В туманi...

Осінь, вечір, Володимирська гірка, густий туман... Стиха падає пожовкле листя. На лавці сидять двоє... Туман огортає зі всіх сторін, видно тільки невелике коло навкруги від ліхтаря. Поруч нікого. Якщо хто й проходить час від часу, то максимум що бачиш, то розмитий силует. Вони зустрілися після якогось дурного непорозуміння, зараз вже й не згадати... На лавці пляшка горілки, солоні огірки та пів смаженої курки. Дивний комлект, як для поета та поетеси, що зустрічаються кілька місяців, але так вже трапилося...  Весь цей скарб за пару годин до того Йому з якогось дива презентував поет Юрка Крижанівський. Огірки Криж вибирав з особливою прискіпливістю та знанням справи. Обійшовши майже всіх бабок, що торгували біля гастроному, зупинившись коло чергової розкладки, скуштував, підняв вказівного пальця догори, глибокодумно подивився на нього після чого ізрік: «О. Воно. Беремо». Курку-гріль довелося придбати у пивному павільйоні тут же поряд, за дозвіл посидіти з пляшкою за столом. І все це, аби випити по п’ятдесят… Від другої Юрка відмовився, а на запитання, що з цим добром робити, відповів: «забирай із собою, тобі згодиться». Всі хто знав при житті цього охломона, зрозуміють всю незвичність  та виключність ситуації. Герой оповідання був подивований  аж ніяк не менше за тих уявних, що могли бути на його місці, але ж «що маємо, те маємо»…  Але все це було за кілька годин до того і вже в минулому. А зараз пара (яка досі не визначилася у своєму статусі, хто вони один одному) сиділа на лавці, пила горілку, закушуючи хрумкими солоними огірками та вищезгаданою куркою, теревенила про все на світі, дружньо обтиралася вогкими серветками і цілувалася… Так, мабуть саме того вечора вони почали відчувати себе парою, хоч напевне і не усвідомлювали цього. Про що вони  розмовляли, в чому було попереднє непорозуміння, Він вже не згадає, Вона вже ніколи нічого не згадає, але сам стан, відчуття, навіки залишилися десь на сторінках космічного, всесвітнього інтернету. Осінь, парк, листя, що поволі злітає з дерев і… саме він, затишний інтимний осінній туман, що відокремлює від зовнішнього світу, приглушує звуки і наче притискає душі одна до одної. Цей туман вони згадуватимуть все життя. Вона, як виявилося, недовге, Він… просто згадує… Сидіти у тумані вдвох.., два келихи, два гранчаки, дві філіжанки… Неважливо що… Сидіти вдвох… Як же хочеться…