Щастя!.. Життя навколо...

                ЩАСТЯ!..

     Я гадаю, не знайдеться ні одної людини, яка б не хотіла бути щасливою… Та бути щасливим завжди – це утопія… І ще, потрібно для себе чітко визначити – коли ж, якої миті, ТИ можеш впевнено заявити:
“Я – ЩАСЛИВИЙ!”               

     Це почуття, яке ми нарекли “щастям”, цілковито індивідуальне для кожного з мешканців планети Земля. І, впевнений, ні один із вчених не візьме на себе сміливість достеменно визначити, що ж то таке – “щастя”?

     Все ж, в загальному визначенні, це унікальне поняття описане: “Щастя – стан людини, який відповідає найбільшому внутрішньому задоволенню умовами свого побуту, повноті та усвідомленню життя, виконання свого людського призвання, самореалізації ”.

     Чому ж це раптом, в мене виникли думки про таке складне поняття, як “щастя”? Сидимо на залізничному вокзалі, до відправлення потягу ще чотири години. Навколо жвава вокзальна метушня… Скільки цікавих сюжетів… Ось на лавах розмістилася велика ватага ромів (циган). З літніх, підстаркуватих, це, в більшості, старі циганки – перебирають величезні баули з одягом, мабуть торгували на базарі, гучно перемовляються, рахують бариші. Задоволені, щасливо всміхаються – навар мають. Молоді цигани (хлопці) – одягнуті згідно останньої моди, зі смартфонами, з бездротовими колонками. Музика на повну міць, іноді циганські мотиви, але частіше, останні рокові ансамблі!.. Четверо, “бомжового” вигляду, молодих людей (з вигляду – або піддаті, або обкурені) – непогано танцюють, демонструючи рок-н-рол. Теж, з впевненістю можна бути впевненим – вони дуже задоволені життям, щасливі!

     Молоді циганки – обтяженні кучею дітей, які мотаються, бігають по всьому залу очікування, горлають, канючать, циганять, а немовлят, груднячків – вони годують, не стидаючись, грудьми або заспокоюють крикунів добрим ляпанцем по задниці!.. Серед них теж ні сумних, ні трагічних облич не видно. Вони, як усі, очікують приміську електричку, яка щасливо доставить їх в рідне село, а вранці знову на ринок!.. І тому вони всі щасливі!..

     Але особливо мою увагу привернули два товариша-друга, що сиділи якраз проти нас. Визначити їх вік було доволі складно з-за специфіки укладу, способу їх життя. Віком вони, приблизно, років за шістдесят. Один з них вдягнений  ну дуже екзотично – роздобув десь білі, джинсові брюки (можна тільки дивуватися, як він їх загалом зміг натягти на себе). Навіть до поясу не зміг їх натягти, так не застебнуті і висять на нижній половині стегон, відкриваючи для спостереження все, що під брюками. Другий (його товариш) – з інтелігентним лицем (для себе я позначив його, як сільського вчителя, в минулому). Обидва прийшли з величезними господарчими сумками – обшарпаними, брудними ( судячи з усього – з величезним життєвим стажем).

     Як тільки вмостилися на кріслах, почали ритися в них, оцінювати все, що змогли зібрати зА день, швендяючи по місту та ринку. По їх поведінці та вдоволеним посмішкам, видно було, що дуже задоволені сьогоднішньою трудовою діяльністю. Та раптом виникла між ними суперечка – “вчитель в минулому” став дорікати своєму другові: “Ти вже третій день не береш участі в фінансуванні випивки, я сплачую сам зі своїх запасів!..” І це супроводжується таким яскравим, соковитим матом, який я, ясна річ, не зможу викласти в цій розповіді, по етичним міркуванням… Нарешті “провинний ” переконує свого друга, що в найближчому майбутньому він сповна компенсує його фінансові збитки і в знак примирення, з доволі великих кишень своєї куртки дістає великий пучок зеленої цибулі, петрушки. Тобто, закуску маємо!.. “Вчитель в минулому” посміхається, дістає чекушку та дві стопочки.

     Мир встановлено, стопки наповнені, вони щось неголосно один одному побажали і з насолодою, повільно, смакуючи, випивають!.. На обличчях обох блаженне задоволення, вони не ворухнувшись сидять та прислухаються, як горілочка наповнює їх внутрішній світ теплом та благодушністю!.. Але не закусюють, бояться порушити досягнутої рівноваги відчуттів та злагодженості свого внутрішнього світу!.. А через пару хвилин “вчитель в минулому “, напевно він беззаперечний авторитет в їх соціальній групі (кілька інших товаришів та одну жіночку він дуже різко відшив, коли вони тільки-но прийшли на вокзал), дістав зі своєї сумки варене яйце та подав своєму товаришу: “Почисть і закуси ”.

     Друг почистив яйце та поклав його біля ніг на брудну долівку. Йому потрібно було звільнити руку, щоб тримати стопку. Горілочка знову розлита по стопкам і з колишнім задоволенням відправлена усередину організму!.. На обличчях обох блаженство і знов не закусюємо, чекаємо результатів дії горілочки на організм. Вже після другої “вчитель в минулому “ занепокоєно до свого друга: “Ти, будь ласка, закусюй, бо для твого шлунка це тяжко “. Друг згоджується та простягає свою стопочку. Як тільки йому наливають третій раз, він її з задоволенням випиває, піднімає з долівки яєчко і з апетитом його з’їдає. От і все, горілка випита, на обличчях обох друзів – умиротворення, щасливі посмішки!.. Цього дня їм пощастило, а завтра все повториться. От так щасливо і складається життя!.. Обоє засинають зі щасливими посмішками на обличчях!..
Ну як отут не згадати НАШОГО геніального мандрівного філософа, поета, байкаря – Григорія Саввича Сковороду, який стисло, але так мудро визначив, що то є щастя та де його шукати:
Шукаємо щастя
по країнах,
століттях,
а воно скрізь
і завжди
з нами.

Copyright: Чуповський Ю. Й.       – 2018-й рік.
Перекладено на українську мову    – 2025-й рік.