А він помер, покинутий, забутий,
Але пропало те, що сам подарував,
Немов би зкинув з висоти своєї кручі,
Чим її душу наповняв, те і забрав.
Світ став двомірним, зіщулились слова,
Що мали дотик до сердець людини.
Змінили кольор квіти, польова трава,
Чи зрозуміла жінка ту свою провину.
Згадала і про нього через п'ятнадцять років,
Зробити хоче чи музей, чи монумент.
А де раніше все блукали її кроки,
Чи саме зараз необхідності момент.
Не маю прав на осуд, це роздуми для себе.
І незалежно, куди від нас пішла людина,
Та що ж залишиться тоді в мені від мене,
Яка належить їншому душі моїй частина.
Pоздуми для себе
© Copyright: Нелли-Киев, 2018
Свидетельство о публикации №218082601225
Свидетельство о публикации №218082601225
Рецензии