Сонечко всередин

      Євген  Тищук


“ С О Н Е Ч К О     В С Е Р Е Д И Н І. “

( П’єса  на  дві  дії.)   



Дійові  особи :


КАПОКОМІКА

АРЛЕКІНО

КОЛОМБІНА

П’ЄРО


„П’єса „Сонечко всередині” сподобалася нам одразу, після першого її прочитання. Вона має приємну назву, цікаву сценічну драматургію й ефектні художні образи дійових осіб. Також у п’єсі, що дуже важливо, закладено глибокий тематичний сюжет, що містить проблемну філософію та великий простір для фантазії постановників. Ми не прогадали, здійснивши постановку цієї п’єси  на сцені Одеського театру юного глядача”. М.Вилкун




Д І Я     П Е Р Ш А.

КАРТИНА  ПЕРША.


Лунає  музика.  Відкривається   завіса.  Висвічується
задник  сцени  і  ми  бачимо,  що  це  зовсім  не  задник,
а  величезний сюртук  з  великими   гудзиками.  Світло
переміщується  до  центру. Різнокольорові  промінці  за-
бігали  по  планшету  сцени  й  зупинились  на  ляльках-
маріонетках, одягнених  в  яскраві   костюми.  Ляльки-
маріонетки  нерухомі,  вони  завмерли   в   очікуванні
дії.  Невидимі  нитки  тягнуться  вгору  до  того,    хто
керує  зверху.
Музика  лунає  голосніше  й  урочистіше. Одна  з  марі-
онеток  оживає. Це  КАПОКОМІКА  - найдавніша  із  ля-
льок . Вона  виходить  на  авансцену. ЇЇ  рухи   непри-
родні, маріонеточні.


         КАПОКОМІКА    ( звертається  до  глядачів ). Здрастуйте,  шановна   публіко!
Розсуває  долоні  завіса,  і  Його  Величність  Театр  запрошує  всіх  вас  у  чарівний
світ! Ласкаво  просимо  в  Лялькове  місто!

Зверху,  на  нитках,  опускаються  різнокольорові
будиночки.

КАПОКОМІКА    (співає).             Лялькове  місто,
  Лялькове  місто,
Лялькове  місто -
    Найкраще  в  світі.

                Лялькове  місто,
 Лялькове  місто,
   Лялькове  місто –
  Цікаво  тут  жити.


Оживають  інші  ляльки.  Їх  рухи  також  неприродні,
маріонеточні.


ЛЯЛЬКИ     (співають).  Щоденно  тут
Із  року  в  рік,
Веселиться  і  співає
Весь  ляльковий  рід.

Ляльки  знову  завмирають,  тільки  КАПОКОМІКА 
продовжує  дію.

       КАПОКОМІКА.  Як  ви  вже  здогадалися,  в  нашому  Ляльковому  місті  про-
живають   ляльки.  Мене   звати   Капокоміка.   Я  голова   вистави  і   мені   дору-
чено   керувати   сюжетом.  Сьогодні  ви  побачите  захоплююче   видовище,   яко-
го   раніше   ніколи   не    бачили.  Знайомтесь!   ( Представляє  ляльок.)    Перша
красуня  Лялькового  міста,  весела  і  чарівна   Коломбіна!

КОЛОМБІНА   оживає  і  виконує  маріонеточний  реверанс.

       КАПОКОМІКА.   Герой  нашої  вистави – веселун  Арлекіно! Уміє  все  на  світі!
Він  краще  за  всіх  у  Ляльковому  місті  веселить  публіку!  Любить  бути  в  центрі
Уваги  і  обожнює  аплодисменти!

АРЛЕКІНО  виконує  маріонеточний  реверанс.

       КАПОКОМІКА.  І  нарешті – П’єро!  Просто  поет!  Складає  вірші  й  пісні!
В   усьому  іншому  він  невдаха. У  нього  все  випадає  з  рук,  звичайно,  крім
пера  і  паперу.  За  це  йому  постійно  перепадає  від  Арлекіно.

Маріонеточний  реверанс  П’ЄРО.

КАПОКОМІКА. Але  втім,  ви  самі  все  побачите. Увага!  Вистава  почина-
ється!

КАПОКОМІКА  виходить  зі  сцени.  Інші  маріонетки
                починають  розігрувати  дію.

КОЛОМБІНА.  Отже,  П’єро!  Ви  виконали  те,  про  що  я  вас  просила?
П’ЄРО.  О,  Коломбіно,  я . . .  Я . . . 
АРЛЕКІНО.  Ти  прибрав  подвір’я?
П’ЄРО. Ні . . . 
АРЛЕКІНО.  Як  це – ні?!
П’ЄРО. Я  взяв  віник  і  хотів  підмести,  але  віник  мене  не  слухався.
Він  постійно  вискакував  із  моїх  рук.

КОЛОМБІНА   регоче.

АРЛЕКІНО.   О!  Та  ти,  виходить,  нічого  не  зробив!  (Б’є  П’єро  пали-
цею.) Ось  тобі  за  це!  Отримуй . . . Це  тобі  за  віник!.. Це  тобі  за   

подвір’я !. . А  це  тобі  “на  горіхи”!  (Сміється).  Потрібно  дякувати  за
науку, П’єро.

П’ЄРО.  Спасибі,  Арлекіно . . .
КОЛОМБІНА  (регоче,  плескаючи  в  долоні).  Як  смішно !..  (Захоплюючись.)
А  як  же  квіти?  Ви  полили  квіти,  П’єро?
П’ЄРО.  Я . . .   Я . . .
АРЛЕКІНО.  Відповідай!
П’ЄРО.  Ні . . .
АРЛЕКІНО.  Знову – ні!
П’ЄРО.  Я  взяв  лійку,  набрав  води  і  хотів  уже  йти  до  саду,  але . . .
АРЛЕКІНО.  Що  “але”?  Продовжуй!
П’ЄРО.  Коли  я  намагався  підняти  лійку  з  водою. . . Вона  здалася  мені  надто
важкою  і . . . Я  її  не  втримав.
   

КОЛОМБІНА   регоче.

АРЛЕКІНО.  Ага!  Так  ти  ще  й  воду  розлив?
П’ЄРО.  Так.

КОЛОМБІНА  регоче  голосніше.

АРЛЕКІНО  (б’є  палицею  П’єро). Це  тобі  за  квіти! . . Це  тобі  за  лійку! . . .
А  це  тобі  за  воду,  яку  ти  розлив! . . А  це  тобі  знову  “ на  горіхи “!
КОЛОМБІНА  (плескаючи  в  долоні). Браво! . . Дуже  смішно! . . Браво!
Браво. Арлекіно!  Було  дуже  весело!  Правда,  П’єро?
П’ЄРО.  Дуже. . . Весело. . .
КОЛОМБІНА.  П’єро,  ви  сьогодні  гримасничали  як  ніколи.  Мені  сподо-
балось. ( Владно. ) Арлекіно!
АРЛЕКІНО.  Я  вас  слухаю,  о  прекрасна  Коломбіно.
КОЛОМБІНА.  Я  впевнена,  що  ви,  на  відміну  від  П’єро,  впораєтесь 
із  моїми  завданнями.
АРЛЕКІНО.  Щоб  заслужити  крихту  вашої  уваги,  я  готовий  на  все. ( В  бік
П’єро. ) І  в  мене  дійсно  нічого  не  вислизне  з  рук!   



КОЛОМБІНА   і   АРЛЕКІНО   сміються.  П’ЄРО  потирає  за-
биті  місця. АРЛЕКІН  виходить.  Пауза.

      КОЛОБІНА.  Що  з  вами,  П’єро?  Чому  ви  сумні?
П’ЄРО.  Не  знаю.  Зі  мною  відбувається  щось  дивне.
КОЛОМБІНА.  Що  трапилось?
П’ЄРО.  Не  можу  зрозуміти.  Арлекіно  сотню  разів  лупцював  мене,  але
вчора  і  сьогодні . . .  Я  не  знаю,  що  це  було  зі  мною.  ( Пауза.)  Я  відчув . . .
біль ! . .  Мені  було  дуже  боляче.  Я  й  зараз  відчуваю  біль.
КОЛОМБІНА.  Відчув?  Як  це – відчув?  Що  це  означає?
П’ЄРО.  Раніше  зі  мною  такого  не  траплялось,  але  сьогодні  з  кожним
ударом  палиці  біль  ставав  усе  нестерпнішим.

Пауза.

КОЛОМБІНА.  А!  Я  все  зрозуміла!  Ви  знову  вигадуєте,  літаючи  в  хма-
рах.  Вигадуєте,  щоб  привернути  до  себе  мою  увагу . . .  Біль!  Кумедне  сло-
во!  ( Сміється.) Ви  розігруєте  мене?
П’ЄРО  ( показуючи  синці  на  руках ).  Дивиться.
КОЛОМБІНА.  Що  це?
П’ЄРО.  Ці  плями  з’явилися  ще  вчора,  а  сьогодні  їх  побільшало.
КОЛОМБІНА.  Сині  плямки . . .  Ви  розлили  чорнило?  ( Сміється.)  Воно
вислизнуло  у  вас  з  рук!
П’ЄРО.  У  цих  плямках  я  відчуваю  біль.
КОЛОМБІНА.  Так  не  буває.
П’ЄРО.  Але  я  відчуваю.  Справді,   відчуваю.

Пауза.

КОЛОМБІНА.  Дивно . . .  Покажи  свої  плямки  ближче.  ( Бере  П’єро  за  руку.)
П’ЄРО.  Ой.
КОЛОМБІНА.  Вам  боляче?
П’ЄРО.  Ні . . .  Я  відчуваю  зовсім  інше.
КОЛОМБІНА  ( зазираючи  П'єро  в  очі).  І  що  ж?
      



Пауза

П’ЄРО.  Не  знаю . . .  Але  мені  приємно.
КОЛОМБІНА  ( сміється).   Який  ви  кумедний!
П’ЄРО.  У  Вас  надзвичайно  гарні  очі . . .
КОЛОМБІНА.  І  волосся!
П’ЄРО.  І  волосся . . .
КОЛОМБІНА  ( кокетуючи ). А  моя  сукня  вам  подобається?
П’ЄРО.  Дуже.  Ви  надзвичайно  гарна . . .  Що  це  зі  мною?  ( Прикладає
руку  до  грудей.)  Там,  всередині . . .
КОЛОМБІНА  ( сміється ).  Який  ви  смішний!
П’ЄРО.  Які  незвичайні  почуття.


Виходить  КАПОКОМІКА.


КОЛОМБІНА.  Зараз  ми  все  з’ясуємо .  ( Копокоміці .)  Шановна  Капокомі-
ко , ви  керуєте  сюжетом  і  тому  вам  відомо  все  на  світі.  Роз’ясніть ,
будь  ласка,  що  це  за  незвичайні  почуття  відвідали  П'єро? Чому  він
відчуває,  а  я  ні?  Це  несправедливо!
КАПОКОМІКА.   Лялька  не  може  відчувати.
КОЛОМБІНА  ( П’єро ).  Ви  чули?
П’ЄРО.  Але  я  відчуваю.  Це  правда!
КАПОКОМІКА.  Лялька  не  може  відчувати!
КОЛОМБІНА.  Смішний  вигадник!  ( Плескає  в  долоні.)  Браво!  Браво,
П'єро!  Ви  розіграли  все  на  відмінно!  Браво!  ( Передражнюючи .) Які
незвичайні  почуття.  ( Сміється.)
КАПОКОМІКА.  Поспішайте  додому.  День  в  Ляльковому  місті  закінчуєть-
ся  і  я оголошую  затемнення!


                КОЛОМБІНА  і  П’ЄРО  заходять  у  свої  будиночки.
                Світло  повільно  гасне.




КАРТИНА   ДРУГА.


                У  Ляльковому  місті  ніч.  Запалюються  ліхтарики
                у  вікнах  лялькових  будинків.  Зверху  спускається



                блискучий  місяць.  Виходить  П'єро.  У нього  в  ру-
                ках  велике  гусяче  перо  і  аркуш  паперу.


П’ЄРО.  Ніч . . .  Пора  романтиків  і  поетів.  ( Починає  римувати.)
               Щоночі  не  хочеться  спати,
               Очами – зірками  дивиться  небо . . .
               Лялькове  місто . . . ( Пауза.)

               Як  розгадати
              Хто  ти?  І  хто  навколо  тебе?
Кожної  ночі  я  гуляю  Ляльковим  містом,  щоночі  я  присвячую  йому  вір-
ші.  Лялькове  місто . . .  Воно  завжди  здавалось  мені  загадковим,  але
сьогодні  я  бачу  щось  інше.  Лялькові  будиночки  намальовані  на  карто-
ні.  Клумби  біля  будинків  теж  з  картону  і  на  них  ростуть  картонні
квіти.  Я  бачу  ганчір’яне  небо,  а  на  ньому  картонний  місяць.  Ми  живе-
мо  у  картонному  світі,  де   все  опускається  зверху . . .  Нитки,  які  йдуть
вгору . . . ( Пауза.)  Навіщо  вони?  Чому  тут  все  несправжнє?  ( Пауза.)  І  я
несправжній?  Мене  смикають  за  нитки.  Я  це  відчуваю.  Відчуваю? . .  Але
лялька  не  може  відчувати.  ( Пауза.)  Виходить,  я  не  лялька?   
 
                З  вікна  найкращого  будиночку  визирнула  КОЛОМБІ-
                НА.  Посвітила  ліхтариком.

КОЛОМБІНА  ( придивляючись ).  П'єро? . .  З  ким  ви  розмовляєте?
П’ЄРО.  Та  ні  з  ким.
КОЛОМБІНА.  А  де  Капокоміка?
П’ЄРО.  Вона  давно  пішла.
КОЛОМБІНА.  Складаєте  нові  вірші  про  Лялькове  місто?  ( Сміється.)
П’ЄРО.  Ні.  Сьогодні  всі  вірші  я  присвячую  Вам.
КОЛОМБІНА  ( здивовано ).  Мені? . .  Це мені  імпонує.  Але  ви  повинні . . .
( Пауза.)  Я  зараз.



                КОЛОМБІНА  виходить  з  будиночку,  освітлюючи  со-
                бі  шлях  ліхтариком,  підходить  до  П'ЄРО. Вони
                довго  дивляться  одне  одному  в  вічі.


П’ЄРО.  Знову  Сонечко  всередині . . .
КОЛОМБІНА.  А  чому  не  місяць,  адже  тепер  ніч?
П’ЄРО.  Місяць  холодний.




КОЛОМБІНА  ( посміхнувшись).  Гаразд.  Я  вас  слухаю.
П’ЄРО.  Як  приємно  коли  в  твоїх  грудях  сяє  Сонце,  коли  всередині
грає  музика  і   почуття  перетворюються  у  вірші.  ( Співає.)
Ніжні  промені  груди  залили –
Тепло  дарує  Сонечко  і  ласку,
Ваші  очі  його  запалили,
Знявши  з  обличчя  байдужості  маску.

Моє  ласкаве  Сонечко  в  мені,
Чарівним  ключиком  любові,
Відкрило  двері  таємні
В  полум’янеє  серденько  лялькове.

Коломбіна,  Коломбіна,  Коломбіна –
В  ритмі  серця  відбивається  ім’я!
Коломбіна,  Коломбіна,  Коломбіна –
В  унісон  йому  повторюю  і  я!
(Переборовши  зніяковілість.)  Вам  сподобалось?
КОЛОМБІНА.  Дуже.
П’ЄРО.  Чесно-чесно?
КОЛОМБІНА.  Чесно-чесно.
П’ЄРО  ( віддає  згорнутий  аркуш  паперу ).  Ці  вірші  Ваші!
КОЛОМБІНА  ( бере  згорток).  Дякую.

                Пауза.  КОЛОМБІНА  і  П'ЄРО  довго  дивляться  на  вогонь,
                який  горить  всередині  ліхтарика.

П’ЄРО.  Вогник  танцює.
КОЛОМБІНА  ( посміхнувшись).  Дивно.  Я  стільки  разів  дивилася  на
цей  вогник,  але  те,  що  він  танцює,  не  помічала.
П’ЄРО.  Маленьке  Сонечко.
КОЛОМБІНА.  У  вас  всередині  таке  саме?
П’ЄРО   ( киває  головою).  Сонечко  незвичайних  почуттів.
КОЛОМБІНА.  Дивіться,  щоб  не  почалася  пожежа.  ( Сміється.)
П’ЄРО.  Тепер  я  знаю,  в  якому  слові  зосередженні  всі  почуття  на
світі.
КОЛОМБІНА.  І  в  якому  ж?   
          
П’ЄРО.  Лю-блю . . .
КОЛОМБІНА.  Лю-блю?  ( Сміється.)  Яке  смішне  слово.  Люблю.  Лю!  Блю!
Чому  перша  “Лю”  самотня?  Чому  вона  без  літери  “Б”?  Їй  сумно  бути  на-
одинці.  Це  несправедливо.  Потрібно  і  перед  першою  “Лю”  покласти  “Б”!
Що  виходить?  Блю-Блю!  ( Сміється.)  Блю-Блю!  Так  кумедніше!
П’ЄРО   ( бере Коломбіну за  руки).  Невже  Ви  нічого  не  відчуваєте? . .

 Виходить  КАПОКОМІКА.  Пауза.

КОЛОМБІНА.  Лялька  не  може  відчувати . . .  Смішний  вигадник.  ( Бере
ліхтарик,  збирається  йти,  зупиняється.)  Ви  знаєте,  П'єро,  мені  спо-
добалось,  як  ви  сьогодні  грали  любов.  ( Йде  у  свій  будиночок.) 

                П'ЄРО,  переглянувшись  з  КАПОКОМІКОЮ,  зітхає,
                ховається  у  своєму  будиночку.  Ліхтарики  в  ляль-
                кових  будиночках  гаснуть.



КАРТИНА    ТРЕТЯ.

                В   промені  світла  КОПОКОМІКА.  Вона  керує  сві-
                танком  у  Ляльковому  місті.


КАПОКОМІКА.  Ніч  минає,  настає  день!  ( Публіці.)  Ви,  напевне,  зди-
вовані,  чому  ночі  і  дні  такі  короткі?  У  театрі  час  завжди  летить
миттєво,  тому  що  все  те,  що  відбувається  на  сцені,  повинно  вмістити-
ся  в  час,  який  відведений  для  нашої  вистави.  Отже,  у  Ляльковому  мі-
сті   новий  день!  На  площі  розпалюються  нові  пристрасті!


                Лялькові будинки  підіймаються  вгору  і  зникають.
        Ляльки  завмерли,  чекаючи  дії.  Серед  них  АРЛЕКІ-
                НО,  КОЛОМБІНА  і  П'ЄРО.

АРЛЕКІНО.  О,  Коломбіно!  Невже  це  правда!   Я  не  можу  в  це  повіри-
ти!  Ви  удвох  з  П'єро  цілу  ніч  блукали  Ляльковим  містом?!
КОЛОМБІНА.  Це  було  так  романтично!
АРЛЕКІНО.   Романтично?!  Які  поетичні  висловлювання.  Я  зараз
збожеволію!
КОЛОМБІНА.  І  П’єро  присвятив  мені  свої  вірші.

Пауза

АРЛЕКІНО.  Вам? . .  Що  це  все  значить? . .  Як  він  наважився ! ! !
КОЛОМБІНА  ( розгортає  подарований  аркуш,  читає).

Ніжні  промені  груди  залили –
Тепло  дарує  Сонечко  і  ласку,
Ваші  очі  його  запалили,
Знявши  з  обличчя  байдужості  маску.

АРЛЕКІНО.  Та  як  він  наважився  присвячувати  вам  такі  вірші ? ! !  Що
це  все  означає ? ! !
КОЛОМБІНА.  Незвичайні  почуття !
АРЛЕКІНО.  А-а-а, ось  воно  що . . .  Нова  вигадка  цього  невдахи  П'єро!
КОЛОМБІНА.  Ми  вигадали  нове  слово,  в  якому  відтворені  всі  почут-
тя  на  світі,  -  “Блю- Блю”!  ( Сміється.)
АРЛЕКІНО.  Блю-Блю?   ( Бере  палицю.)  Я  провчу  цього  негідника!
П’ЄРО.  Тільки  наважся  мене  вдарити!

Пауза.

АРЛЕКІНО.  Як  це? . .  Що  ти  говориш,  П'єро?
П’ЄРО.  Ти  бити  мене  більше  не  будеш!
АРЛЕКІНО.  Нічого  не  розумію . . .  Що  з  тобою  сьогодні  відбувається?
КОЛОМБІНА.  Як  кумедно!  Що  ж  буде  далі?
П’ЄРО.  Я  викликаю  тебе  на  дуель,  Арлекіне!
КОЛОМБІНА.  П’єро, ви  кидаєте  виклик  Арлекіну? . .  Отямтеся.
П’ЄРО.  Заради  Вас,  Коломбіно, я  готовий  на  все. Навіть  померти.
КОЛОМБІНА.  Заради  мене?

Пауза.   Виходить  КАПОКОМІКА.

АРЛЕКІНО.  Ти  хочеш  битися,  П'єро?  Я  приймаю  виклик!
КОЛОМБІНА.  Браво,  Арлекіне!


                КАПОКОМІКА  подає  шпаги  АРЛЕКІНО  і  П'ЄРО.  У  П'ЄРО
                шпага  випадає  з  рук.  АРЛЕКІНО  сміється.  П'ЄРО
       дивиться  вгору,  бере  до  рук  шпагу.

АРЛЕКІНО.  Це  тобі  не  перо,  брате  П'єро!  Захищайся!

АРЛЕКІНО  і  П'ЄРО  приймають  войовничі  пози.
АРЛЕКІНО  вибиває  своєю  шпагою  шпагу  П'ЄРО. КО-
ЛОМБІНА  сміється.  КАПОКОМІКА,  виступаючи  в  ро-
лі  секунданта,  зупиняє  бій.  П'ЄРО  знову   дивить-
ся  вгору,  піднімає  шпагу.  АРЛЕКІНО  робить  ви-
пад. П'ЄРО  відбиває  удар.
 

КОЛОМБІНА.  Браво,  П'єро!  ( Плескає   в  долоні.)  Браво!
АРЛЕКІНО.  Не  розумію,  як  це  тобі  вдалося  втримати  шпагу  в  руках?


АРЛЕКІНО  атакує.  П’ЄРО  відбиває  удари.


КОЛОМБІНА.  Браво,  П’єро!  Ви  б’єтесь  як  справжній  лицар!
АРЛЕКІНО.  Що  відбувається,  Капокоміко?
КАПОКОМІКА.  Продовжуйте!

П'єро  атакує.  АРЛЕКІНО  відбиває  удари.


КОЛОМБІНА.  Браво,  П’єро!  Ще  трішки,  і  ви  переможете !
АРЛЕКІНО.  Цього  не  буде.
Знову  атакує  АРЛЕКІНО,  П'ЄРО  відбивається.  Во-
ни  довго  ходять,  схрестивши  шпаги,  почергово
роблячи  випади.  З  кожним  наступним  випадом  всі
рухи  П’ЄРО  стають  все  більш  незграбними.  АРЛЕКІ-
НО  робить  черговий  випад.  П'ЄРО   падає,  губля-
чи  шпагу.  Пауза.  

КОЛОМБІНА.  Що  з  вами,  П'єро?  Ви  майже  перемогли.
АРЛЕКІНО.     Підводься!  Зараз  ти  все  отримаєш!

П'ЄРО  встає,  піднімає  шпагу,  але  вона  випадає
у  нього  з  рук.  Так  повторюється  декілька  разів.

П’ЄРО.  Це  несправедливо . . .
АРЛЕКІНО  ( сміється ).  Захищайся,  невдахо!
                АРЛЕКІНО  атакує. П'ЄРО  незграбно  обороняється,
                випускаючи  шпагу.

АРЛЕКІНО   ( б’є  П'єро шпагою). Це  тобі  за  вірші! . .  Це  тобі  за  ду-
ель! . .  А  це  тобі  “ на  горіхи”! . .

                П'ЄРО  падає,  не  промовляючи  ні  слова.

КАПОКОМІКА  ( зупиняючи  бій).  Доволі!

Пауза.

КОЛОМБІНА.  Браво,  Арлекіно!  Ви  заслуговуєте  аплодисментів!
АРЛЕКІНО  ( передражнюючи  П'єро).  Заради  вас,  дорога  Коломбіно,  я
готовий  на  все,  навіть  померти!

КОЛОМБІНА   сміється,  плескає  в  долоні. АРЛЕКІНО
вклоняється.  КАПОКОМІКА  забирає  шпаги.

КОЛОМБІНА.  Проведіть  мене,  Арлекіне.

АРЛЕКІНО  виводить  КОЛОМБІНУ.  П'ЄРО  плаче,  си-
дячи  на  підлозі.

КАПОКОМІКА.  Що  ти  робиш,  П'єро.  Ляльки  ніколи  не  плачуть . . .
П’ЄРО  ( крізь  сльози).  Це  несправедливо.  Чому  я  не  можу  робити  те,
що  хочу?
КАПОКОМІКА.  Ти  дієш  відповідно  сюжету.
П’ЄРО.  Я  не  можу  більше  жити  за  сюжетом,  але  мене  постійно  смикають
за  нитки.  Хтось  керує  моїми  діями.   
КАПОКОМІКА.  Хто  тобі  це  сказав?
П’ЄРО.  Я  це  відчуваю.
КАПОКОМІКА  ( випускаючи  шпаги).  Все  повторюється . . .

Пауза.

П’ЄРО.  Капокоміко,  ти  знаєш,  що  відбувається?
КАПОКОМІКА  ( публіці).  В  ляльковому  місті  ніч,  і  я  оголошую  затем-

неня!

Гасне  світло.  Зверху  спускається  місяць.  КА-
ПОКОМІКА  збирається  йти.

П’ЄРО.  Капокоміко,  ти  мені  не  відповіла.

Пауза.

КАПОКОМІКА.  Багато  років  тому,  коли  я  була  молодою  і  вродливою,
ми  грали  сюжет,  дуже  схожий  на  цей.  Героєм  вистави і тоді  був  веселун
Арлекіно.  Він  завжди умів  розважати  публіку.  Я  сміялась,  аплодувала  йо-
му  не  перестаючи.  Час  йшов.  Сюжет  повторювався  знову  й  зно-
ву,  але  одного  разу  я  відчула . . .
П’ЄРО.  Відчула?!
КАПОКОМІКА.  Відчула,  як  у  мене  всередині  щось  спалахнуло,  і  я  ста-
ла  зовсім  по  іншому  реагувати  на  події,  які  відбуваються . . .
П’ЄРО.  А  потім?
КАПОКОМІКА.  А  потім . . .  Я  закохалася.
П’ЄРО.  В  Арлекіно?
КАПОКОМІКА.  В  Арлекіно . . .  Як  мені  було  боляче,  коли  він  зов-
сім  не  звертав  уваги  на  мої  почуття.  Йому  було  не  дано . . .
П’ЄРО.     Ти  страждала!  Як  я  тебе  розумію!
КАПОКОМІКА.  Я  не  могла  більше  жити  за  сюжетом,  але  мене  постій-
но  смикали  за  нитки,  і  я  продовжувала  грати.  Ми  повинні  були  розва-
жати  публіку.
П’ЄРО.  Зі  мною  відбувається  те  саме . . .
КАПОКОМІКА.  Одного  разу  я  не  втрималась  і  попрохала  Арле-
кіно  допомогти  мені  звільнитись  від  ниток,  які  йдуть  угору.  ( Па-
уза.)  Він  висміяв  мене.  Далі  я  пам’ятаю  тільки  сльози.
П’ЄРО.  Чому  ти  це  все розповіла  мені?
КАПОКОМІКА.   Не  знаю.

П'ЄРО  дивиться  вгору.  Намагається  звільнитись
від  невидимих  пут,  переконується,  що  це  марно.

 
П’ЄРО   ( кричить  угору).  Гей ! ! !  Ти  хто  такий ? ! !  Що  тобі  потрібно


від нас ? ! !
КАПОКОМІКА.  Ми  маріонетки  на  нитках.  Ляльки,  якими  керують  зверху.
І  керує  нами  Ляльковод.  Він  розмовляє  за  всіх  нас,  змінюючи  свій  голос.

Пауза.

  П’ЄРО.  І  тепер ? . .
КАПОКОМІКА.  Тепер говорим ми, але нас бачать і чують.
П’ЄРО.  Ти  колись  його  бачила?
КАПОКОМІКА.  Ніколи.  Тільки  сюртук.  ( Показує  на  задник. )  Ми  його
ляльки. 

Пауза.

  П’ЄРО.  Але  ляльки  нічого  не  відчувають!
КАПОКОМІКА.  Ляльки  не  плачуть  і  не  старіють,  вони  зношуються.
П’ЄРО.  Але  ти  постаріла . . .
КАПОКОМІКА  ( посміхнувшись).  Як  бачиш . . .

Пауза.

П’ЄРО.  Капокоміко,  допоможи  мені  звільнитись  від  ниток,  що  ведуть
вгору!
КАПОКОМІКА.  Що  ти  вигадав?  Цього  робити  не  слід!  Нитки,  що  ведуть
вгору, - це  твоє  життя!  Ляльки  стають  нерухомими  через  те,  що  їх  покидає  Ляльковод!
П’ЄРО.  Капокоміко,  допоможи  мені!  Прошу  тебе!
КАПОКОМІКА.  Якщо  я  перетну  нитки . . .  Сюжет  зміниться.
П’ЄРО.  Я  не  можу  більше  жити  за  сюжетом . . .

Пауза.

КАПОКОМІКА.  Ти  справді  цього  хочеш?
П’ЄРО.  Дуже.
КАПОКОМІКА.  І  тобі  не страшно?



П’ЄРО.  Дуже  страшно,  через  це  й  прошу  тебе  -  допоможи.

П’ЄРО  піднімає  руки, КАПОКОМІКА  бере  з
підлоги  шпагу  і  після  тривалої  паузи  з  неймовірним
зусиллям  перетинає  одну  з  непомітних  ниток.
Звук  розірваної  струни – і  права  рука  П'ЄРО  ви-
сне  нерухомою.  КАПОКОМІКА  зупиняється.

П’ЄРО ( молячи).  Продовжуй,  прошу  тебе.

Свист  шпаги,  звук  розірваної  струни – і  вже  лі-
ва  рука  П'єро  стає  нерухомою.  КАПОКОМІКА  робить
замах,  її  рука  тремтить.

П’ЄРО  ( посміхаючись).  Все  буде  добре.

Знову  свист  шпаги,  нитки,  які  ще  залишилися,
рвуться  як  струни.  Голова  П'ЄРО  падає  на  пле-
чі,  потім  він  валиться  з  ніг  і  залишається  не-
рухомо  лежати.
КАПОКОМІКА  плаче.  Повне  затемнення.


КАРТИНА    ЧЕТВЕРТА.


У  Ляльковому  місті  новий  день.  З  будинку  вихо-
дить  АРЛЕКІНО,  потягується.

АРЛЕКІНО.  Дивно . . .  Чому  Капокоміка  не  керує  світанком?  А-а-а . . .
( Регоче.)  Напевно  проспала.  Ой  -  йо-йой!  Ну,  нічого,  мій  дзвінкий
голос  заставить  її  прокинутися.  ( Кличе.)  Капокоміко!  Капокоміко,  про-
кинься!  Час  продовжувати  виставу!

З  вікна  свого  будиночка  виглянула  КОЛОМБІНА.

КОЛОМБІНА.  Чого  ви  галасуєте,  Арлекіне?
АРЛЕКІНО.   Я  кличу  Капокоміку.  Вона  повинна  проголосити : ( Насліду-
ючи  Капокоміку.)  “Ніч  минає,  настає  день!”

АРЛЕКІНО  й  КОЛОМБІНА  сміються.

КОЛОМБІНА.  Зараз  я  вам  допоможу  її  відшукати.  ( Виходить  з  будиноч-
ка)  Дивно . . .  З  Капокомікою  це  вперше.  Куди  вона  поділася?  ( Гукає.)
Капокоміко!  Капокоміко!   

АРЛЕКІНО.  Капокоміко!  Капокоміко!  Агов ! ! !

АРЛЕКІНО  й  КОЛОМБІНА  знову  сміються.  Пауза.

КОЛОМБІНА.  Що  будемо  робити?
АРЛЕКІНО.    Будемо  продовжувати  виставу.
КОЛОМБІНА.  І  ви  знаєте,  що  буде  далі?
АРЛЕКІНО.   Звичайно!  Я  знаю  все  набагато  краще  за  Капокоміку!
КОЛОМБІНА.  І   що  ж?
АРЛЕКІНО.   Те,  що  завжди,  -  весела  пісня!
КОЛОМБІНА.  Потрібен  П'єро.
АРЛЕКІНО.   Розбудіть  цього  невдаху,  і  ми  почнемо.

КОЛОМБІНА  заходить  в  будиночок  П'ЄРО,  повер-
тається. 

КОЛОМБІНА.  П’єро  там  нема . . .
АРЛЕКІНО.   Як  нема?  Негідник!  Як  тільки  він  з’явиться,  я  добряче
йому  всиплю!  Починаємо  без  нього. 
КОЛОМБІНА.  Як  же  ми  будемо  співати  без  П'єро?  Веселу  пісню  завжди
складав  він.
АРЛЕКІНО.   Я  складу  набагато  краще!
КОЛОМБІНА.  Ви  вважаєте,  що  у  нас  вийде?
АРЛЕКІНО.   Я  впевнений!
КОЛОМБІНА.  Тоді  давайте  спробуємо.

Лунає  музика.  АРЛЕКІНО  складає  веселу  пісню.

АРЛЕКІНО  ( співає).
Музико,  заграй  гучніше,
Стану  Я – поетом!
Гей,  підспівуй  веселіше
Моїм  смішним  куплетам!
                ( Коломбіні.)
Ви  готові?
КОЛОМБІНА.  Так,  готова!


АРЛЕКІНО.    Починаємо?!
КОЛОМБІНА. Починаємо!
АРЛЕКІНО.    ( до  публіки).  Разом  дружньо  всі  співаємо!
Дрин – дрин – дрин?
КОЛОМБІНА.  Дрин – дрин – дрин!
АРЛЕКІНО.    Бава – бава?
КОЛОМБІНА. Бава – бава!
АРЛЕКІНО.  У  нас  нова  забава!
Гей – гей – гей?
КОЛОМБІНА.  Гей – гей – гей!
АРЛЕКІНО.    Мур – мур – мур?
КОЛОМБІНА.   Мур – мур – мур!
АРЛЕКІНО.     Пісня – каламбур!
Пух – пух – пух?
КОЛОМБІНА. Пух – пух- пух!
АРЛЕКІНО.    Дрин – да – най?
КОЛОМБІНА.  Дрин – да – най!
АРЛЕКІНО.    ( до  публіки).  Голосно  співай!
Бум – бум – бум?
КОЛОМБІНА.  Бум – бум – бум!
АРЛЕКІНО.    Бар – бар – бар?
КОЛОМБІНА.  Бар – бар – бар!
АРЛЕКІНО.    Пісню – тарабар!
Пусі – пусі?
КОЛОМБІНА.  Пусі – пусі!
АРЛЕКІНО.    Баю – баю?
КОЛОМБІНА.  Баю – баю!
АРЛЕКІНО.    Пісню  Я  складаю!
Го – го – го?
КОЛОМБІНА.  Го – го – го!
АРЛЕКІНО.  Тру – ля – ля?
КОЛОМБІНА. Тру – ля – ля!
АРЛЕКІНО.    Ось  і  пісня  вся!  (Вклоняється.)  Ну  як?  Вам  сподобалось?!





КОЛОМБІНА  ( сміється).  Суцільна  нісенітниця!  Але,  не  дивлячись  ні
на  що,  вийшло  дуже  кумедно.

Виходить  КАПОКОМІКА.

АРЛЕКІНО.   А  ось  наша  пропажа!  Ласкаво  просимо,  Капокоміко!  Ми
вже  й  без  тебе  впорались!

Пауза.

КОЛОМБІНА.  У  неї  такий  сумний  вигляд.
АРЛЕКІНО.   Звичайно!  Спізнилась  на  свій  вихід!
КОЛОМБІНА.  Капокоміко,  ви  не  знаєте,  куди  зник  П'єро?
КАПОКОМІКА.  Пошукай  його  серед  сплячих  ляльок,  яких  покинув  рух.
КОЛОМБІНА.  З  ним  щось  трапилось?
КАПОКОМІКА.   Трапилось . . .
АРЛЕКІНО.   Жалюгідний  невдаха.
КОЛОМБІНА.  Що  з  ним?
КАПОКОМІКА.  На  все  свій  час.  Йди  до  П'єро,  ти  йому  тепер  дуже
потрібна.

КОЛОМБІНА  виходить.

АРЛЕКІНО.   Правильно!  Дуже  цікаво  виходить.  Я  сам  складаю  веселу
пісню,  рятую  сюжет,  і замість  подяки  ти  відсилаєш  Коломбіну  до  цього
невдахи  П'єро?  Я  не  розумію  тебе,  Капокоміко!  І  що  ж  мені  тепер  робити 
далі?
КАПОКОМІКА.  Далі? . .  ( Публіці.)  Шановна  публіко,  ми  продовжимо  на-
шу  виставу  після  невеличкої  паузи.  Пауза  між  діями  в  театрі  називається
антрактом.  Я  оголошую  антракт!

Завіса  закривається.





Д І Я       Д Р У Г А .

КАРТИНА  П’ЯТА.

Ніч.  Ляльковий  цвинтар.  Все  у  павутинні.
Виходить  КАПОКОМІКА.

КАПОКОМІКА.  Шановна  публіко!  Це  найпохмуріше  місце  в  Ляльковому
місті  тому,  що  тут  поховані  зношені  ляльки.  Вони  чекають  на  свій  час.
Можливо,  коли-небудь,  Ляльковод  знову  зверне  на  них  увагу,  підфар-
бує  їх  бліді  обличчя,  замінить  волосся,  зшиє  новий  одяг,  причепить
нитки  й  цим  самим  подарує  їм  нове  лялькове  життя.  Можливо . . .
Ми  продовжуємо  виставу!  Коломбіна  шукає  П'єро,  і  зараз  вона  з’явить-
ся  тут  серед  зношених  ляльок.  Все  це  не  просто  так . . .  мені  здалося,
що  з  нею  відбувається  щось   незвичайне,  але  не  будемо  поспішати . . .
Давайте  дивитись  далі.

Виходить  КОЛОМБІНА,  освітлює  собі  шлях  ліхтари-
ком.  КАПОКОМІКА  зникає  у  темряві.

КОЛОМБІНА.  П'єро . . .  П'єро.  Прошу  Вас, відгукніться.  ( Розглядає
кількох  нерухомих ляльок.)  Які  сумні  обличчя.  Я  ніколи  не  бачила
такої  гнітючої  картини.  ( Злякано.)  П'єро!  Невже  я  більше ніколи  те-
бе  не  побачу,  невже  ти  ніколи  не  прочитаєш  мені  своїх  віршів . . .
( Читає  напам’ять.)
Ніжні  промені  груди  залили –
Тепло  дарує  Сонечко  і ласку . . .
( Побачила  на  підлозі  ляльку.)  Ах!  Його  одяг . . .  ( Кидається  до  П'єро.)
П'єро!  Прокинься!  Ти  чуєш?  ( Кладе  ліхтарик  на  підлогу,  сідає,  при-
гортає  П'єро  до  себе.)  Я  прошу  тебе,  відкрий  свої  очі.  Посміхнись
мені,  як  колись . . .  ( Тихенько співає.)
Сонечко  всередині  клекоче –
Я  відчуваю  променів  тепло  і ласку.
П'єро,  прохаю  Вас,  розплющіть  очі.
Як  хочеться  мені  повірити  у  казку.

Ваше  Сонечко  моє  відчує –
Байдужості  з  обличчя  зніме  маску,
Веселий  настрій  знову  подарує.
П'єро,  прохаю  Вас,   прокиньтеся,  будь  ласка.

Пауза.
Він   мене  не  чує . . .  ( Плаче.)

П’ЄРО  ( відкриває  очі).  Солоний  дощик . . .
КОЛОМБІНА  (радісно).  П'єро,  ти  прокинувся.
П’ЄРО.  Коломбіна?  ( Підводиться.)  Що  ти  тут  робиш?
КОЛОМБІНА.  За  новим  сюжетом  Капокоміка  відправила  мене  до  тебе.
П’ЄРО.  Так  це  Капокоміка . . .
КОЛОМБІНА.  Ні,  ні!  Я  теж . . .
П’ЄРО.  Що?!
КОЛОМБІНА.  Дуже  сумувала  за  тобою . . .
П’ЄРО.  Що  це?  ( Знімає  сльозу  зі  щоки  Коломбіни.)  Ти  плакала? . .
КОЛОМБІНА.  Ах . . .  Плакала?
П’ЄРО.  Не  може  бути!  У  тебе  теж  Сонечко  всередині?!
КОЛОМБІНА.  Не  знаю . . .
П’ЄРО   ( бере  Коломбіну  за  руки).  Ти  відчуваєш?
КОЛОМБІНА.  Так . . .
П’ЄРО.  Що?
КОЛОМБІНА.  Ніжність  твоїх  рук.

П'ЄРО  цілує  КОЛОМБІНУ  в  щічку.

П’ЄРО.  А  тепер? . .
КОЛОМБІНА.  Ах . . .  Надзвичайні  почуття . . .
П’ЄРО.  Блю – блю?
КОЛОМБІНА  ( посміхнувшись).  Лю-блю.
П’ЄРО.  Яке  щастя . . .

П'ЄРО  обнімає  КОЛОМБІНУ.

КОЛОМБІНА.  Мені  так  хороше . . .
П’ЄРО.  Ми  разом?
КОЛОМБІНА.  Так.

Пауза.

    
   

П’ЄРО.  Давай  втечемо!
КОЛОМБІНА.  Куди?
П’ЄРО.  У  світ,  який  я  відкрив!  Світ  Почуттів!  В  ньому  не  потріб-
но  грати,  в  ньому  ти  живеш  так  як  підказує  тобі  твоє  серце.
КОЛОМБІНА.  Нічого  не  розумію.
П’ЄРО.  Подивись!  ( Вказує  на  сцену.)  Невже  ти  не  бачиш,  що  це  прос-
то  велика  коробка?!  Невже  ти  не  відчуваєш,  що  тебе  смикають  за  нит-
ки?!  Ти  не  живеш!  Ти  граєш,  ти  виконуєш!  Тобі  не  набридло  грати?

КОЛОМБІНА  якось  дивно  сіпнулась.

КОЛОМБІНА.  Ах! . .  Що  ви  кажете . . .  Ми  живемо  в  Ляльковому  місті.
Наше  життя – суцільне  свято,  веселощі,  сміх . . .
П’ЄРО.  Ти  ж  тепер  говориш  не  те,  що  відчуваєш.
КОЛОМБІНА.  Я  не  знаю,  що  зі  мною,  П'єро . . .  Я  теж  дуже  хочу  від-
крити  для  себе  світ  Почуттів . . .  Ах! . .  Але  те,  про  що  ви  розповідає-
те – вигадка!  Так  не  буває.  Ось це – наш  світ.  Ми  в  ньому  живемо.
П’ЄРО.  Ти  заплуталась.  Твої  почуття  і роль  переплелися.  Я  знаю,
що  потрібно  робити.  Я  допоможу  тобі,  і  ми  будемо  разом.
КОЛОМБІНА.  Ми  ніколи  не  будемо  разом!  І  знаєте  чому?  Тому,  що  ви
живете  у  вигаданому  світі!  Світ  Почуттів – це  ваша  фантазія!  Ви  ви-
гадник!  ( Сміється.)
П’ЄРО.  Неправда!  Все  навпаки!
КОЛОМБІНА.  В  Ляльковому  місті  оголошений  лицарський  турнір.  При-
ходьте  і  доведіть,  що  ви  заслуговуєте  на  мою  увагу.
П’ЄРО.  Я  не  хочу  знову  жити  за  сюжетом.
КОЛОМБІНА.  Арлекіно  правий.  Ви  невдаха  і  завжди  ним  будете!  ( Сміє-
ться.)
П’ЄРО.  Арлекіно  ніколи  нічого  не  робив  сам.  Все  за  нього  робить
Ляльковод!
КОЛОМБІНА.  Доволі! . .  Я  більше  не  можу . . .

Виходить  КАПОКОМІКА.

П’ЄРО.  Коломбіно . . .      




КОЛОМБІНА.  Бувай . . .  ( Бере  ліхтарик,  вибігає.)

Пауза.

КАПОКОМІКА.  У  тебе  вийшло.  ( Обнімає  П'єро.)
П’ЄРО.  Ні . . .  Вона  мене  не  чує.  Ніжні  промені  Сонечка  всередині  пе-
ретворились  на  гострі  колючки.
КАПОКОМІКА.  Ти  повинен  повернутися  в   сюжет.
П’ЄРО.  Ні.
КАПОКОМІКА.  Ти  повинен  з’явитись  на  турнірі  і  вступити  у  двобій
з  Арлекіно!  Тільки  цим  ти  знову  привернеш  її  увагу!
П’ЄРО.  Ні!
КАПОКОМІКА.  Ти  зараз  потрібен  Коломбіні  як  ніколи . . .
П’ЄРО.  За  сюжетом  я  повинен  програти  Арлекіно . . .
КАПОКОМІКА.  Тобі  не  можна  програвати.  Для  тебе,  на  відміну  від
Арлекіно,  цей  бій  уже  не  буде  грою.  Все справжнє.  Справжні  шпаги,
справжні  почуття,  справжній  біль,  справжня  смерть.
П’ЄРО.  Заради  Коломбіни  я  готовий  на  все,  навіть  померти.  ( Ви-
ходить.)
КАПОКОМІКА  (публіці). Ніч  минає,  настає  день!  Все  ще  тільки  почи-
нається!


КАРТИНА    ШОСТА.

Площа  Лялькового  міста.  В  глибині  сцени  на  тро-
ні  сидить  КОЛОМБІНА.  У  неї  в  руках  троянда.  П'Є-
РО  й  АРЛЕКІНО  стоять  один  проти  одного  із  зав’я-
заними  очима,  зі  шпагами  у  руках.  Звучать  фанфа-
ри.  КАПОКОМІКА  керує  дією.

КАПОКОМІКА.  Шановна  публіко!  Вистава  продовжується!  Я  оголошую
нове  дійство – Лицарський  турнір!
Зараз  перед  вами  Арлекіно  і  П'єро  зійдуться  у  двобої  на  шпагах  із
зав’язаними  очима!  Переможцю  дістанеться  розкішна  троянда  із  рук  прек-
расної  Коломбіни,  в  знак  її  поваги  й  захоплення!  Попрошу  всіх  збері-
гати  повну  тишу!  Бій  починається!



Звучить  гонг.  КАПОКОМІКА  заходить  за  трон.
П'ЄРО  і  АРЛЕКІНО,  прислухаючись,  обережно
пересуваються  по  колу.  АРЛЕКІНО  першим  починає
атакувати. П'ЄРО  обороняється.  Знову  триває  по-
шук  один  одного,  багаточисельні  уколи  у  повіт-
ря,  випади  АРЛЕКІНО,  захист  П'ЄРО ,  все  повторю-
ється  знову  і  знову.  Нарешті  П'ЄРО втрачає  орі-
єнтир  у  просторі  і  стає  спиною  до  АРЛЕКІНО.
АРЛЕКІНО  підкрадається  ззаду,  робить  випад.

КОЛОМБІНА  ( підскакує  з  трону).  П'єро! ! !

В  останню  мить  П'ЄРО  повертається  й  відбиває
удар.  КОЛОМБІНА  сідає  на  трон.  Далі  АРЛЕКІНО
діє  ще  впевненіше.  Він  розмахує  шпагою  перед  со-
бою.  П'єро,  вивертаючись,  відступає,  відбиваючи
нові  випади  АРЛЕКІНО.  Напруга  зростає.  Чергова
атака  АРЛЕКІНО,  чергова  оборона  П'ЄРО.  АРЛЕКІ-
НО  знову  робить  випад  вперед  і . . .  натикається
на  шпагу  П'ЄРО.  КОЛОМБІНА  скрикує,  закриває
обличчя  руками.  П'ЄРО   відступає   назад   і   зні-
має  з  очей  пов’язку.  АРЛЕКІНО  випускає  з  рук
шпагу,  стає  на  коліна,  потім  падає  на  підлогу
і  лежить  нерухомо.
КОЛОМБІНА  біжить  до  АРЛЕКІНО,  гублячи  по  доро-
зі  троянду.
               
   
КОЛОМБІНА  ( злякано).  Арлекіно!  Арлекіно . . .  ( Сідає  на  коліна,  при-
гортає  Арлекіно  до  себе.)  Прошу  вас,  відкрийте  очі.  ( П'єро.)  Що  ти
накоїв?
П’ЄРО  ( розгублено).  Я  не  хотів . . .  Він  сам . . .
КОЛОМБІНА.  Ти  вбив  його.  ( Плаче.)
П’ЄРО.  Ні . . .  Я  не  хотів.  Це  не  я!  ( Кричить  у  гору.)  Це  не  я ! ! !

АРЛЕКІНО  розтуляє  очі.

КОЛОМБІНА.  Арлекіно!
АРЛЕКІНО  ( посміхаючись).  Вперше  граю  смерть.
П’ЄРО.  Арлекіно!  Ти  живий!
АРЛЕКІНО.  А  ти  подумав  що  й  справді  зміг  мене  перемогти?
КОЛОМБІНА.  Вам  боляче?
АРЛЕКІНО.  Ні  краплинки.
КОЛОМБІНА.  Який  ви  мужній.  Не  хочете  мене  засмучувати.  Трохи  по-
терпіть,  я  допоможу  вам  підвестися.  ( Допомагає  Арлекіно.)
  АРЛЕКІНО.  Я  в  змозі  продовжити  бій!
  КОЛОМБІНА.  Не  треба!  Я  не хочу  більше  це  дивитись.
АРЛЕКІНО.  Дурниці.  Заради  вас,  Коломбіно,  я  готовий  померти
сотню  разів  поспіль!
КОЛОМБІНА.  Який  ви  мужній.
АРЛЕКІНО  ( П'єро).  Продовжуємо?!

Пауза.

П’ЄРО.  Ні.  ( Кидає  шпагу.)
АРЛЕКІНО  ( сміється).  Боягуз!
П’ЄРО.  Я  не  хочу,  щоб  Коломбіна  знов  страждала.

Пауза.

КОЛОМБІНА.  Ходімо,  Арлекіно.
П’ЄРО.  Коломбіно . . .
КОЛОМБІНА.  Я  не  можу  зараз  залишити  Арлекіно  самого . . .

КОЛОМБІНА  й  АРЛЕКІНО  виходять.  П'ЄРО  піднімає
троянду,  КАПОКОМІКА – шпаги.

П’ЄРО  ( зітхає).  Повага  і  захоплення  Коломбіни  знову  належать
Арлекіно,  а  мені . . .  Кинута  троянда,  чого  варті  мої  страждання?
Вона  бачить  і  чує  Арлекіно,  а  не  мене.
КОПОКОМІКА.  Бачать  не  очі,  а  серце.  У  Арлекіно  слова  народжуються  на
язиці,  тому  вони  не  йдуть далі  його  язика,  а  твої  слова  народжуються  в  серці, 
тому   і  повинні  дійти  до  серця.
П’ЄРО.  Про  що  ти,  Капокоміко?
КАПОКОМІКА.  У  Коломбіни  там,  всередині,  Сонечко,  як  у  тебе.  Вона
до  Арлекіно  відчула  жалість.
П’ЄРО.  Ти  гадаєш?
КАПОКОМІКА.  Я  впевнена.
П’ЄРО.  Може  варто  поговорити  з  Арлекіно  і  все  йому  пояснити?
КАПОКОМІКА.  Роби  як  підказує  тобі  твоє  серце. 




П’ЄРО.  Дякую.  ( Виходить.)
КАПОКОМІКА.  День  в  Ляльковому  місті  минає!  Надходить  ніч,  і  я
оголошую  затемнення!


КАРТИНА  СЬОМА.

Ніч.  Лялькові  будиночки.  П'ЄРО  стукає  в  буди-
ночок  АРЛЕКІНО.

П’ЄРО  ( пошепки).  Арлекіно . . .  Арлекіно.
АРЛЕКІНО  ( у  вікно).  Чого  тобі?
П’ЄРО.  Треба  поговорити.

АРЛЕКІНО  виходить  із  будиночка.

АРЛЕКІНО.  Взагалі-то,  я  з  боягузами  не  розмовляю.
П’ЄРО.  Вислухай  мене,  прошу  тебе,  це  дуже  важливо.
АРЛЕКІНО.  Ну,  говори.
П’ЄРО.  Подивися.  ( Вказує  на  задник.)  Бачиш  цей  сюртук?
АРЛЕКІНО.  Хіба  це  сюртук?  А  я  й  не  помічав  якось . . .Ну,  то  й  що?
П’ЄРО   ( вказує  на  нитки,  за  які  причеплені  будиночки).  Ти  бачиш
ці  нитки,  які  йдуть  вгору?
АРЛЕКІНО.  Бачу.  Нитки  як  нитки.
П’ЄРО.  Невже  ти  не  відчуваєш,  що  ти  теж  до  них  прив’язаний?
АРЛЕКІНО.  Ні.  Я  не  розумію,  чого  ти  хочеш?
П’ЄРО.  Я  хочу  розтлумачити  тобі,  що  тут  відбувається.
АРЛЕКІНО.  Послухай,  П'єро.  Моя  тобі  порада,  забирайся  звідси.
Коломбіни  тобі  не  бачити,  як  власних  вух.  Це  я  тобі  кажу  -  Арлекіно.
П’ЄРО.  Ні,  це  говориш  не  ти.
АРЛЕКІНО (голосом Ляльковода). Це  говорю  Я!
П’ЄРО.  Ні!  Це  говорить  Ляльковод!

Виходить  КАПОКОМІКА.  В  будинку  КОЛОМБІНИ  за-
палюється  ліхтарик.




КАПОКОМІКА.  Зупинись,  П'єро.
П’ЄРО  ( кричить  у  гору).   Гей,  ти!  На  горі!  Ким  би  ти  не  був,  твоя  гра
завершується!  З  цієї  хвилини  виставою  будуть  керувати  справжні  по-
чуття!

Страшний  гуркіт,  який  супроводжується  спалаха-
ми  світла.  Все  навколо  задрижало,  затремтіло,
розгойдуючи  будиночки.  АРЛЕКІНО,  П'ЄРО,  КАПОКО-
МІКА  падають  на  підлогу,  як  підтяті.  Ліхтарик
у  будиночку  КОЛОМБІНИ  розбивається.  Починаєть-
ся  пожежа.

КОЛОМБІНА  ( задихаючись  димом).  Допоможіть!  Мій  будиночок  горить!
Я  нічого  не  бачу!  Арлекіно!
П’ЄРО.  Арлекіно!
АРЛЕКІНО.  Скакати  у  вогонь?  Ще  чого . . .  Я  зіпсую  свій  одяг!

П'ЄРО  кидається  на  допомогу  КОЛОМБІНІ.

КАПОКОМІКА.  Що  ми наробили!  Що  ми  наробили!

Будинки  піднімаються  вгору  й  зникають.  Із  диму
виходить  П'ЄРО.  Він  несе  на  руках  КОЛОМБІНУ.
У  неї  обгоріли  сукня  й  волосся.

КОЛОМБІНА  ( плаче).  Боляче . . .  Як  боляче . . .
КАПОКОМІКА.  Бідолашне  дівча.
АРЛЕКІНО  ( радісно).  Я  ж  казав,  що  одяг  забрудниться.
П’ЄРО.  Все  буде  добре.
АРЛЕКІНО.  Ну  й  вигляд  у  вас,  Коломбіно,  обрегочешся!  ( Сміється.)
Я  такої  зачіски  зроду  не  бачив!  ( Сміється  голосніше.)  Зараз  лусну
від  сміху ! ! !
КОЛОМБІНА  ( крізь  сльози).  Арлекіно,  мені  боляче . . .
АРЛЕКІНО  ( регоче).  А  мені  смішно!
КАПОКОМІКА.  Бездушний  бовдур!

Пауза.  КАПОКОМІКА  виходить.

АРЛЕКІНО.  Нічого  не  розумію.  Що  вона  сказала? . .  Кому  вона  це  ска-
зала?  Я  звеселяю  публіку!  Я  герой  вистави!  ( Біжить  за  Капокомікою.)    



Постривай,  Капокоміко,  що  ти  сказала?  ( Вибігає  зі  сцени.)

Затемнення.



КАРТИНА  ВОСЬМА.


Величезний  сюртук.  На  фоні  нього  в  промені  сві-
тла  П'ЄРО  і  КОЛОМБІНА  здаються  крихітними.
КОЛОМБІНА  сидить  на  підлозі,  закривши  обличчя
долонями.  Вона  тихенько  плаче.

   

П’ЄРО.  Коломбіно . . .
КОЛОМБІНА.  Ну  от  і  все,  я  стала  потворою.
П’ЄРО.  Коломбіно . . .
КОЛОМБІНА.  Мене  тепер  викинуть  як  непотрібну,  зіпсовану  ляльку.
П’ЄРО.  Ні.
КОЛОМБІНА.  Я  тепер  Ніхто  і  нікому  не  потрібна.
П’ЄРО.  Неправда,  ти  потрібна  мені.
КОЛОМБІНА.  Ти  добрий . . .
П’ЄРО.  Я  щось  придумаю . . .  я  проситиму  Ляльковода . . .    Він  пошиє
тобі  новий  одяг,  замінить  волосся.  ( Кричить  угору.)   Ляльководе!
Це  я  у  всьому  винен!  Вибач,  прошу!  Я буду  робити  все,  що  ти  захо-
чеш,  буду  жити  за  сюжетом,  тільки  нехай  Коломбіна  стане  такою  як
була!   Я  дуже  тебе  прошу . . . Ти  ж  можеш . . .  Я  знаю . . .
КОЛОМБІНА  ( підскочивши).  Ах!  Ні . . . 
П’ЄРО.  Коломбіно.
КОЛОМБІНА.  Я  не  скажу  цього  П'єро . . .  Я  більше  не  хочу . . .   Відпус-
ти,  мені  боляче!
П’ЄРО.  Що  з  тобою?
КОЛОМБІНА.  Мене  смикають  за  нитки . . .  Допоможи  мені,  П'єро!
П’ЄРО  ( хапає  Коломбіну  за  руки).  Я  тебе  не  покину!
КОЛОМБІНА.   Допоможи  мені  звільнитись  від  ниток,  які  ведуть  вгору.
П’ЄРО.  Що  ти . . .  Може  він  усе  зрозумів.  Він  усе  виправить,  і  ти
знову  станеш  як  колись.   


КОЛОМБІНА.  Я  не  зможу  далі  жити  за  сюжетом.
П’ЄРО  ( розгублено).  Але  я . . .
КОЛОМБІНА  ( благаючи).  Допоможи  мені,  П'єро.

Виходить  КАПОКОМІКА.  У  неї  в  руках  шпага.
Пауза.

П’ЄРО.  Ти  хочеш,  щоб  я . . .
КАПОКОМІКА.  Роби  як  підказує  тобі  серце.
П’ЄРО.  Все  повторюється . . .

П'ЄРО  бере  шпагу  у  КАПОКОМІКИ,  робить  замах  рукою.
Свист  шпаги,  звук  струни,  що  обірвалась.
Руки  Коломбіни  нерухомо  виснуть,  ноги  підко-
шуються.  П'ЄРО  кидає  шпагу  і  встигає  підхопи-
ти  КОЛОМБІНУ  на  руки.  Вона  нерухома.

П’ЄРО.  Коломбіно . . .  Коломбіно ! ! !  ( Ридає.)
КАПОКОМІКА  ( П'єро).  Все  буде  добре.  ( Публіці.)  Повірте,  все  бу-
де  добре.  Я  оголошую  затемнення!

Світло  гасне.


КАРТИНА   ДЕВ’ЯТА.

Величезний  сюртук  зник.  На  сцені  нерухомі
ляльки,  серед  яких  Арлекіно.

КАПОКОМІКА.  Шановна  публіко!  Я  повинна  повідомити  вас  про  те,
що  наша  вистава  скінчилась!  Так  вийшло . . .
Ляльок,  які  брали  участь  у  виставі,  вже  зняли  із  ниток  та  засипали
нафталіном,  щоб  їх  одяг  не зіпсувався  при  переїзді.
Тепер  вони  нерухомі.  Ляльки  заснули  до  нової  вистави.
Ви,  напевне,  дивуєтесь,  чому  я  не  заснула  разом  з  ними?  Але  ж  ви
Знаєте  про  моє  Сонечко  всередині.  Правда?  ( Пауза.)
А  якщо  вам  цікаво  дізнатися,  чим  все  ж  таки  закінчилась  істо-
рія  П'єро  і  Коломбіни,  то  все  дуже  просто!  П'єро  поцілував  Коломбіну  і
вона  прокинулась.  А  потім . . . 

Виходять  П'ЄРО  і  КОЛОМБІНА,  кидаються  в  обій-
ми  КАПОКОМІКИ.

КОЛОМБІНА.  Капокоміко,  люба  Капокоміко!
КАПОКОМІКА.  Ти  знову  посміхаєшся,  Коломбіно.
КОЛОМБІНА.  У  мене  росте  волосся.
КАПОКОМІКА.  Я  ж  говорила,  що  все  буде  добре.  Ти  незабаром  знову
станеш  такою  ж  красунею,  як  і  раніше.
П’ЄРО.  Я  подарую  Коломбіні  найгарнішу  на  світі  сукню.
КАПОКОМІКА.  Я  радію  за  вас.  Ви  дійсно  вирішили? . .
П’ЄРО.  Перш  ніж  піти  у  світ  Почуттів,  ми  хочемо  попрощатися   з
тобою.
КОЛОМБІНА.  Ми  йдемо  у  світ,  де   не  потрібно  прикидатися.
КАПОКОМІКА.  У  світ,  де  чинять  так,  як  підказує  Сонечко  всередині?
П’ЄРО,  КОЛОМБІНА  ( разом).  Так!

Всі  троє  сміються.  Пауза.

КОЛОМБІНА.  Капокоміко,  ходімо  з  нами.
КАПОКОМІКА.  Дякую. (Повертається в бік Арлекіно, зітхає.)  Я  залишаюся.

КОЛОМБІНА  підходить  до  Арлекіно, який нерухомо сидить на підлозі.

КОЛОМБІНА.  Прощавай,  Арлекіно.
КАПОКОМІКА.  Герой  не  чує  тебе.  Виставу  закінчено.

Різкий  поштовх.  Гуркіт  коліс  возу.  Все  навкру-
ги  затремтіло.

КАПОКОМІКА  ( стурбовано).  Ми  від’їжджаємо!  Вам  треба  поспішати.
КОЛОМБІНА  ( обіймає  Капокоміку).  До  побачення,  Капокоміко!
П’ЄРО.  Може,  колись  побачимось!   
КАПОКОМІКА  ( стримуючи  сльози).  Я  за  вами  сумуватиму!
П’ЄРО.  Дякуємо  тобі  за  все!



КАПОКОМІКА.  Щасти  вам!
КОЛОМБІНА.  На  все  добре!

П'ЄРО  і  КОЛОМБІНА  беруться  за  руки,  готуються
до  стрибка.  Рух  вперед  і  . . .  Світло  гасне.
Настає  тиша.
Коли  знову  запалюється  прожектор,  на  сцені  за-
лишається  одна  Капокоміка  в  оточенні  нерухомих
ляльок.

КАПОКОМІКА.  Ну,  от  і  все,  шановна  публіко.
Почуття – фарби  душі,
Без  них  не  пізнаєш  вершин!
Як  це  чудово,  коли  у  тебе  всередині  спалахує  Сонечко,  ти  стаєш  са-
мим  собою,  стаєш  добрішим,  а  добро  завжди  перемагає.  ( Посміхнувшись.)
А  у  вас  є  Сонечко  всередині?

АРЛЕКІНО  реагує на відповідь  публіки, відкриває очі піднімається, уважно розглядає  КАПОКОМІКУ, посміхається до неї . Вони беруться за руки. А далі...

Завіса.

К І Н Е Ц Ь .
Серпень,  2002  р.

П’єса   зареєстрована  в   ДП   “ УААСП”.

ТИЩУК  ЄВГЕН  ВІТАЛІЙОВИЧ
                E-mail: zotdik@ukr.net
                Моб.    80661779847