Жизнь, отданная небу. Гл. 16

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..
                ГЛАВА  16               

   
       Усім відомо, та це й не надто велика таємниця – в історії людства зафіксовано багато випадків передбачень майбутнього. Можна привести кілька прізвищ найбільш відомих в історії людей, що змогли вразити весь світ своїми пророцтвами майбутнього – Ніколо Тесла, Мішель Нострадамус, Жюль Верн, Едгар Кейсі, Вольф Месінг. Але, чому це я згадав ці видатні постаті? Спробую пояснити причину виникнення цих думок…
     Кілька днів тому мене знову охопила жага споминів про життя, роботу в Кизил-Ординській області Казахстану!.. Тож вирішив віртуально, за допомоги «Google», побувати в тих місцях, де провів свої молоді роки – в наш час це так легко зробити!.. Тобі чудово покажуть, проведуть детальну екскурсію тими містами та містечками, де ти колись жив, літав за допомоги дронів з висоти пташиного польоту!.. От під час цієї віртуальної мандрівки в свою молодість я, раптом з подивом, побачив назви потужних гірничодобувних підприємств та цілу галузь переробних заводів біля них в місцях, де в ті роки були лише декілька невеличких аулів!..
     Так що ж мене так уразило в побаченому? Бурхливий технічний розвиток колись відсталого в промисловому плані регіону Казахстану? Зовсім ні. Ця цікава екскурсія по, колись знайомим, місцям викликала в пам’яті спогади лише про один льотний день!.. В ті часи, цей випадок я, мої товариші та й моя жінка розцінили як розіграш, жарт, веселий анекдот. Тому я зараз намагатимусь якомога точніше розповісти про все, що трапилося того дня. І що цікаво – якби я не здійснив цієї віртуальної екскурсії вздовж залізничної та автомобільної дороги від Кизил-Орди до Туркестану, в мене б і не виникло цих споминів!..
     В 1975-му році велося інтенсивне будівництво автодороги на відрізку від Кизил-Орди до Туркестану і керували тим будівництвом з Кизил-Орди. Тому час од часу будуправління замовляло в нашому авіазагоні літак АН-2, щоб спеціальна комісія на ньому провела обліт всієї траси, для контролю виконаних робіт. При цьому, якщо виникне необхідність, екіпаж виконував посадку поряд з автодорогою для виконання вимірів та контролю якості виконаних робіт. Особисто мені такі завдання дуже подобалися – екіпаж не прив’язаний до якогось маршруту і більше можливостей у виборі рішень… До того ж, в ті часи ще не було такого пильного радіолокаціонного контролю, все трималося на індивідуальній дисципліні екіпажа при виконанні правил та документів, що регламентують виконання польотів. А в подальшому все залежало від льотної майстерності, досвіду та удачі командира і другого пілота екіпажу. Природно, що ми, як і всі люди, мали різні характери, амбіції та й різні почуття нахабності… Командир нашого екіпажу – Валера Каріх був дуже досвідченим пілотом, а я, як другий пілот,  мав великий досвід праці в Південних районах Казахстану. Тож маючи такий великий досвід, ми могли дозволити собі багато чого!..
     Того дня наш екіпаж, згідно заздалегідь складеного наряду, повинен був виконувати такий спецрейс для контрольного обльоту дороги, яка будується і черговий командир на інструктажу попередив:
     – З вами полетять пасажирами представники Міністерства транспорту Казахстану та два представника Кизил-Ординського обкому партії – прошу беззастережно виконувати їх вказівки!
     Та, ясна річ, куди нам діватися, ми добре розуміли – яка то відповідальність клалася на наші плечі!.. Отакі спецрейси звично замовлялися на цілий день і завдання для екіпажу – не заколихати таких цінних пасажирів та повернути їх в кінці дня бадьорими та життєрадісними в рідний аеропорт. Після обов’язкової перед польотної підготовки, вже в літаку, доповіли диспетчеру про готовність екіпажу до вильоту. Отримали наказ – очікувати, через десять хвилин підвезуть пасажирів просто до літака. І от до літака підлітають три чорні «Волги» та зелений «Рафік», я, як другий пілот, допомагаю високоповажним пасажирам розміститися в кріслах, а їх помічники в цей час завантажують в літак картонні ящики, наповнені їжею та міцними напоями!.. Напевно – інспекційний обліт будівництва буде проведений на вищому рівні!.. Того часу ми часто були свідками таких інспекцій – нормальне явище повсякденного радянського життя…
     Після злету та набору ста метрів, узяли курс на схід, строго над трасою, що будувалась. Та після двадцяти хвилин польоту, в пілотську зазирнув начальник будівництва і попросив підібрати з повітря майданчик біля траси і посадити літак, щоб виконати заміри та обстеження її. Таких посадок вздовж автотраси було три – остання біля самого табору будівельників, де комісія й провела бесіду з робітниками. Коли офіційна частина інспекційного польоту була закінчена, нас попрохали підібрати файний, затишний майданчик на березі річки Сир-Дар’ї для обіду та щоб попідписувати папери та й просто відпочити біля річки…
     Ну що ж, командир з задоволенням виконав бажання високих чиновників. В тридцяти кілометрах від табору будівельників, на березі Сир-Дар’ї ми віднайшли добрий за розміром майданчик і виконали посадку на ньому… Буквально за двадцять хвилин був розбитий зручний польовий табір з навісами від спекотного сонця і почали готовити шашлики. Маючи багаторічний досвід, ми не горіли бажанням приймати участі в цьому бенкеті (алкоголь уживати не можна, а бути тверезим посеред цієї компанії не цікаво)!.. Тому командир попросив керівника будівництва дозволити нам підлетіти до польового аеродрому, щоб таємно, без докладу керівництву загону, перевірити умови праці іншого екіпажу, а за дві години до заходу сонця ми вернемося і заберемо їх в Кизил-Орду. Цей керівник доволі часто літав з нашими екіпажами, знав нас добре, тому легко відпустив нас до вечора.
     От усякий раз, коли ми літали в цьому районі передгір’я Алатау (того часу була така назва цих гір – зараз це Улутау), нас так і тягло наблизитися до них, надто вже чудові пейзажі, всюди ліс, гірські річки!.. От чому ми рішили з командиром подарувати собі, користуючись нагодою, відпочинок з пікнічком!.. Начальник нам навіть виділив зі своїх запасів хліба, ковбаски, та пляшку лимонаду. Коли літаєш поблизу гір, здається, що вони зовсім поряд, але то зовсім не так… Ми летіли до них хвилин двадцять, та вони все ж не наблизились. Побачили під собою гірську річечку, а на лівому березі – рівний, потрібного для посадки та злету розміру, майданчик!.. Зробили обліт, огляд з повітря та пару контрольних заходів на посадку, перепон не побачили – доложили диспетчеру (щоб не розшукували) час посадки та орієнтовний час знаходження на землі.
     Після посадки підрулили до місця майбутнього старту та злету. А коли вийшли з літака – застигли від захоплення!.. Видимість мільйон на мільйон, як мовлять льотчики, повний штиль, повітря чисте, настояне на запаху трав та квітів, а перед очима казковий пейзаж!!! В північно-східній стороні чітко видно гори, які вкриті ізумрудною зеленню, а перед нами, буквально за десять метрів, по дну глибокого рівчака, зі сходу на захід, бурлить гірська річка!.. Вона не широка але така стрімка, бурхлива. Лівий берег, де знаходимося ми – дуже крутий (обрив метрів три-чотири), а правий берег дуже пологий… А далі, до обрію, зелене пасовисько зі стадами овець і десь за кілометр від нас видно доволі великий аул. Трохи огледівшись, помилувавшись цим райським місцем в передгір’ї Алатау, вирішуємо – час поїсти та відпочити від усяких турбот… Але спочатку мабуть потрібно скупатися в річці – бо все-таки сьогодні надто спекотно. Насилу знаходимо зручний спуск до річки, але ледь спробували залізти у воду – дух перехопило, вода градусів десять, мабуть з льодовиків… Все одно умочилися – швидко до літака!..
     Порозстеляли чохли з чиновних крісел та перекусили тим, чим нас пригостили чиновники і розляглися на сонечку відігріватися після купання та позагоряти!!! Часу на відпочинок у нас вдосталь – майже чотири години… Ліниві розмови, дихаємо гірським, цілющим повітрям досхочу та милуємося чудовою, неторканою людиною природою!.. Раптом я помітив – зі сторони пасовиська в нашу сторону несуться два вершника… Командир крізь дрімоту, на мої слова, що до нас їдуть парламентарі місцевих племен, відповів:
     – Я відпочиваю, ти ведеш перемовини – тільки дотримуйся дипломатичного етикету…
     Коли вершники підскакали до протилежного берега річки, я вимушений був стати на ноги та підійти до обриву рівчака. Це були два молодих хлопця, казахи. Тож вони почали по-казахські запитувати – чи все добре, чи не потрібна допомога і чому прилетів літак? Одразу з’ясував, чи розуміють по-російські – виявилося, вони дуже добре володіли російською. От з цього моменту мене наче щось почало підштовхувати і я почав розповідати їм таке, що це мало виглядати маячнею дуже хворого фантазера!.. По-перше, цим молодим хлопцям я повідомив, що ми привезли дуже знаменитих вчених, які будуть вивчати надра їх місцевості – Півдня Казахстану і запитав їх:
     – Ви не зможете привезти нам, ми заплатимо, айрану або кумису – дуже пити хочеться?
     Вони з радістю погодилися та швидко майнули до аулу, а ми продовжили загоряти біля літака. Хвилин через п'ятнадцять зі сторони аулу з’явилася ціла процесія – хто на конях, хто на ішаках (десь до десяти чоловік). Уся ця компанія доволі швидко переправилася через річку та до нашого літака і почала представлятися, знайомитися з нами!.. От тоді я й зрозумів, що зі своєю фантазією, а коротше зі своєю брехнею – я вляпався!.. Бо серед цієї поважної компанії були четверо аксакалів (а у місцевих до аксакалів завжди велика пошана), окрім того прибув представник місцевої влади, а також директор і вчитель історії місцевої школи!.. З собою ці поважні люди привезли та розстелили достархан (велика національна скатерка) з наїдками та напоями, навіть гарячий чай в термосах!!! Я готовий був провалитися крізь землю від сорому та командир тихенько попередив:
     – От тепер викручуйся…
     А що робити – треба викручуватися… Розсілися навколо достархана і почалися розпитування – тож мене понесло… Саме цікаве те, що за весь час мого перебування та польотів в регіоні Аральського моря і пустелі Кизилкум ніколи не виникали які-небудь розмови про якісь родовища в цих районах… А мене наче хтось або щось тягло за язик – я малював перед цими поважними людьми картини казкового майбутнього, що тут будуть добувати золото та срібло, знайдуть уран і збудують гірсько-збагачувальну фабрику, збудують шахти, прокладуть залізницю до них!.. Командир тільки посміхався та качав головою, а слухачі були в шоку та в захваті… Так непримітно сплив час – треба було вилітати за поважними пасажирами, яких зоставили відпочивати біля Сир-Дар”ї.
     Тепло попрощавшись та подякувавши слухачів за хліб та сіль, за теплий прийом, злетіли і взяли курс на Сир-Дар”ю. До заходу сонця залишалося біля трьох годин. Після посадки та зарулювання до польового табору, зрозуміли, що в нас виникла проблема… Більшість чиновників в дуже живописних позах валялися на землі та були  у смерть п’яні – їх потрібно було збирати та зносити в літак, де обов’язково поприв’язувати їх до крісел, а при цьому ці керівні члени всі були вагою більше ста кілограмів… Ми з тугою глянули один на одного, тяжко зітхнули та почали завантажувати літак!.. Двох таки, натужившись, занесли в літак та прив’язали – та поки ходили за наступним тілом, один виліз знову з літака… Знайшли серед всієї компанії чотирьох більш-менш тверезіших і попрохали зібрати та завантажити в літак спочатку розкидані по всьому майданчику речі, а потім швидко вантажити всю решту компанії. При цьому один чоловік був біля дверей і нікого не випускав, так все налагодилося і ми благополучно злетіли!..
     Часу польоту до Кзил-Орди було в обріз, тому довелося летіти на збільшеній до максимуму швидкості і коли зв’язалися з диспетчером, попросили, щоб службові авто подали до літака (не нести ж тіла начальників на виду у всього аеропорта) – нас добре зрозуміли і все пройшло добре…
     На підльоті до аеропорта, попросили начальника будівництва підписати документи на виконану роботу (це ж оплата оренди літака для авіазагону та й наша зарплата). Він також подякував нам за виконану роботу, попросив пробачення за складності при завантаженні пасажирів та підписав документи на два дні польотів!.. Ми були в захваті!
     Того вечора ми, забравши лишки алкогольних напоїв з літака, з товаришами пішли до мене додому, де й обговорили всі події цього незвичного дня. Всі повеселилися, коли Валера яскраво, з гумором розповідав про всі ті фантазії та видумки перед місцевими казахами далекого аулу. Поступово, з плином часу, все це призабулось, лише іноді, коли починав фантазувати про щось в своїх розмовах – жінка спиняла і нагадувала про той день фантазій.
     От тому, через сорок три роки, коли одвідав (за допомоги «Facebook») ті місця, де пройшла моя льотна молодість, я був збентежений, шокований!.. Бо на тому місці, де ми відпочивали на березі гірської річечки, де я фантазував про майбутнє того краю – в цей, вже наш час, працювали шахти, були прокладені автотраси, підведена залізниця та працює величезна збагачувальна фабрика!.. Для мене та моєї коханої жінки (як свідка тих подій) – перетворення в життя тих фантазій, які я мав сміливість озвучити сорок три роки тому здається неймовірним!!! Тому я й вирішив розповісти про це людям!.. Ми, на своєму життєвому шляху не помічаємо часто, як іноді самі неймовірніші фантазії можуть здійснюватися в нашому житті!.. Просто потрібно бути більш уважними до подій навколо нас!!!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ       - 2018-й рік
    переклад українською мовою     - 2025-й рік      
      

   

       

   
.