Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/09/18/1688
Сльотою місто вмилось,
іще б краплинок додавати,
а час прийде і у калюжах
на себе глянути й чекати.
В люстерка помилуються на себе
дерева, будинки, трава і кущі,
бо себе їм побачити треба,
у цьому допоможуть дощі.
Летять дощі неждані містом,
а може тихо йдуть сюди,
закінчиться колись цей дощик,
такий же сірий як хмари.
Такий же як суцільні хмари,
не пропускають промінь золотий,
та буде світ дощем умитий,
навколо і у дзеркалі чітким.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/10/01/1727
11.09.2018.
Світлина Ігора Винниченка:
“Сльотою мить вмилась –
час і в люстерко зазирнути…”
Слякотью город умылся
© Copyright: Светлана Борщ, 2018
Свидетельство о публикации №218092700897
Свидетельство о публикации №218092700897
Рецензии