Прошу пробач

Підкреслена доля паланням надій,
зав'яло химерою мрії життя...
Страждає обличчя опущенням вій -
в минуле, нажаль, не бува вороття...
Розлючене сумнівом, серце не спить...
Та Душу дарма заливає дощем
безвихідь... Бажанням строфа не бринить...
Понуре зітхання простим олівцем
прозорими робить майбутні літа,
без фарби різновиду кольору див...
Не грає любові чудова мета
під тяжелем суму охмарених злив...

15.10.18

Прошу пробач, мені не до любові,
коли жовтневі спомини крадуть
всі сили серця... Проміні чудові
займання сонця прикрашати путь
спроможні часом, та осіння злива
в Душі крамсає радощі буття...
Чом я ніколи не була щаслива,
і непорушні в мріях почуття?

В думках зневір'я... Стине без надії
вогонь запалу творчості бажань...
І намір розповсюджувати хвилі
енергії психічних коливань
вже засинає під зітхання пісні
про сяйво недосяжності зірок...
Прошу повір - страждаю не навмисно,
то лиш осінній в підсвідомість крок...

22.10.18