Жизнь, отданная небу. Гл. 15

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..
               
                ГЛАВА  15

     Кілька днів тому прочитав чудову повість «Перерване піке» – письменниці Олени Миш. Як же вона розворушила мою душу, мою пам'ять!.. Це повість про пілота, який чудом залишився живим після того, як двигун його літака заглух і він вимушений був виконати несподівану посадку у полі… Посадка була невдала, а його, стікаючого кров’ю і без свідомості, абсолютно випадково, знайшли хлопчаки на сусідньому полі… Так от, суть цієї психологічної повісті в тім, що дуже нелегко змусити себе повірити в свої сили і переборюючи свій відчай таки видряпатися з тої безодні, в яку тебе, іноді, намагаються зіштовхнути життєві обставини!..
     Чому ж мене так схвилювала ця повість? Я теж пілот і з раннього дитинства до самого виходу на пенсію – не було в мене солодшої та жаданнішої мрії ніж польоти!.. Насправді – все моє свідоме життя пов’язане з польотами, з небом!.. І якщо у героя повісті «Перерване піке» трагедія його мрії – результат злочинної діяльності «ділків від авіації», то в мене, крах усіх моїх надій і сподівань через примхливість моєї, часто жорстокої долі (так їй забажалося випробувати мою жагу до польотів, до неба)… І я таки це витримав і знову літав аж до пенсії!!! Та зараз мене здивувало інше – вже промайнуло з того трагічного моменту в моєму житті майже п’ятдесят років, але ж як ниє оте серце в грудях, коли читаєш про долю свого побратима-пілота!.. Хоча рани на серці й зарубцювалися та не зажилися!.. От же ж кілька днів знадобилося, щоб заспокоїтися і знову сісти писати свої спогади!..
     А спогади мої знов і знов повертають мене в ті вже такі далекі роки, коли я, спочатку другим пілотом, а потім командиром екіпажу забирався в пілотську кабіну своєї «ластівки» та виконував свою дуже нелегку, а іноді і небезпечну працю!.. Мабуть, оце тільки зараз я можу повністю усвідомити, що кожний злет, політ та посадка могли б коштувати мені, моєму екіпажу, моїм пасажирам життям…
     От тому, напевно, самим яскравим спогадом в моїй пам’яті виникає НП (надзвичайна подія), яка трапилася на самому початку мого льотного життя!.. Я, молодий другий пілот призначений в екіпаж дуже досвідченого командира – Олександра Дудіна і повинні виконати звичайний поштово-пасажирський рейс – Аральськ – Бугунь – Кара-Терень – Казалінськ. Після посадки в селищі Кара-Терень я швидко провів здачу-прийом пошти та висадку-посадку пасажирів, доповів командиру про готовність до злету. Забігаючи наперед, хочу зазначити – як же то чудово, що ще з курсантських часів інструктора та командири привили мені звичку (до автоматизму) застібати прив’язні ремені, коли сідаєш на пілотське сидіння! То ж, двигун запустили, командир виводить його на злітний режим і от після злету та набору висоти (десь коло двохсот метрів), несподівано (та таке завжди трапляється несподівано), двигун нашої «ластівки» раптом глохне!.. І от те почуття переляку, розгубленості до сьогодні згадується з почуттям ніяковості – хоча, чого стидатися, це ж було моє перше випробування в моїй льотній праці і в
майбутньому, я вже завжди буду готовим до любих несподіванок! А тієї миті мене отверезив спокійний, впевнений голос командира:
     – Юра, тримай штурвал зі мною, закрилки випустиш та прибереш тільки по моїй команді, якщо побачиш любу перешкоду попереду – кричи!..
     І одразу, без підтвердження про прийом, доклад диспетчеру Аральська про НП… Нам таки добре пощастило – місцевість попереду доволі рівна, степ!.. І одразу команда від командира:
     – Закрилки на максимум, після касання – одразу убрати…
     Після повної зупинки літака – я пулею до пасажирів. Знав, вони рідко застьобували прив’язні ремені, а часом навіть відстьобувалися, якщо їх другий пілот застібав. Та, дякуючи майстерності командира, посадка була виконана так м’яко і спокійно, що не всі пасажири навіть зрозуміли що літак виконав вимушену посадку у чистому полі!..
     Десь через годину з Аральська прилетів літак – підібрав майданчик і сів поряд з нашим літаком. На цьому літаку прилетів командир ескадрильї з інженерами і на нього забрали наших пасажирів та пошту до Казалінська. Командир ескадрильї одразу попередив:
     – На літаку нічого не чіпати, з Кизил-Орди летить комісія щоб розслідувати причину вимушеної посадки!..
     А вже під вечір, після детального обстеження двигуна, стало ясно – після злету, під час набору висоти, відірвалася заслінка в повітрозабирачу карбюратора і вона перекрила доступ повітря. Ремонт вирішено було робити наступного дня, а екіпаж зоставили біля літака – сторожувати його, а всі інші улетіли на Аральськ!.. Ми знайшли та вмовили місцевого пастуха почергувати зі своїми собаками біля літака, а самі напросилися до нього в юрту переночувати!.. Так я вперше заночував в казахській юрті, де нам, перед ночівлею, ввечері влаштували справжній бенкет – казахи, треба визнати, дуже гостинний народ! Думаю – це відмітна риса усіх східних народів!!!
     І тільки в кінці наступного дня, після ремонту двигуна та повного випробування його роботи на всіх режимах ми вилетіли додому в Аральськ. За отримане нервове потрясіння, на розборі, нам оголосили подяку та дали один вихідний день, в кінці якого ми зорганізували урочисту п’янку в ресторані!.. Слава Богу – все скінчилося благополучно!
     Якщо чесно, за весь час мого льотного життя надзвичайних подій було багато – та дякую своїй долі, що вона все ж жаліла мене, берегла мене для жінки, для дітей та онуків!.. А якщо іноді й обходилася зі мною жорстоко – я на неї не маю образи, бо то, хоч і тяжка, та все ж наука…
     От і цей випадок підніс мені дуже добрий урок!.. Кілька днів я подумки прокручував кожну хвилину нашої вимушеної посадки, аналізував всі дії командира та свою поведінку. І зробив висновок – з тої хвилини, коли ти підійшов до літака перед вильотом, нема дріб’язків, на які можна не звертати уваги!.. Від найменшої твоєї помилки залежить життя твоє, екіпажа та пасажирів! Це велика моральна відповідальність – не всі на це здатні!!!
     До речі, хочу додати кілька слів про свого командира – Сашу Дудіна, щоб характеризувати його, як пілота-аса. Того часу мені, зовсім ще недосвідченому, жовторотому пташенятку, добре повезло, що моїм першим вчителем в льотному житті трапився такий досвідчений льотчик!.. Це він вимагав від мене бездоганного знання документів, щоб, якщо це вкрай необхідно, грамотно їх порушити… З усіх командирів, з якими мені довелося літати другим пілотом, він один так довіряв мені в польоті, що втручався в управління літаком тільки тоді, коли виникав дійсно небезпечний стан!.. Досвід льотної праці у нього був величезний – літати в Аральській авіаланці він почав ще на літаках ЯК-12. Одна біда була в нього – іноді він поринав у запій… Ну так, в авіації усі грішили спиртним, а він при цьому не губив ні майстерності, ні самовладання.
     Коли я тільки почав літати з ним, старі пілоти розповідали про випадок, який добре окреслив його як пілота – будучи пілотом  на ЯК-12, він з ранку вилетів по спец завданню, в ті часи не було суворих правил обов’язкових докладів диспетчерам. Вечір (аеропорт Аральськ – денний), а від Сашка нема докладу… Всі вирішили – десь заночував, доповість вранці. Всі сіли в черговий автобус і поїхали в місто. На півдорозі до міста всі побачили, що на четвертому розвороті на посадку йде ЯК-12. Швидко розвернули автобус в аеропорт і коли доїхали побачили – літак на землі і стоїть в кінці злітної смуги, а двигун працює на малих обертах, пілот схилився на штурвал і не ворушиться. Коли відкрили кабіну та втягли Сашка, з’ясували – п’яний… Занесли його тіло в автобус, а літак вручну на стоянку. Отримав за вдалу посадку – догану і на неділю відсторонення від польотів…
     Доля підкинула мені, як приклад, ще один такий неординарний випадок… Це трапилося весною – на Сир-Дар’ї льодохід, переправа не працює, а ми отримали завдання – з лівого берега на правий треба перевезти літаком кілька тон печива, а з правого на лівий, кілька тон горілки «Столічная». Коли прилетіли до переправи, Саша одразу відізвав експедиторку-казашку та домовився з нею, що екіпажу виділять скільки-то пляшок, як бій!.. Я в цих питаннях досвіду не мав, тож був тільки в ролі перевізника (водієм літака ), тож поки я виконував злети та посадки з берега на берег, Саша – з горла прикладався весь час до пляшки та закусював печивом. А в кінці цього трудового дня, вже перед вильотом в Аральськ, довелося міцно прив’язати Сашу, щоб не випав зненацька з сидіння!.. Та при заході в Аральську на прямій, я трохи прозівав і ледве не ткнувся колесами в посадкову смугу і от в цей момент Саша раптом рвонув штурвал та м’яко притер літака до землі. Посадка була виконана на п’ять, але як зарулили на стоянку – довелося таки  підігнати автобус до літака і перенести видатного літуна з літака в автобус… Як би там не було – це теж отриманий цінний досвід!..

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ        - 2018-й рік
    переклад українською мовою      - 2025-й рік