Президент який наснився VII

У день знань, президента позвали на велике свято. І він із задоволенням приїхав. Йому було дуже цікаво, чого прагне підростаюче покоління, бо він, як і усі, покладав на нього великі надії. Діти йшли стрункими рядами, починаючі с самих маленьких та закінчуючи випускниками. Співали, танцювали та читали вірші, склавши руки по швах. Вчителя казали піднесені промови, усіх хвалили, давали напучування та призивали любити свою батьківщину. Оплески не вщухали.

Найменші, як і очікувалось, мріяли стати космонавтами, льотчиками, пожежниками, поліціантами і докторами. Але, чім старше були діти, тім більше з’являлось банкірів та економістів. В старших класах всі героїчні професії були зведені нанівець. Стояли тільки судді, фінансисти, політики та генерали. А водії маршруток на зустріч с президентом не схотіли з’явитися.

В кінці свята ведучій сказав, що всім сьогодні стало зрозуміло, що талановитих та перспективних дітей у нас ще більше, ніж здавалося. Країні з такою молоддю боятись нічого. Головне, що всі повинні свою батьківщину любити та поважати. Президента ця фраза смутила, а йому ще й дали казати остатнє слово. І він сказав, трошки подумав.

- Так, свою країну любити треба… але тільки якщо хочеться.