Особлива...

Особлива!

- Ти – жадана дитинка, моя малесенька дівчинка, особлива моя крихітко! – лепетала тендітна дівчина, сидячи на підвіконні в лікарні. Вона обіймала руками вже такий великий, немов стиглий соковитий кавунчик, живіт. На руках, виднілися малюнки хною – щось на кшталт сонячного проміння, паростків, та лелек – гарний витвір мистецтва. Пальцями вона ніжно торкалась дитинки, наче б то вона вже простягнула свої рученята та міцно тримала свою донечку.
Сонячна дівчина, матуся, сама була поцілована Богом та сонечком – руде волосся, рясне-рясне ластовиння, маленький курносий носик, та зелені-болотні оченята, неначе сама лісова мавка збиралась народити свого первістка… Красуня ніжно потягнулася, доторкнулась до сонячних променів, які цілували її обличчя через скло віконця та раптом зойкнула.
- Ой, - здається моя донечка вже хоче до нас із татусем.
Руда мавка тихенько злізла із підвіконня, і пішла до лікаря. Вона набрала татуся, сказала, що сьогодні вже донечка прийде до них у обійми та стала чекати на лікаря.
Годину поспіль лікарі метушилися, бо раптово виявилось, що за ніч дитинку обвило пуповиння. Але так як донечка вже пішла, то робити кесарів розтин не мали можливості. І залишалось тільки молитись.
Поки матуся народжувала, татусь просив дати дитинці можливість народитись, благав, щоб все було добре, благав про можливість обійняти двох своїх найважливіших у житті дівчаток – кохану та донечку. І Янголи-Охоронці вимолили у долі життя для маленької особливої дівчинки.

***
Життя. Перша спроба.

Ранок наступного дня був чудовим, рясне сонце заливало палату. Руда матуся прокинулась після важкої ночі пологів. Вона відкрила очі і побачила свого чоловіка. Він сидів біля її ліжка, опустивши голову на коліна. Вона ледве простягнула руку і доторкнулась долонею до його волосся. Він підняв свої очі, помутнілі від пекучих сліз.
- Дитинка? – ледве вимовила мати.
- Кохана, - тихо сказав чоловік, - вона жива, поки що…
- Поки що? – намагаючись підвестись, вона перелякано дивилась на свого чоловіка. – Що з нею?
- Лікарі сказали що шансів немає, пуповина висмоктала з неї всі сили, коли вона народилась, то була у комі… вона не дихала… її реанімували, зараз вона під апаратом… Але вони кажуть, що якщо, навіть, вона залишиться жити, то їй дають лише декілька місяців...
- Ніііііііі, - застогнала вона, - без сил падаючи на спину.
Вона через слово чула його: «Ми повинні залишити… не житиме.. інвалід… молоді… будуть діти… ти не винна»
- Не винна, на винна! – моторошно лунало в голові, наче дзвін.

Через тиждень її виписали, бо пологі були з ускладненнями і для неї. В цей день, лікар підійшов до неї в палату, приніс якісь документи, вона і чоловік їх підписали… і поїхали додому.
Переступивши поріг, вона пішла у дитячу. Там було пусто, чоловік вивіз усе, що приготували для дитинки. Вона сіла на підлогу, почула дзвінок на телефон чоловіка: «Померла? Так… Дякую… Наберу…»
- Померла? Вона померла? – в її очах застиг жах від того, що вона наробила. – Я її зрадила! Я зрадила свою крихітну донечку… А вона, вона не витримала цього…
Дівчина тихо встала, підійшла до вікна. Розчинивши вікно, вона ще декілька хвилин вагалась, але залізла на підвіконня.
В останні хвилини життя її руде волосся цілував вітер, та жадібно хапали сонячні промені, немов намагаючись зловити її в повітрі…

***
Життя. Друга спроба.

Ранок наступного дня був чудовим, рясне сонце заливало палату. Руда матуся прокинулась після важкої ночі пологів. Вона відкрила очі і побачила свого чоловіка. Він сидів біля її ліжка, опустивши голову на коліна. Вона ледве простягнула руку і доторкнулась долонею до його волосся. Він підняв свої очі, помутнілі від пекучих сліз.
- Дитинка? – ледве вимовила мати.
- Кохана, - тихо сказав чоловік, - вона жива, поки що…
- Я її не покину, - підскочила дружина. – Вона житиме!
Чоловік підхопився до неї, ніжно, але міцно взяв за плечі.
- Люба, ти що? В мене і думки не було! Вона наша донечка! Ми приймемо все, що буде! Ми будемо боротися до останнього удару її серця!
Вона заплакала, солоні гарячі сльози заливали її обличчя: «За що?» - підняла вона очі на нього.
- Я не знаю, кохана, але гадаю, що на все Його воля… Він знає, для чого нам все це.

***
Кожен наступний день їх життя був сповнений віри у цю маленьку дівчинку, що навіть не вміла дихати. Кожен день тепло тіла матусі зігрівало її під апаратами. Кожен день татусь читав їй казки. Байдуже, що лікарі казали, вони вирішили пройти свій шлях разом, як справжня Родина.
Через декілька тижнів її треба було відключати від апарату, сталося перше диво – вона почала дихати! З того дня в їх маленьку сім’ю прийшло щастя, та міцно вціпилося у волосся рудої матусі.

Дива ставалися кожного дня! Спочатку донечка оговталась після важких пологів і її виписали додому. Потім випадково батько зустрів шкільного товариша, який став лікарем-реабілітологом та зважився на експеримент, від якого залежало не тільки його ліцензія лікаря, але і життя дівчинки.
Він створив систему реабілітації на основі краніосакральної, мануальної терапії та духовної практики Рейкі. Родина взяла ініціацію у Рейкі, вся родина, включаючи маленьку донечку. Майстер був шокований, але відчув ініціацію дитини, тому відмовити не міг. Спочатку була Рейкі – вона дала захист дитині, та змогу відновлювати свої сили, щоб жити. Потім був Глибинний Дотик, який надав можливість тілу дитини реагувати на терапію швидше. Через рік була Глибинна Хвиля, яка надала тілу пружності та міці для відновлення. Коли донечці було чотири рочки, вся родина взяла Глибинний Звук.

***
Двадцять років минуло, як один день. Вони дивились на свою донечку. Ні, її не було поруч із батьками, її винахід у лікуванні дітей через духовно-орієнтовані практики було запатентовано ще два року тому. І сьогодні, вона, Майстер Рейкі, Глибинного Дотику, Глибинного Звуку та Глибинної Хвилі, у свої двадцять років, їздить по всьому світові, щоб надати шанс таким діточкам, як і вона колись була, жити повноцінним життям.
- Це диво, що Він нам подарував тоді, можливість стати справжньою родиною! – сказав чоловік, дивлячись новини про доньку.
- Саме так, коханий, - відповіла руда мавка, гладячи свій «кавунний» животик…

***
Життя. Третя спроба.

Коли багато років в них не було дітей, вони не розуміли для чого такі випробування дає їм Він. Спочатку були образи, потім було прийняття. Ще поспіль вони почали свій духовний розвиток… Спочатку вона, а потім й він. Бо звичайно, хоч і чоловік повинен бути провідником Бога для дружини, але її віра, бажання та щира любов можуть творити дива.
Було важко, було неприйняття оточення, але вони були разом – Він, Вона, Бог та їх маленький ненароджений янгол. Спочатку вона стала тим, кого раніше не існувало, вона стала собою. Стали траплятися справжні дива! Потім він став тим, ким був все життя, але не вірив у це. А потім, потім, до них зазирнув янгол – чарівна, маленька пташка, чудова дитинка, що зростала у любові, у добробуті, у вірі до Бога, за конами Всесвіту, за конами Роду.
Вона, саме ця руда мала (мамине волосся) мала велику роль – її сила була просто неймовірна, вона мала змінити світ! Саме вона дала енергію для створення нової, сильної, вірної, щирої, люблячої раси землян. Звали їх Богами. Бо вони несли мир, злагоду та добробут у кожну родину, де народжувались!

***
Багато води утекло з того часу.
На Землю прийшла особлива раса… особливі діти, які відчувають дотики стихій, які розуміють голоси тварин, які відчувають біль інших! Це великий дар Божий, бо панує на Землі та у Всесвіту відтепер тільки безумовна любов та прийняття!

***
Спробуйте й Ви щастя на смак, Вам сподобається, друзі!

22.07.2018
05:43