Вечернее солнышко садится

Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/07/29/1734

Вечірнє сонечко сідає
і хтось далеко гомонів,
останнім променем засяє,
це Геліос по горизонту плив.

Повільно їхав, де край неба,
із-за дерев ген виглядав,
кому залишить край цей сонний?
Селену-місяць кликав-звав.

“Ой, покажись, небесна панно,
світ ближній, дальній осявай,
із панною він спокійніший
і срібним променем торкай.”

Ледь глянула небесна панна
у сутінках, що вже звучать
вечірнім голосом далеким,
верхівки променем дістать.

Донька Гіперіона й Тейї,
для Геліоса і Еос – сестра,
на голові світився вінець,
а за спиною – два крила.

Співали цвіркунці в садочках,
завмерли квіти і гілля,
опуститься на земні плечі
ніч літня, місячна, ясна.

У срібне дивиться люстерко,
земний там і небесний світ,
а може промінь свій направить,
кому не вистачило зір.

Комусь доріженьку освітить,
близьку і дальню панна Селена,
і променем доріжку мітить,
а та блищить немов струна.

Покаже місячна осяйна панна,
та чи захоче хто ступить?
Селена шлях лиш відмічає,
та власним кожному ходить.

Продовження: http://www.proza.ru/2018/08/07/1284
4.08.2018.
Анімація: картина Жозефіни Волл
(Josephine Wall)