Президент який наснився IX

Громадськість вирувала та обурювалася. Люди злились і лаялись, журналісти писали гидоту, активісти влаштовували акції протесту. Мало того, що краще нічого не стало, та ще й міняти щось треба. І одного разу, біля входу до парламенту, нового президента оточив агресивно налаштований народ.

- Та скільки можна над людьми знущатись! – загорлав хтось.

- Що? – сказав Петро Мефодійович.

- Не треба над людьми знущатись! – закричала якась людина.

- Ви щось плутаєте… - сказав Петро Мефодійович.

- Це ви щось плутаєте! – гаркнув полярник.

- Я президент, - сказав Петро Мефодійович. - І моя задача…

- Я багато президентів бачив, - сказав слюсар по ремонту тролейбусів, - але таких ще не бачив!

- Усі ви однакові! – крикнула робітник їдальні.

- Раніше було краще! – крикнула пенсіонер.

- Послухайте, - сказав Петро Мефодійович. - Раніше було погано, а нам треба зробити, щоб було добре.

- Ми бачимо… – обурився фізик ядерник.

- Ви ще нічого не бачите, - сказав Петро Мефодійович. - Ви поки тільки кричите.

- А ви людей вбиваєте! – розсердилася продавець креветок на базарі.

- Я нікого не вбиваю, - відповів Петро Мефодійович. - Я зовсім іншого прагну.

- Щастя мабуть… – з глузуванням сказав професор.

- Так… - здивовано погодився Петро Мефодійович.

- А ви не думаєте, що люди зіп’ються та наркоманами стануть з вашими закликами до щастя?! – розлютилася ведуча ранкового шоу на телебаченні.

- Це навряд, - сказав Петро Мефодійович. – Ось я, наприклад, коли зрозумів, що хочу бути щасливим, так одраз і пити кинув, і палити. Відмовився від цього лайна. Наркотики я не пробував, але і їх кинув би, обов’язково.

- Ха-ха! – засміявся двірник.

- Ви справді вважаєте, що алкоголь веде до щастя? – спитав Петро Мефодійович. Це задоволення таке, пияцтво? Задоволення це те, що до задоволення веде, а не щось інше. Пияцтво веде до задоволення? Чи, може, злодії бувають щасливими? І кривда до щастя може привести?  Не буду навіть тут сперечатись, але я цю думку зовсім не розділяю. Не буває такого.

- Та слова це все! – вигукнула головний бухгалтер.

- Слова, – погодився Петро Мефодійович. – Але з якою ціллю ми всі ці слова кажемо, і з якою ціллю подібні моменти обговорюємо? І не тільки подібні, а взагалі всі моменти. Ось наприклад. Коли ми обговорюємо кінематограф, для чого ми це робимо? Для чого ми фільми дивимось? Щоб задоволення отримувати, добре час проводити, щоб настрій гарний був, для веселощів і так далі. А якщо глибше копнути – для щастя. І не думайте, що я жартую. Для чого веселощі потрібні? Щоб добре жити, бути в доброму гуморі. Для чого ми фільми обговорюємо, ділимося враженнями, цікавимося новинками? Для теж самого. Який фільм добрий, який не дуже, на який можна час тратити, а на який не варто. І так далі. А коли ми обговорюємо працю? Обговорювання праці заради обговорювання праці? Ні. Щоб щасливим бути та жити добре. Так. Де умови кращі, кому і скільки платять, де цікавіше. І все в такому дусі. А політика? Яка партія зможе життя налагодити, який президент зможе виповнити передвиборні обіцянки і не буде красти, та який напрямок вірний. Не просто ж так все це обговорюється? Хоча, зараз такі часи, що обговорюють все просто так, і політику, і працю. По інерції. Але від самого початку, за своєю природою, усі ці питання служать однієї цілі. Доброго, щасливого життя. І музика, і питання віри, і всілякі орієнтації, Все до одного зводиться, тема одна. А все інше - речі, що допомагають головну тему розкрити. Можуть допомогти. Це такі, так би мовити, підказки, по яким ми можемо знайти потрібний матеріал. Я так розумію, що цей потрібний матеріал один. Щастя. Ось ви сумніваєтесь в мені, як в президенті, це добре, це не зайве, тім більше, що я можу і помилятись, але справа у тому, що в ваших очах, крім гніву, я нічого не бачу, і це мене дуже турбує.

З кожною хвилиною натовп сатанів все більше.

- Маячня! – кричав хтось.

- Щоб достатись цілі, треба в потрібному керунку прямувати, - продовжував свою думку Петро Мефодійович.

Щоб бути щасливим, треба щось, що може до щастя привести.

До чого приводе обговорювання праці довгими роками? Ось до чого. Всі стали злими, заздрісними, лаються та б’ються. Яка від цього користь? Нема користі. І хто і як напився, обговорюють теж для того, щоб щасливим бути. І п’ють, насправді, для цього. А приводе це до щастя? Ні.

- Трудитися треба! – вигукнув косар.

- І вчитися! – підтвердив вчитель фізики.

- Це звісно так, - сказав Петро Мефодійович, - але мене завжди цікавила антропологія таких моментів. Для чого вчитися? Для того, щоб дістати можливість збудувати успішну кар’єру? А для чого будувати успішну кар’єру? Щоб себе забезпечувати? А для чого це? І так далі. Питання – «для чого?», на кожну відповідь. Або, ось більш зрозумілий для вас приклад. Будуємо ми міст, будуємо. А для чого? Щоб швидше на інший берег перебиратись? А для чого це? Щоб час та бензин заощаджувати? А це для чого? І так далі. «Для чого?» - на кожне пояснення. І це «Для чого», рано чи пізно виведе на одну річ. Якщо не виведе – біда. Будувати, щоб будувати, швидше, щоб швидше – сумний фінал. А якщо виведе, коли виведе, то ця річ виявиться головною, а все інше це тільки засоби.

- Та про що з ним говорити, якщо він дітям порадив любити свою країну тільки коли хочеться!  – вийшла з себе викладач сольфеджіо.

- Якщо ми прагнемо, щоб наші діти любили свою батьківщину, - сказав Петро Мефодійович, - ми повинні створити таку державу, яку можна полюбити, в яку можна закохатись, а не нав’язувати якусь там любов. Ви взагалі чим займаєтесь? Ось мене називають президентом-абсурдистом, я в газеті бачив, але це ви абсурдисти і є. Робите все, щоб не бути щасливими, та називаєте це шляхом до щастя. Ви важливе підміняєте неважливим. Ви не в середину дивитесь, а незрозуміло куди. І страждаєте. Але нічого, ми зробимо таку державу, що всі будуть радіти. Не так, як зараз, не на словах, не по обов’язку, а по справжньому. І не стільки, скільки зараз, а завжди. Стан щастя. Але не думайте, що всі з глузду з’їдуть і будуть поза соціумом діяти. Соціум, то і буде щастя.

- А яка у вас освіта? – спитав кандидат.

- Перукар, - відповів Петро Мефодійович. – Але це неважливо. Інтелект, це не набір інформації. Це, кажучи сучасною мовою, операційна система, за допомогою якої людина стає щасливою. І не важливо, вантажник, чи науковець, вмієш ти читати, чи не вмієш. Якщо людина щаслива, то в неї розвинутий інтелект, а якщо ні, то ні. Тільки так і буває.

***

В темних пустих коридорах парламенту на нового президента налетіли озброєні люди в чорних масках. Вивели з ладу охорону, яка і не чинила опір, скрутили Петра Мефодійовича, наділи йому на голову мішок, довго кудись везли, а потім грубо впхнули в  маленьку кімнату с заґратованим вікном. Ось тоді би прокинутися та піти на кухню, попити чаю, але він чомусь відчув, що дійсно може допомогти людям і дуже захотів їм допомогти. На шматку якоїсь газети він написав наказ про своє негайне звільнення і рано вранці був відпущений на свободу.