На коліна впаду, і сирую землю рить почну руками.
Зіжму лодоні гірстку земляную, а із неї почне литься кров..Густа, червона кров заблищить на саблі, немов відблиском від сонця. У тумані посеред поля, серед порубаних, постріляних людей,горять прапори ворожі.. там посеред поля, наші побратими поклали свою душу, за щастя та свободу. Через віка, у пам'яти ми пронесемо жах, у якому здобували волю... у якому бороли владу, заради щастя для усіх, та справедливого майбутнього. Через віки, запом'ятають нас? наврядше. Не згадають як бились ми у вільному просторі, лише, згадають те чого до кінця не знають... назвуть нас ворогами, та закопають в землю , навіть вулиць не назвуть нашими іменами...
Спустя года. 1918. Стих
© Copyright: Алексей Макаров 1, 2018
Свидетельство о публикации №218082301736
Свидетельство о публикации №218082301736
Рецензии