Над Донецком солнце восходит

Над Донецьком сонце сходить,
        світає поволі,
вітер хмари підганяє,
        тополю хитає.

“Ой, чого же, тополино,
        серед поля стала,
чи ворожа тебе куля
        вночі не дістала?”

“Ой, дістала мене куля,
        ще й осколок граду,
зачепило стовбур, гілля,
        посікло відразу.”

“Чого плачеш, тополино,
       дерев’яним соком,
чи ж болять у тебе рани
       і печуть осколки?”

“Мої рани не боліли,
       тільки заважали,
наді мною й усім світом
        янголи літали.”

“Чом до тебе, тополино,
        янголи літали
і чи тебе, тонкостанна,
        в полі рятували?”

“Не до мене прилітали
        янголи пресвітлі,
не до мене прибігали
        зелені привітні.

Біля стовбура ще мого
        упав лиш хлопчина,
летіла до нього й бігла
        янгольська личина.

То до нього позбігались
        та й іще летіли,
його вони рятувати
         для життя хотіли.”

“А чи його забирали
         янголи, тополе?”
“Захистили і врятували
         щоби був здоровий.

Щоб здоровий воїн був,
         його врятувати,
бо хлопчина захищає
         Україну-матір!”

13.12.2017.
Світлина із інтернету.