли. Може хтось дізнався
Давай вночі до них сходимо.
Та ти що? Здасть хтось і нам каюк.
А це далеко?
Десять км.
Години за чотири темнітиме. Якраз встигнемо вночі зайти. Треба вас озброїти. Пішли зі мною. Зараз нарішаю вам мечі.
Алани нехотя пішли за ним, набравши води. Через дві години вони підійшли до місця битви.
Ні хрена собі, - вигукнув Степан.
А Миколу знудило.
Шукайте собі зброю і одяг.
Ерік взяв собі мідні нарукавники і поклав у торбу Миколи.
Будеш джурою.
Потім додав туди легкий бронзовий шолом з пластиною аж до носа  - зараз він сам таке носити не міг.
Беріть собі шоломи, і хоч якісь панцирі, і щось на руки чи ноги, але в бою ви повинні бути швидкими і стрімкими, а не як вагітна качка, ясно? Буду з вас робити справжніх воїнів.
Також він дав їм по мечу, щиту. Взяли три плаща орків, а Степан ще помародерствував: лук і п’ятдесят стіл до нього.
Вмієш цим користуватись? – запитав Ерік.
Ні, але хотів би.
То добре, молодець, трохи повчу. Поки ще не геть темно, підемо, а десь після привалу дійдемо до села десь опівночі.
Добре, - мовили хлопці.
Пішли вони степом, намагаючись хоч трохи триматись дерев, яких було вкрай мало. Поступово темніло. Хлопці показали напрям як дійти трохи коротше – десь кілометрів  сім–вісім до села.
Добре, привал, - скомандував Ерік.
І компанія сіла відпочивати.
Погано, що немає ковдри, - сказав Степан.
Середина літа, - мовив Ерік, - нічого собі вояки. Може тобі ще й грілку на все тіло, - глузливо заржав Ерік, - маючи на увазі дівку
Степан теж заржав, а Микола туповато посміхнувся, нічого не розуміючи.
Ха, вчити вас синків треба, ні хрена ще служби не пойняли. Хтось живе на краю села? Покажіть, яка форма села. Втрьох ми нічого не вдіємо. Ні проти розбійників, ні проти кого.
Так, є три товариша: Іван, Петро і Семен. В Івана перша хата з нашої сторони.
О,- вигукнув Ерік, - дорога нам сприяє. Завербуємо його, пару годин поспимо, потім підемо до інших. А вони де?
Один через дві хати, а другий далеко, майже в центрі.
Тоді підемо до Івана, говоримо, ночуємо в нього, годині о третій встаємо,  йдемо в центр, а по дорозі назад заходимо і по телепня, - розсудливо зауважив Ерік. - Ну, все, в дорогу! Але молодці, ковдру ні, а декілька шматків тканини треба буде взяти – і хліба також. Зараз десь близько одинадцятої вечора, - мовив Ерік, коли за півкілометра з’явилось село і почулось рідке собаче гавкання.
Так. Якщо Іван не вийшов -  або злякався, або його вже закували в ланцюги, або засада.  Ви не всі, один Микола стукає, ти Степане, стоїш за дверима, а я загляну у вікно. Степане, з ним не заходиш. Ти Миколо, якщо там хтось є скажеш, що Степан за кілометр від села тебе чекає і поведеш когось туди, а тут ми все зробимо. Та викиньте мля, вила, мля, у вас є мечі.
Ні,- каже Микола, - Іван злякається, я буду тримати ножа напоготові.
Степан поклав на підлогу меч, і приготував вила.
Вибачайте, з цим мені зараз зручніше.
Ерік став біля вікна за п’ять кроків позаду.
Давай, - скомандував Ерік .
Микола постукав. Потім ще, потім втретє голосніше – і загавкав собака. Микола почув кроки і якийсь металевий брязкіт. Двері відчинились, і перед ним стояв заспаний Іван з синцем під оком.
О-О-О , - звідки синець, - гигикнув Микола, - і чому ти з нами не пішов, шляпа буйвола?
Зовні Микола був спокійний, але навіть він зрозумів, що щось не так. Хлопцям передалась його тривога.
Заходь, не стовбич в дверях, - якось винувато мовив Іван, підморгнувши йому, наскільки це йому вдалось вночі з розбитим піддувалом.
А де Степан? – ще раз спитав Іван.
За кілометр звідси, у надійному сховку, чекає на нас обох, - мовив Микола, тримаючи ліву руку в кишені.
Місяця не було, і видимість була не більше п’яти метрів. В хаті горіла лампа. Але очі хлопців звикли до темряви. Тут Івана якась сила наче штовхнула вперед, він упав і позаду, брязкаючи зброєю вийшли  глузливо сміючись, три панські стражники, оточивши беззбройного Миколу. Його вила лежали на підлозі, і вони перехопили його погляд.
О , вояка, зброю загубив.
Ерік підкрався до Степана, доторкнувся до нього мечем, взяв камінь і параболою кинув його за кілька метрів від компанії у протилежному напрямку. Після удару стражники повернулися туди всі троє і почали доставати мечі. Один з них дістав бойову сокиру, але далі нічого зробити вони не встигли. Ближнього Степан наколов вилами в шию, Ерік вправо рубонув мечем по ногах, а коли той упав, то контрольний – в живіт. Микола вдарив ножем дальнього, але влучив у лати. Ніж рикошетом відскочив: йому допоміг Іван, схопивши за ноги посіпаку – пару ударів і вдвох з Миколою вони впорались.Ніж Миколи знайшов свою ціль.
Ще хтось є? – блискавично схопив за плече Ерік.
Так, їх начальник у дальній кімнаті справа.
Ерік вхопив сокиру – мечем в хаті дуже не помахаєш і блискавично стрибнув у хату- побачив тінь – кинув меча справа від неї – меч забряжчав, і фігура повинна була повернутись. Зі страшною силою Ерік махнув сокирою, потрапивши в ліве плече охоронця. Не дивлячись, що він був у панцирі, все  одно упав. Ще раз Ерік ударив його по спині, і відчув, що тіло обм’якло. На гамір сусідка крикнула через огорожу.
Що там в тебе, Іване, б’ються?
То охоронці понапивались і вирішують хто головний, хай їм чорт.
А-а-а , протягнула сусідка, ну ви там обережно.
Добре , - мовив Іван і зайшов до хлопців у хату.
Ну, розповідай мудило, що це за хрінь, а то відірву тобі причандали, падло сільське.
Вони мені погрожували, тримали сокиру над головою.
А звідки вони ж вони все дізналися? - спитав Степан.
Сусідка здала, ота сама.
А в інших двох ваших бакланів засідки немає? - спитав Ерік.
Ні, пан прикинув, що спочатку прийдуть до крайньої хати.
А де можна на добу схоронитись? - спитав Ерік.
У мене є підвал.
Про нього ніхто не знає?
Ні.
У мене є план.
Тут почувся стогін – охоронець був ще живий.
Підсвіти, - сказав Ерік. Він побачив, що рани у того не дуже страшні, і голосно скомандував: «Можна його не вбивати, до ранку він сам помре, зв’яжіть його. А ми щось від нього дізнаємось. Кажи, сучий потрох, що після битви трапилось? Де армія орків?»
Вони пройшли зовсім поруч, розграбували сусідні села, нам поталанило. Пан втік, а сьогодні повернувся. Люди тікають.
А кріпацтво скасувати не думали?
Так не можна мужикам бути без нікого.
А тобі жити не можна, - сказав Ерік, - падло сільське, -  і надавив злегка на рану на плечі і трохи засочилась кров.
Так де армія орків?
Пішла на схід, у землі гномів, грабуючи все по дорозі.
Як вороги чи як союзники?
Звідки мені знати?
Більше зайд немає?
Ні.
А що за сусідка?
Років тридцять п’ять, дітей не має, зі злим язиком, живе сама.
Гарна?
Під сивуху піде, - сказав, сміючись Степан.
Ну, - погладив богатирські вуса Ерік, - з дітьми ми їй допоможемо, а потім підемо на північ – до Баракудського моря – мені потрібно до конунга. Чужинці у нас бувають тільки рабами, але місце воїнів я для вас знайду, якщо ви не сцикуни.
Ми з тобою, - сказали в один голос Микола і Іван.
Один за всіх і всі за одного, - скрикнули хлопці.
Значить так, - скомандував Ерік, - чпокнем сусідку, підемо за хлопцями і йдемо на північ - до п’яти ранку пройдемо кілометрів п'ятнадцять, тим більше ніхто не знає куди ми йдемо. Оцей до ранку стече кров’ю, -  і вдарив його двічі кулаком.
Охоронець вирубився.
Ну, що хлопці, поїмо і до сусідки, - скомандував Ерік. Давай, Іване, що є пожрать.
Іван похапцем кинувся на кухню і приніс усім по великій мисці бацили і літруху вина. Ерік розливає, всі випивають і закушують.
Іване, візьми щось їсти з собою, що довго не псується. Сьогодні після сусідки підемо до хлопців, а спатимемо у тебе в підвалі, а сусідку або зв’яжемо або вб’ємо.
Ерік наливає по другій «друга за друга». Всі випивають. Іван приніс припасів і відніс їх в погріб за наказом Еріка.
Ну, по третій, стоячи, мля і не чокаючись – за справжніх пацанів, які уже у Вальгаллі.
Всі випивають з розумними мордами, хоча воював з них один лише Ерік.
Ну по крайній, - мовив Ерік і ефектно виголошує тост, тримаючи гранчака «мир в сім*ї, здоров’я  в хаті й гарна дівка на кроваті», - смачно закушує бацилою. – Збираємось, хлопці. Мабуть вже перша година ночі.
Хлопці , взяли зброї по мінімуму! Все інше в підвал, - який слугував їм складом.
Пішли, до сусідки, а як її звати?
Анфіса.
Скурвяче ім’я, - мовив Ерік, поступово впевненіше говорячи по-аланськи. - Головне – обережно. Щоб не підняла крику.
Собаки є?
Ні, - вона живе сама , її мамку – стару каргу Горгону Пилипівну замочили за довгий язик – сусід чпокнув дівку з другого села, а вона розказала жінці, той її і втопив.
Харош базарить, йдемо!
З ноги вибили двері. Ерік заскочив перший і не давши їй отямитись, закинув в піддувало шматок тканини, щоб вона не верещала і почав її зв’язувати. Коли вона заспокоїлась, зрозумівши, що втекти не вдасться, Ерік спитав, ослабивши кляп : «Нащо здала хлопців?»
- Ні, це не я, це помилка! Неправда!
- Я знаю, - сказав Іван їй мабуть пообіцяли  двадцять процентів мого майна, от і стала панською підстилкою.
- Не двадцять, а десять,  - не подумавши ляпнула тупа хуна.
Не дивлячись на це, Еріку, який місяць не бачив дівчат, вона у свої тридцять з копійками здавалась привабливою. За хлопців, яким було по двадцять, він взагалі не був певен, чи в них колись були дівчата.
Підстилкою, кажеш, -  глузливо посміхнувся Ерік, який не дивлячись на те, що мав багато позитивних рис – чесність, справедливість, справжність, був прихованим циніком. - Тоді робимо так – використаємо її за призначенням – а там – дивлячись, як вона себе вестиме, або вб’ємо або ні. Ну, я далі сам – а ви йдіть за хлопцями – за Петром і Семеном, на світанку повинні ми піти на північ, - сказав так, щоб і хуна почула.
Хлопці пішли за «підмогою», а Ерік почав розважатися. Робив він це не грубо, а на скільки міг обережно – зате щоб її вбити він звичайно пожартував, щоб вона нормально себе поводила. Вона була заздрісною тупою селючкою – людиною свого часу, і по-інакшому чинити не могла. З чоловіком вона прожила кілька років і дітей у них ще не було – мабуть хтось був неспроможній .
Нічого – з дітьми ми тобі допоможемо – не будеш такою злою,- вже милосердніше пожартував Ерік, розв’язавши їй руки, після трьох забитих голів, і милостиво наливши їй гранчак медовухи, і помітив на її обличчі задоволення. - Добре, молодець – ми тебе не вбиватимем, але ж ти не кажи про наші майбутні плани, добре?
Добре, - відповіла та.
Тільки він одягся – зайшли хлопці з «підмогою» - Петром і Семеном, які вже екіпірувалися, знали про Еріка і хотіли швидше звалити з села. Хлопці були однолітки, вчилися в одному класі у церковно–приходській школі у отця Назарія.
Через пару годин виходимо, - скомандував Ерік, поручкавшись з хлопцями, і показав на жінку, яка лежала посміхаючись і намагаючись сховати задоволення з обличчя, але це мало виходило в неї.
Можете забити по голу, а хто спритніший – по два, бо наступного разу така  удача не скоро буде. У вас дві години на все про все, - сказав Ерік і ліг спати.
Спочатку хлопці трохи соромились, та згодом Степан першим приступив до справи, а потім і всі інші.  Всі, крім тупого Миколи, забили по два голи, він одного, але все одно були всі страшенно раді.
Жінка була на піку блаженства, і вже на крайньому голу Івана їй стало трохи боляче – мабуть її смазка закінчилася. Хлопці розбудили Еріка, розв’язали їй руки, забрали всі речі і лягли відпочивати в схрон – погріб, вдаривши охоронця, який почав приходити до тями.Ерік знав, що ноги у всіх боліли і сьогодні ходоки вони будуть ніякі. Взяли у жінки п’ять літрів медовухи, якою та торгувала.
Було близько п’ятої години ранку, село поступово просиналось, було майже світло.
Темно буде близько дев’ятої – десятої вечора. В одинадцять вечора виходимо. По три години варта – звикайте салаги до військових буднів – я з вас зроблю справжніх солдатів. Перший Степан, потім Семен, Петро, Іван та Микола. Моя зміна заключна, - сказав він і ліг спати, знявши годинника – нечувану розкіш у ті темні часи.
Годині о десятій всі прокинулись, крім Еріка, який міцно спав від перевтоми. Товариство вирішило його не будити, приготувавши тим часом вила, мечі і сокири. Спочатку приїхав управитель, потім і пан з своїми посіпаками, солдатами ж їх не повертався язик назвати. Скільки їх було – важко було сказати. Вхід до себе хлопці притрусили землею, щоб не видно було слідів. Ще гавкав Іванів собака Кацман  - розумний коллі кілограмів тридцяти і трьох років.
Гарний пес – якби забрати, - сказав з жалем Іван .
Якщо начальство дозволить.
Так він справді справний воїн? – спитав Семен, який був, на відміну від інших, здоровенним амбалом двохметрового зросту і мабуть більше центнера ваги.
Так, - відповів Степан, - справжній берсерк – вміє битись двома мечами – може і нас навчить  - в селі – сам бачиш – ловити нема чого.
А куди далі?
Йому треба на північ – до своїх, але зараз туди рано – підемо наздоганяти армію орків на захід.
Армію орків? – перепитав Семен. Їх же декілька тисяч, ви при своєму розумі? Ми ж нічого не вміємо.
Ерік знає, що робить, - вперто сказав Микола – і ми йому допоможемо.
Вони почули годині о четвертій, що всі розійшлись, і послали загін кіннотників на північ – мабуть дюжину. Потім всі заснули. Коли прокинувся Ерік , він побачив, що всі сплять, дав ляпаса Семенові, а потім і всім іншим. Семен почав бикувати. Ерік дав йому палицею від вил під дих, а потім руками різко хлопнув його по вухах, і той перестав пручатися. Почекавши, як той заспокоїться, сказав: «Я тут начальник і все вирішую. Навіть, якщо не твоя зміна була  - в мою сторону не бикуй – наступного разу за таке зніму скальп, ясно?»
Ясно, - сказав Семен, а за ним і всі інші.
Я нікого не тримаю, хто хоче, може повернутися до пана, але що там вас чекає?
Хлопці похнюпили голови.
Ну добре, дев’ять годин, всі виспались?
Так, - мовили хлопці , майже одночасно.
Тоді в дорогу, поки ще все видно, підемо знову в сторону побоїща, треба вас озброїти. Може ще щось підберемо, трохи відхилимось від курсу.
Хлопці попросили Еріка взяти собаку. Подумавши, той погодився.
Але, якщо буде не в тєму гавкати – пущу на шаурму, ясно?
Він у мене розумний, - сказав Іван, - все буде добре.
Хлопці пішли. Але вони не знали, що одного охоронця залишили в хаті. Він побачив, куди вони пішли, і побіг до асесора. Хлопці йшли нормальним бадьорим кроком, всі набралися сил. До півночі вони дійшли до побоїща, і почали мародерствувати – викинули вила всі – залишивши тільки у Миколи  - він взяв і меч і вила. Степан взяв крім щита – два меча – захотів як і Ерік, повчитися майстерності берберка. Інші взяли по одному найкращому мечу, який вибрав Ерік, щит, лук і сто близько сотні стріл, хоча ще й не вирішили, хто з нього буде стріляти. Охоронець тим часом побіг до пана, бо асесор з кіннотниками  були в дорозі. Розказав про дорогу, що вони пішли не на північ, а на північний схід.
Кінь був тільки один, і пан сам знайшов десяток посіпак і на коні сам очолив загін, всі взяли мечі, без броні, і швидким кроком , який іноді переходив у біг , пішли у напрямку, показаному охоронцем. Взяли двох собак, щоб не втратити слід. Тим часом Ерік учив хлопців елементарним вправам з мечем – як краще тримати випади, удари, як тримати щити; вони трохи втомились, ще порились у возах без коліс, які не взяли орки, взяли ще солі і трохи вівса, мотузки і склали це все в наплічні торби.
Місяць ясно світив і видно було далеко, хоч і трава була майже по пояс. Раптом загавкав собака, у напрямку, де було село. Всі притихли.
Заткни його, - гримнув Ерік на Івана, хоча це було зайве – після третього разу пес притих. Ерік ліг на землю, і почув кінський тупіт.
Хтось нас переслідує – всі на землю, вершників небагато – може двоє-троє.  Ми ще надто незібрані, але все рівно ви повинні бути готові дати бій, ви ж цінуєте свою свободу – ви ж цілу добу вже вільні.
Ми всі за тобою підемо, і краще втратимо життя, ніж свободу, - сказав Микола і всі погодились з ним.
Трохи піднявши голову, вони побачили вершника на горизонті, потім почули собачий гавкіт.
Нас виявили собаки, тут нічого не вдієш, - сказав Ерік. Добре хоч кіннотник один, бо всі в іншій стороні, але стріляти не можна, бо почують. Мище не знаємо, де дюжина вершників, а ми з ними не впораємось. Цікаво, скільки піхотинців буде?
Тут вершник зупинився кроків за сто, ніби щось відчувши. Хлопці стискали мечі й щити, у всіх були нарукавники, наколінники, шоломи і легка кольчуга. Еріку було шкода хлопців – від них користі зараз було мало. Хоч би з десяток днів їх потренувати – і то тренувальними дерев’янимимечами, а не металевими.
Побачивши  силуети людей, собаки загавкали активніше, стало зрозуміло, що їх тільки дві.
Скільки до села, хлопці?
Кілометрів десять по прямій
Ерік взяв і прицілився – лук не був його сильною стороною.Стріла пролетіла за якихось пару дюймів від вершника. Той матюкнувся брудною лайкою і відскочив назад. Хлопці встали. Тепер вони побачили десять чоловік, а на коні сам пан, якого вони впізнали. Посіпаки не були вправними воїнами, і хлопці це знали, але вони вперше тримали мечі.
Ставайте півколом – щит до щита, - скомандував Ерік. Я буду вас страхувати. Якщо нас побачили на виході, то виходить , що вони вийшли на сорок – п’ятдесят хвилин пізніше нас, вони втомилися, а ви свіжі. Тримайте щити, не дайте пробити стрій, і не геройствуйте даремно – ви мені потрібні всі живі, ви станете справжніми воїнами.
Тим часом пан на коні кружляв метрів за тридцять, і на них з криком кинулася ватага разом з собаками. Їх коллі також стояв вишкірившись.
Тримайте стрій, не бійтеся їх і бережіть ноги – не дайте себе оточити! Я вам допоможу, триматиму лівий фланг, але при потребі перебіжу на правий. З цими словами він ще раз вистрілив у пана, але знову безрезультатно. Пан це зрозумів, віддалився ще десяток метрів назад і командував посіпаками.
Атакуйте хлопську наволоч, там тільки один воїн.
Ерік пізно зрозумів примітивну помилку – хоч він і відпустив кіннотника, який був небезпечний для їхньої піхоти, він побачив, що щитів у них немає, але вони були вже поряд з хлопцями. Недовго думаючи, він насадив швиденько стрілу і з ходу вбив одного, але далі вистрілити він не встиг – кинув лук зі стрілою прямо під ноги, щит висів на спині, вхопив два мечі і крикнув: «Мінус один, їх уже тільки дев’ятеро, я одного застрелив, тримайте стрій» Один собака стрибнув на коллі, що був на правому фланзі, а інший почав кружляти, не знаючи, на кого нападати. Хлопці прийняли перший удар, виставивши щити трохи вперед, але не дуже – щоб їх не втратити , і різко контратакували, не зазнавши ніяких ушкоджень, і лише Степан зачепив злегка одного по руці кінчиком меча, від чого дуже зрадів. Ерік, в якого за спиною висів щит, що прикривав спину, а на ногах були мідні наколінники і, швидко крутнувшись, хоч сильно ризикуючи, він підставив спину крайньому нападнику, і впівоберта махнув двома мечами – один на рівні коліна, інший на рівні пояса. Він відчув удар по щиту, який трохи ослабив його удар, але все одно він не перебив йому ногу, а шаблею порізав живіт, потім махнув контрольним по шиї. Отже, тепер перед ними було вісім посіпак, але він опустив меч і ледве встиг його підняти, щоб відбити наступний удар. Він зрозумів по швидкості, що перед ним досвідчений суперник – і дійсно, це був їх десяцький, який умів добре тримати меча. Потім наступний удар, ще і ще. Ерік почав піднімати меча швидше , потім відбив меча лівою і вирівняв позиції. Інша битва майже не змінилась. Атакуючі  пасивно атакували, наші пасивно оборонялись, розуміючи, що головне вирішується там, де б’ються командири. Навіть пан і його кінь заворожено дивились на це. Вікінг почав атакувати. Десяцький вміло й упевнено відбивав удари,  він був без обладунків, що давало можливість швидко рухатись. Один з собак гризся з коллі, а інший блискавично збоку стрибнув на Еріка. Той поточився і впав, а собака намагався вчепитися в ногу, де були до коліна мідні пластини, а далі беззахисне стегно. Десяцький  люто і несамовито почав атакувати. Ерік відбивався від двох , крутячись і качаючись по землі. Всі відкрили роти і зупинилися. Микола, скориставшись цим, підняв повільно вила , і з чотирьох метрів метнув вила у крайнього нападника. Всі начебто прокинулись від сну.
Атакуємо, - крикнув люто Микола, і стіна рушила на посіпак.
З одним бився Ерік,, другого він застрелив з лука, іншого заколов, ще одного заколов Микола вилами. П’ятеро, окрилені успіхом, пішли в наступ на шістьох. Зрозумівши, що так недовго й загинути, він взяв обріз з пояса й вистрелив у десяцького, розірвавши йому повністю грудну клітку. Потім вистрелив у собаку, яка добряче погризла ногу. З лука вистрелив в одного з посіпак, які відступали. Побачивши це, пан кинувся тікати. Ерік вистрелив майже навмання, і пан впав з сідла. Почувши несамовиту гризню собак, він озвірівши, став берсерком , узяв меча і шаблю у дві руки, очі палали ненавистю і жадобою до крові. Вибравши момент, він мечем чорну ногу ворожого собаки пригвоздив до землі страшним ударом. На мить обидва завмерли. Потім коллі почав вилазити з цієї каші, а Ерік наступним ударом пробив собаці живіт, витяг меч, залишивши коллі добивати пораненого, і рушив до битви далі, де вже було п’ять на п’ять, і наші їх тіснили, окрилені попередніми успіхами.  Швидкими навченими рухами, він, наче ножицями, порізав крайнього. Степан і Семен на крайньому фланзі, одночасно вийшли зі строю, один махнув мечем посіпаці в груди, і цей удар був блокований, а другий розрізав стегно, ще один воїн упав. Вони кинулись тікати, але було вже запізно. Розправа була жорстокою і тривала не більше трьох хвилин. Ерік почав заспокоюватись і втомлюватись – дуже боліли покусані ноги і м’язи на грудях і ногах, також страшенно боліла голова – це була плата берсерків природі за свій талант. Ерік ослаблено сів на траву.
Хапайте пана, - скрикнув він, подумавши, що все було відносно просто.

Але вже було запізно. Хлопці кинулись до пана, але той якось трохи незграбно встав, стрибнув на коня, і хлопці побачили у правому плечі, трохи позаду, стирчала стріла. Хлопцям не вистачило якихось десяти кроків, хтось навіть кинув мечем коневі по ногах, влучив, кінь на хвильку сповільнив крок, похилився, але потім вирівнявся і побіг далі. Повернулися герої ні з чим .
Перев’яжіть мене, - скомандував Ерік, - треба забиратися звідси хоча б на кілька кілометрів і відпочити. Думаю з собаками нас тепер не знайдуть, та й пан поранений, але це рана легка, з такою живуть. Але чути було постріли, якщо кіннотники недалеко, то можна піти до Вальгалли, а мені ще туди рано. Видимість дуже висока, треба знайти хоч якесь укриття – кілька дерев чи щось подібне. І кабиздоху пащу зав’яжіть , щоб не гавкнув. Хоча його можна прийняти і за дикого.
Хлопці пройшли кілька кілометрів, несучи амуніцію Еріка, а також поцуплені чоботи, зняті з мертвих посіпак.
Третя година ночі, - лайнувся Ерік брутальною лайкою. – Знайшли місцину, лягаймо спати, шаурмі рот не зав’язуйте, всі спати. Вершники втомлені, пан ще й поранений. Сьогодні до двох-трьох годин нас ніхто не буде шукати. Всім відбій. Молодці хлопці – ви показали себе перспективними, з вас можна буде зліпити воїнів. Погано, що мені не допомагали, але якби розімкнули стрій, то було  б навіть дуже вже погано, маючи в тилу одного кіннотника. Спати.
Хлопцям двічі повторювати не довелось. Всі були страшенно втомлені. Ерік перезарядив обрізи і товариство, сяк–так перекусивши, лягло спати. Прокинулись вони годині об одинадцятій, все одно ще трохи втомлені.Ерік скомандував чистити зброю. Вони сиділи в невеличкій, порослій деревами галявині.
Нас тут не дуже чути, трохи потренуємось. Степан і Микола проти Івана і Петра. Ну, а я буду сьогодні тренуватися з Семеном. Щити опустіть нижче, прикривайте ноги, і повинні бачити суперника. Почали.
Хлопці почали тренуватись, невпевнено і смішно. Ерік розпалив вогнище, оглянув рану. Вона була не глибока, але якось незрозуміло швидко заживала. Раніше в нього такого не було. Потім оглянули собаку. Той також був добряче погризений, але жити буде.
Ти теж молодець, шашлик, - уперше погладив той собаку, - віднині даємо тобі ім’я Доборман, на скандинавський манер.
На обід приготували юшку з вівсом, та підсмажили трохи м’яса,
Запасів їжі в нас небагато, - сказав Ерік. Крім того, як ми бачимо, багато ми не понесемо. Нам потрібно більше їжі та допомога, така як кінь, або принаймні  ішак. Покажіть карту, де ми знаходимось. Через декілька кілометрів наша географія закінчується, - посміхнувся Степан.
Він був найрозумніший з усіх, і вікінг вирішив, що він буде начальником після нього. Їм потрібні були гроші, щоб купити корабель, і люди, щоб його охороняти, та управляти.
Гроші в когось є?- безнадійно запитав Ерік
В мене дві монети
В мене три
В нас по одній
А в мене є срібна, - таємничо відповів Семен.Ерік поглянув на їх гроші і сказав: «Цього вистачить, щоб купити пів осла, але нам таке не треба. Малюйте карту, де ми»
Ми знаходимось тут. Грушівка – село іншого пана, що ворогує з нашим, - пояснив Степан.
А який там народ, піде за нами?
Ні, народець ненадійний, вірити не можна
Що,  нікому?  – перепитав вікінг, - народ, мабуть же, незадоволений правлінням пана?
Незадоволений, але нічого робити не буде, з п’яти тисяч чоловік не можна ні на когось покластися. Колись наш народ був свободолюбний, добрий, щирий, а зараз всі пристосуванці – здадуть, сподіваючись ласки від пана, такий народ періодично треба бити, щоб іншим не хотілося йти проти пана, причому, коли людину б’ють, всі просять, щоб били ще.
А хтось відкрито виступав проти пана зі зброєю?
Ні, тільки тікали.
А ви що вирішили?
Ми ходили в один клас церковно–приходської школи, ще коли був священиком отець Назарій. Він нас трохи життя і навчив. Згодом його змістив отець Герасим – із далеких імперських країв. В нього інша тема проповіді: «Смірітєсь і покайтесь, братья і сестри, ударілі по лєвой щеке – подставьте правую», коротше діяв в інтересах пана. Ми відійшли кілометрів за п'ятнадцять до Бубишівки, і знаходимось кілометрів за двадцять п’ять від Грушівки.
А що там? – спитав Ерік.
Це територія пана нашого конкурента – звати його Харитон Шляпа.
Вони воюють? – спитав Ерік у Степана.
Інколи так, останнього разу грушівському довелося відкупитись. Ресурсів у нього рази  в два менше, але він не полишає ідеї захопити і ці села.
А хто для вас кращий?
Звичайно Харитон – у нього і панщини всього три дні на тиждень, а в нашого пана Бляхи  - аж чотири, а в жнива і то всі п’ять,- відповів Степан.
А якщо ми йому допоможемо? – спитав Ерік.
Можна звичайно, але нас мало, він несерйозно поставиться до цього.
А скільки до гномських земель звідси? – спитав Ерік.
Точно не знаю, - відповів Степан, - але думаю кілометрів триста.
А до орків?
Не менше півтисячі, і це добре, інакше нас давно б не було в живих.
А якусь оборону хтось готує?
У Харитона є замок – справжній, кам’яний, хоч і невеликий. За рахунок цього він і живий, інакше б давно вбив його пан Бляха.
А як розташовані хутори і села?
Не знаю, знаю, що є, і вони невеликі за розміром.
Добре, - мовив Ерік. Тоді йдемо грабувати далі. Тоді треба пройти до краю Бубишівки, і в крайніх хатах взяти  ще спорядження, їжі, коня чи осла.Хоча, мабуть краще два осли – і не сумно їм буде вдвох, і в поході нехай несуть панцирі, шоломи, провізію і спорядження.
Ви знаєте, хто живе в крайніх хатах Бубишівки?
Ні, мовив Микола, не знаємо.
Тоді швидким маршем йдемо туди і о дев’ятій вечора повинні бути там, - скомандував Ерік.
До семи годин вони пройшли більше десяти кілометрів.
Знову тренування на півгодини, потім швидко йдемо до села, чорти б його забрали, - вирішив Ерік.
І почались тренування. Але згодом Ерік припинив їх, бо побачив, що хлопці видихлись.
- Тепер марш–кидок – до п’яти кілометрів – йдемо швидким кроком.
Втомлені хлопці мовчки почвалали за ним. Він не без гордості помітив, що хлопці почуваються впевненіше, і краще тримають зброю, хоча вікінг розумів,що до справжніх воїнів, хоча б і зброєнош у війську  вікінгів, які рік навчаються в походах з досвідченими воїнами, їм ще далеко. Годинник показував пів на дев’яту
Стояти всім, мать вашу, - від несподіванки мовив Ерік.
Метрів за двісті вони побачили невелику глиняну хатку, яка непомітно сховалась в степу. Придивившись пильніше, хлопці зрозуміли, що це край села. Далі виднілись вищі й багатші хати.
Відпочиваємо поки що, - сказав Ерік. Коли буде темніти, підкрадемося ближче, зараз ще рано. Та й вітер не дуже добрий - дме збоку, але погода така, аби не змінився в їхній бік – тоді кепські справи – можуть почути собаки нас і Добормана.
Хлопці були вкрай знесилені , і двічі повторювати їм було не треба.
Значить план такий, - міркував вголос Ерік, - спостерігаємо, що робиться в крайній хаті, з настанням ночі захоплюємо її, бачу, що там напевне брати нічого, дізнаємось за сусідів, одну–дві хати, грабуємо їх, відходимо на безпечну відстань, лягаємо спати кілометрів за десять. А тим часом виріжемо маски з тканини, щоб коли наліт, могли зплутати нас з сусіднім паном.
Хлопці почали займатися цікавою і новоюдля нихсправою.
А мені тут подобається. Краще ніж у пана, - мовив Іван з посмішкою
І мені, і мені, - в тон мовили всі як один.
Поступово темніло. Коли стало зовсім темно, Ерік скомандував іти вперед. Підійшли до краю тину і спостерігали за маленькою хатинкою. Собак начебто не було. Ерік сказав: «Я, Микола і Семен заходимо швидко в хату. Розділяємось по кімнатах. Ви залишаєтесь на дворі. Хто б там не був, ми все одно втрьох впораємось. Через хвилину заходиш і ти Петро, якщо буде шум.  Іван і Степан спостерігаєте, чи ніхто не виходить із сусідніх хат.»
Всі крім мечів мали в кишенях мотузку – придушити або зв’язати . Операція почалась. Тихенько вони пройшли через слабеньку хвіртку. Собаки в дворі наче не було. Обережно всі зайняли свої місця. Тихесенько підійшовши до дверей і злегка піднявши їх, щоб не скрипіли, Ерік потягнув на себе. Двері легесенько заскрипіли і подались, але виявились зачиненими і Ерік зрозумів, що треба чимось їх підважити, і що це справа не важка. Він поглянув на свій меч, потім на грубіший меч Миколи, помінявся з ним, знаками показав усім, щоб були готові. Для вірності прив’язав мотузку до ручки, двоє взялися за неї, і всі разом по команді смикнули. Двері випали зі страшною силою, і впали на землю, але в останній момент Іван трохи притримав їх, і звук вийшов не такий гучний, але все одно це було не дуже тихо. В хаті було темно. Як і домовились, Степан зачекав менше , ніж говорилося, а просто повільно почав іти вперед, виставивши перед собою щит. Микола побіг в ліву кімнату, там не було нікого. Потім разом зі Степаном пішли вперед. Ерік і Семен побачили в одній кімнаті пару, яка тільки встала з кро;ваті, і горів каганець. Чоловік кинувся до ножа, але почувши Ерікове: «не думай навіть» не взяв його. Вдаривши його раз в живіт, і спитавши, чи є ще хто, на хазяїнове «ні», не повівши й оком наказавши Семену в'язати, побіг у крайню кімнату. Там дійсно нікого не було, згодом зайшли й інші. Іван залишився спостерігати, сяк – так приставивши двері. Господарів зв’язали і почали випитувати інфу. Дійсно, як і казали хлопці, народець тут був так собі, не дуже – всі здавали один одного  по будь якому дріб’язку. Парі було років по п’ятдесят, ще сказали, що в них є син, який пішов на вечорниці. Зрозумівши, що сім’я  живе бідно  - було кілька свиней і кіз, почали розпитувати про сусідів. Це село з трьох сіл пана Бляхи було найбагатшим. Вони охоче розповіли про сусідів. Там була велика родина з десяти чоловік, четверо з яких могли чинити опір. Хлопці зробили засідку, згодом зв’язали і їх сина, якому було років сімнадцять; спокійно поївши, хлопці лягли спати. Світало рано, і о четвертій ранку хлопці були вже біля хати. Вони вирішили діяти хитрістю. Вони знали їх імена і почали кликати господаря. Бабця, злегка відчинивши двері, сказала, що ще рано.
Був ранній час, і о п’ятій ранку село вже сховалось з горизонту, і люди, мабуть, тільки почали прокидатися.
Рецепт був дуже простий – старий, надійний і перевірений. Вони взяли в залоги бабцю і якусь молодшу жінку, приставивши їй ножа до шиї, і всі перестали чинити спротив, хоча і зброю, крім кухонного ножа, майже ніхто не встиг взяти  в руки.  Хлопці були озброєні сокирами і молотками, позиченими в попередній хаті, і діяли швидко та рішуче – Ерік наказав марно нікого не мочити, просто вирубати обухом. Речі їхні були змотані, вони взяли зі стайні, коли вже всіх зв’язали, три ішака, одного з яких можна було пустити на їжу, кілограмів десять борошна, трохи олії, кілька вчорашніх хлібин, трохи овочів, а також мотузок. Від них же дізналися, що вже все село гуде від битви пана Бляхи, та те, що орки спочатку пішли до гномів як вороги, а тепер – як союзники, і напали на вікінгів. Багато хто зрозумів, що це не кінець, і може прийти наступна армія орків, і тоді буде гаплик.


Розділ 2    Похід № 1
Де працює твій батько?
В банку
Давно?
Тільки сьогодні вночі

Хлопці залишили всіх зв’язаними і нікого не вбили, а ще взяли чесне слово хазяїнів не влаштовувати погоню, крім того, вони були в масках і Ерік сподівався, що все буде добре. Вони пішли в сторону хутора Іванівка і Ерік, сказав, якщо когось побачать – будуть грабувати, по законам військового часу. Знайшовши невеличку низину, хлопці помахали з півгодини мечами, і вирішили відпочити, хоча вони й не були дуже втомленими, оскільки всі обладунки несли ішаки. Також всі потренувалися швидко одягати і знімати броню і амуніцію. Вийшло відносно непогано, хоча і не так швидко, як хотів вікінг. Тут вони почули якісь голоси.
Всім на землю, - скомандував Ерік, - і ішаків кладіть набік.
Хлопці так і зробили, і почули голоси вершників із заходу: «Добре йдемо, може відпочиньмо?»
Ні, недавно тільки виїхали, через півгодини будемо на місці
Ох і задамо ми лупки тій клятій блясі,- хихикнув чийсь голос.
Це вояки пана Шляпи – хочуть зробити набіг  на Бляху, - тихенько мовив Степан.
Десь дві дюжини буде, а може й більше, - додав Ерік, і тут же спитав: «А піхотою  у вас не воюють?»
Ні, дуже зрідка, - мовив Степан.
Вершники, здається, проїхали. Раптом почули якісь крики.
Цікаво, чого вони, - мовив Микола, - нас же здається не помітили
Підповзи ближче, - скомандував вікінг.Микола поповз вперед. Крики ставали гучнішими. Через хвильку Микола  приповз.
За нами погоня – піхотинці, чоловік 30. Цікаво. Чи це випадково, чи вони йшли по наших слідах, хоча, здається, їх в такій траві і не видно.
Зараз може бути битва, - якщо не домовляться. Невідомо, хто виграє – скоріш за все вершники. Як думаєте, що нам робити?
Може, підтримати пана Шляпу? – мовив Микола
А може краще звалити звідси, сил  у нас мало, а раптом не домовимось із Шляпою? – припустив Семен.
Ми зробимо краще, - роздумував вікінг. – Ми зараз відходимо, і захопимо хутір Іванівку, воїнів там, мабуть нема. Треба хоч сотню метрів  пронести ішаків, щоб нас не помітили, і зав’яжіть їм роти, щоб не крикнули. Вп’ятьох ви пронесете. Давайте,  я цих посторожу, а потім заберете інших. Тільки дорогу запам’ятайте.
Крекчучи, наскільки це можна тихо, хлопці почали працювати. Ішаки опиралися, один мало не крикнув. На все пішло майже півгодини. Потім всі пішли вперед швидким кроком. На горизонті невдовзі показався хутір – десятки зо два хат.
Відпочиваємо хвилин п’ятнадцять, та одягнемо амуніцію. Нам треба знайти ще людей і харчів і зброю до них.
Після відпочинку хлопці почали одягатися і озброюватись – і хоч броня і була легкою, але важила майже десять кілограмів – і це без мечів і щитів. Всі тримали мечі і щити – в запасі була бойова і звичайна сокири, вила, один меч і лук з чотирма десятками стріл. Ерік щит повісив за спину, взяв меч і шаблю в обидві руки, на поясі були два коротенькі заряджені обрізи.
Заходимо в крайню хату, дізнаємось диспозицію і все по ходу вирішуємо, всі, хто чинитиме  опір, загинуть, зрозуміло? Я банкую, - мовив він підслухане в корчмі від жида-корчмаря модне слівце.
Хлопці кивнули. Вони були на взводі, не хотіли підвести командира. Вони відчували свободу і насолоджувалися нею.  Хлопці, за наказом Еріка, одягли маски, щоб здаватися кровожерливішими, а він навпаки – зняв, і розмалював обличчя в стилі берсерка – він знав, що їх боялися скрізь – від примітивних чорношкірих канібалів, які, не дивлячись на тупість, розуміли різницю між звичайним вікінгом і берсерком – і до південних еміратів.  Ішаків вони вели в поводу – ті трохи звикли до них і тікати не повинні були б . Раптом, вони почули крики, і побачили, як з крайньої хати вийшли четверо, ведучи одного, кинули його на землю і почали бити. Чоловік просив не бити, пожаліти його дідуся і бабусю – батьків у нього не було. Побачивши нашу компанію, один з нападників із смішним діалектом сказав : «Пасматрітє, кто к нам прішел», і обрав загрозливу позу, піднявши меч в обидві руки.
Ви хто такі? І що тут робите? – спитав Ерік тихо і твердо і, навіть на диво для себе, ні разу не лайнувся.
Нічево себе! Савсєм ахренєл пацанчік, - повторив той. – Вопроси здесь задаю я!
Не зли мене, - якомога миролюбивіше сказав Ерік. – А то накладеш головою. По мені не видно, хто я?
Знаю я вас такіх, насмотрелся. Грязью морду намазал і питаєшся банковать? Нє палучіцца! Ребята, пакажем ім! Владімір, Алєксандр, Ільіч  – все сюда.
З будинку вийшло ще четверо.
- Хлопці, у вас є останній шанс, – мовив Ерік, підійшовши ще на кілька метрів .
За ним за крок позаду в лінію неквапливо, ніби ненароком, шикувались хлопці. Дужий Семен по центру, по флангах -  не по літам розсудливий Степан і Микола, який іноді лякав своєю непередбачуваністю.
-  Давайте сюди всі гроші і кидайте на землю мечі – я навіть бити вас не буду. Skeltberg, - скомандував він на своїй мові, і виросла погрозлива стіна щитів.
-  Бєй іх, робята, - крикнув той самий дурень писклявим голосом. Далі все відбувалось блискавично швидко.
Ерік зробив крок назад, також став у стіну щитів з лівого боку – його улюблене місце.
Зараз покуражимось, - вигукнув він. Атакуємо!
Повільно, але впевнено хлопці почали наступати. Не дійшовши якихось п’яти кроків, вікінг застосував свій улюблений прийом «ножиці»; з блискавичною швидкістю декілька разів махнув обома клинками, двічі потрапивши в ціль, а потім знову став у стрій. Берсерк побачив, як його маленька армія підняла свій бойовий дух до висот, тоді як суперники спантеличились. Видно, що такого вони раніше не бачили.
Атакуймо, браття! – видихнув він, - як один організм.
Битва продовжувалась. Вороги також намагалися тримати лінію, але під натиском наших бравих хлопців, відступали, купчились, заважали один одному, і пропускали удари – спочатку не дуже важкі та небезпечні, але поступово їх кількість збільшувалась. Ерік навмисно атакував двох суперників, завдавав їм незначних поранень, виснажуючи їх – хотів, щоб хлопці цю перемогу здобули самі – або принаймні, щоб вони так думали і впевненіше атакували (захист, як уже помітив Ерік, був у всіх на належному рівні). Після серії ударів, билися шість проти семи і всі добряче втомилися. Полонений, якого били посіпаки, спочатку не рухався, щоб його випадково не вбили.
Переходжу на правий фланг! - вигукнув вікінг , і вся шеренга змістилася трохи вліво. Берсерк вирішив, що двоє ворогів добряче втомлені, і можна йому допомагати в іншому місці. Через кілька хвилин він виснажив і тут двох нападників, і з кожним разом вони підіймали мечі все повільніше. Але Ерік і сам дуже втомився. Хоча в нього резерви ще трохи залишалися, він вирішив перепочити і сказав: « Я відпочину. Далі ви самі повинні їх розгромити. Вони дуже втомлені. Хоч їх і більше, але ви також повинні ризикувати в бою. Покажіть на що ви здатні!»
Покажемо, браття, цим посіпакам, - крикнув Микола, і почав ще активніше орудувати мечем.
Ерік відійшов на декілька кроків, спершись на меча, а потім взагалі сів – недопустима розкіш в бою. Хоча він і відпочивав, але спостерігав, готовий за мить опинитися в будь якому місці. Хоча посіпаки були втомлені, але їх головний крикнув: «Іх вожак ослаб, бйом іх рєбята, а после і єво накажєм»
Це була їх помилка. Вони почали тиснути на хлопців. Наші організовано потроху почали відступати. Окрилені успіхом, посіпаки почали активніше наступати, менше приділяючи уваги обороні, і поламали залишки своєї шеренги. Помітивши це, Степан сказав Семенові : «Почали!». І почався розгром. Спочатку перший необережно виставив вперед плече, отримав удар, а потім цілу серію від обох наших. Він впав, як підкошений.
Хлопціпочали атакувати вдвох одночасно,перед цим завдавши кілька відволікаючих ударів. І ця тактика себе ідеально виправила. Упав під ударами один, потім ще і ще. Потім підвівся побитий чолов’яга, підібрав з землі меч і напав ззаду на порідівші ряди посіпак. За хвилину з ними було покінчено. Залишився самий крикливий.
Атпустітє меня, я вам памагу, - сказав він, відступаючи до хвіртки, де був прив’язаний кінь.
Чим же ти нам допоможеш, - спитав Ерік, трохи відстаючи, але тримаючи того на короткій дистанції.
Я скажу, гдє сейчас пан, - он поехал брать сосєдніє дєрєвні Пана Бляхі, у нас охрани больше нєт, можете грабіть, гдє хатітє – только троє осталось во втором домє – економ, помощник і один воін.
З цими словами він застрибнув на коня і крикнув : «Ха, павєлісь, ідіоти, пращайтє, я вас накажу!»
З блискавичною швидкістю Ерік  метнув сокиру, і влучив тому в спину. Рана була несумісна з життям. Той помирав.
От бачите, кому як можна довіряти, і як треба ставитись до зрадників. Сьогодні продав одного, а завтра – іншого. А ці – молодці, ніхто не побіг, хоч потім і стало зрозуміло, що ви переможете. Не дивлячись на брак часу, їх треба поховати всіх сімох з військовими почестями, як і належить воїнам. Молодці, хлопці, з вас вийдуть хороші воїни, - і берсерк питально глянув на чоловічка. - А ось, хто нам допоможе. Ну, розказуй, чоловіче.
Та що розказувати? Звичайний селянин, тридцять років, вмію читати, писати і рахувати до тисячі. У колишнього пана, хай благословить його Всевишній, трохи підроблявся. Цей пан не схотів користуватися моїми послугами, - сказав щоб я був орачем. Спочатку нібито й нічого. Але потім оцей, - він показав на мертвого Єгорку, - почав чіплятися до моєї сестри, і крім того, що він їй не подобався,  він навіть не приховував того, що не збирався на ній одружуватись. Одного разу я приходжу, а він зриває з неї одяг. А кому вона потім потрібна – піде покриткою по світу?  От я й переламав лопату на ньому.  Він сказав, що обов’язково «віддячить». Та я це й сам знав – якби не ви – помер би я у тридцять років.
Все з тобою ясно, - відповів Ерік. - Хочеш з нами?
Так, хочу.
А що, браття, візьмемо з собою чоловічка? Як тебе звати?
Никифором
Так
Так. Беремо Никифора, - дружно мовили хлопці.
Ерік сказав : «Єгорка думав, що втече від нас, навряд чи він нас одурив з грошима». Спитав у Никифора : «битися мечем вмієш?»
Тримав в руках кілька разів, - сказав той. – Але я навчусь.
А як же твоя сестра?
Не пропаде без тебе?
А вона гарна?
Гарніша за тебе? – хихикнув Микола.
Даліробимо так, – скомандував Ерік – виносимо хутір, виносимо панську казну, і напишемо йому листа. Іван та Микола залишайтеся тут, поховайте хлопців, а ми пройдемося по хатам, – і він засурмив не дуже голосно у похідний ріжок – хоча це було зайве – майже з кожної з більш ніж десятка хат, визирали зацікавлені обличчя.
Хлопці, прийшла нова влада – Несемо гроші і худобу сюди, я через пару годин повернуся. Подумайте, хто хоче – може приєднатися до нас, і буде отримувати свою частку. Чим пізніше надумаєте – тим меншу пайку отримаєте. Я планую піти звідси вже не пішки. За мною, хлопці, - сказав він решті чотирьом.
Сам сів на коня і сказав Никифору, щоб той показував дорогу. До села було недалеко, і менш ніж за півгодини вони були у цілі. У другом будинку не було нікого, вони зайшли у перший, звідки З ЦІКАВІСТЮ визирала жінка, якій, мабуть четвертий хрестик минув .
Де пан живе? -  спитав Ерік
Он там, - мовила та, - але його зараз нема.
На виїзді? – спитав Ерік, хоча й так було зрозуміло.
Угу. А ви хто?
Опришки, - весело підмигнув вікінг.
Та зробила вигляд, що зрозуміла.
Охорона є? – спитав Ерік
Ні, тільки троє чи четверо
Впораємось, - кинув герой хлопцям.
Вони тишком зайшли туди. Двоє бухі спали, а один – бухгалтер, побачивши нашу компанію почав верещати, хоча і побачив, що це не допоможе. Двох, що проснулись, тепер відправили в глибокий нокаут. Обшукавши будинок, хлопці знайшли більше тисячі золотих, і майже 3000 срібних монет.
Тим часом, челядь почала тікати. Хлопці зайшли в конюшню і знайшли  зо  два десятка коней. Швиденько набравши харчів та різного спорядження, і дізнавшись, нарешті, в яку сторону пішли орки, а також прикинувши, що пан через декілька годин може з’явитись, компанія вирішила відступати. Прийшовши на хутір, крім двох наших, було ще шестеро місцевих, які бажали прилучитись до нашого маленького війська. Провівши огляд, Ерік виділив усім по коневі, взяв два запасних, яких завантажили побільше, та трьох багатостраждальних ішаків. Таким чином, наша армія з Еріком налічувала тринадцять чоловік, хоч він розумів, що якісно вона не дуже, але рухатись пішки він не любив, хоча і битися кінним – також. Ще в запасі було два мечі. Ерік наказав всім  виламати по дві палиці і загострити краї – списи на перший випадок. Витративши на все близько трьох діб, він прикинув, що орків вони почнуть наздоганяти аж через тиждень – не раніше. По дорозі проводив тренування, щоб якось згаяти час.  Тепер хлопці їхали – не ховаючись – в цих краях великих сіл не було, а ті, що були – всі пограбовані орками, а народ – забирали в рабство. Орки жили в своїх селах, і великих міст у них було лише два – Скрепія на однойменній річці, звідки  й назва, та інше місто – яке самі скрепи називали кримінальною столицею царства. У політиці  орки тримали принцип давно відомий –«Поділяй і володарюй» - намагаючись оточити себе буферною зоною слабких держав, щоб перетворити їх у майбутньому на сателітів. Ви, дорогий мій читачу (ну, або дешевий – це вже хто як) захочете поцікавитись, чому ж з ними підтримували зв’язки інші? У них було багато лісів – і відповідно – постачали дрова на всю ойкумену по відносно невеликій ціні, тоді як в розвинутих країнах цього багатства не було. Орки не думали, що вони робитимуть без своїх лісів – і хвойних і березових. Не цікавило їх і де житимуть ведмеді, що грають на балалайці – воістину унікальне явище. Народ жив бідно, зловживав сивухою, і їхня влада на цьому наживалась, не ділячись з народом прибутками. Там також ще була панщина, яка залишалась тільки в окремих іноземних феодалів, а тут була на державному рівні.
Хлопці їхали, думаючи про своє – майстрували луки та стріли до них – звичайно ж, дерев’яні, без бронзових наконечників, як у Еріка. Такі звичайно ж, броню не проб’ють, але не кожен орк носив броню, а в мандрівних ватагах розбійників, яких можна було зустріти -  їх точно не було.