Яке слово сильн ше

                « Приємна мова – стільник меду, солодкий для душі
                і лік для тіла», - Приповідки 16, 24.
                «  М’який язик ломить і тверду кістку», -   
                Приповідки25, 15.

               
    В сільському стаді паслась корівка з прив’язаною до ріжок дощечкою – це господарі так причепурили свою Красулю, щоб, ненароком, ніхто з її ріжками не познайомився.
    Прийшла черга пасти корів дядьку Пилипу і тітці Ганні. Обоє вже не молоді, дядько Пилип  - високий, кремезний, трохи вайлуватий, а тітка Ганна – невеличка, худенька й легка на ногу.
    Вже день добігав вечора і корівок гнали з пасовища. Ті йшли повагом, неквапно підбирали губами травицю і виходили на вузеньку втоптану стежину, що вела до села. Тільки Красуля звернула в заболочену річечку. Жаркого літа річечка в цьому місці пересихала, багнюка тверділа каменюкою, тріскалась, наче хто величезним ножем її порізав, і ходити по дну річечки можна було будь-кому без застережень. Наразі стояла осінь. Дощі наповнили річечку, тож Красуля попрямувала до води.
    Дядько Пилип не відразу помітив, куди та побрела, та вгледівши, підійняв руку з палицею, і важко тупочучи, побіг навздогін, посилаючи попереду себе таку грубу лайку, наче він був академіком брутальних слів і лайки. «Як же мене допекла ця лайка за сьогоднішній день, невже він інших, кращих слів не знає», - думала Красуля і, не звертаючи уваги, брела все далі й далі.  Дядько Пилип, засапавшись, добіг до річки, зупинився на високому березі і продовжував лаяти і кістки, і роги, і копита, і хвіст Красулі.
                1

Красуля також зупинилась і стояла, розмірковуючи: «Вода холодна, копита в мулкому дні грузнуть, але, якщо я зараз вийду на берег,то цей нікчема вважатиме, що це він переконав мене своєю лайкою». Постояла Красуля постояла, а потім підняла хвоста та й пустила в воду жовтий струмок.
    Дядьку Пилипу наче хто ляпаса дав, плюнув спересердя на траву, кинув палицю і звернувся до тітки: «Йди, Ганно, витягуй Красулю!»
    Підійшла тітка Ганна ближче та й чемно звернулась: «Чого ти туди пішла? Стоїш зараз в холодній воді, а всі сухенькі й чисті на лузі пасуться. Виходь звідти, виходь, будь ласка, бо ще застудишся, йди-но сюди, йди...»
    Теплі слова, мов намистини, тулились одне до одного, пливли до Красулі, квітчали її ріжки, вуха, шию, пестили й наче лоскотали.
    Красуля повернула голову, заслухалась: « Му-у-у, такі приємні слова. Вони мені подобаються...»
    Жінка терпеливо все нанизувала й нанизувала на невидиму нитку лагідні вмовляння, заохочення, підбадьорення.
    Красуля повернула до берега, бо звідти наче теплий промінчик, линув ніжний голос: «Ось і добре, що вийшла, розумнице, бо вже додому час», - м’яко говорила тітка Ганна, проводжаючи Красулю до гурту.
    Ми з цікавістю спостерігали цю маленьку сценку і кожен прийшов до висновку, що лагідне слово значно сильніше за лайливе й брутальне
    А ви як гадаєтє?


                2