Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/10/19/1793
Дощем осіння туга нагадала,
його, напевно, відчувала:
летіли хмари в далечінь,
лишаючи землі по собі тінь.
Потужна хмара вороння -
неначе зграя неземна,
ледь пробивались промені
поодинокі, осяйні.
Летіли хмари над горами,
над полонинами і над лісами,
над морем гір безкрайніх вдалині,
верхи ховаються в імлі.
Верхи з вітрами гомонять,
наче хочуть звістку передать,
але самі є звісткою життя,
так мить землі себе лила.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/11/02/1816
24.09.2018.
Світлина Калини Шпанюк-Мельничук:
“Вчорашні хмари щось таки знали.
Туга осіння проливним дощем про себе нині нагадала”
Дождём осенняя грусть напомнила
© Copyright: Светлана Борщ, 2018
Свидетельство о публикации №218102301686
Свидетельство о публикации №218102301686
Рецензии