Iнок

Ніхто не скаже: я блаженний.
Уклін мій низько, обрис вниз.
Мене не кличе тут ігумен
Вночі на строгий свій поріг.

Сумним я браттям - брат зразковий,
І рясу чорну я несу,
Коли я вранці знов ходою
Змітаю з трав блідих росу.

Підходячи до всіх ікон цих,
Суворий і смиренний брат,
Я б'ю поклони, поклонившись,
Творю обряди, знов обряд.

Хто зрозуміє, і хто взнає,
Що ти сказала: ти мовчи...
Що віск душі блаженно тане
На ярім вогнищі свічі...

І що молитв мені не треба,
Коли ти ходиш близ ріки,
Де тих монастирів віки,
У цій хустині просто неба.

Що знов - мене квітчастим хмелем,
Безумством захопила ти,
І загубив я лік неділям
Моїй злочинній тій красі.

6 листопада1907         



         Инок
                А. Блок


Никто не скажет: я безумен.
Поклон мой низок, лик мой строг.
Не позовет меня игумен
В ночи на строгий свой порог.

Я грустным братьям — брат примерный,
И рясу черную несу,
Когда с утра походкой верной
Сметаю с бледных трав росу.

И, подходя ко всем иконам,
Как строгий и смиренный брат,
Творю поклон я за поклоном
И за обрядами обряд.

И кто поймет, и кто узнает,
Что ты сказала мне: молчи...
Что воск души блаженной тает
На яром пламени свечи...

Что никаких молитв не надо,
Когда ты ходишь по реке
За монастырскою оградой
В своем монашеском платке.

Что вот — меня цветистым хмелем
Безумно захлестнула ты,
И потерял я счет неделям
Моей преступной красоты.

6 ноября 1907