Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/11/08/69
Дивилась осінь у чарівне люстерко
і бачила красу там золоту,
дорогою йшла лісовою,
щоб лісу дарувать красу.
Ліс мріє під осіннім сонцем
із іще літнім лагідним теплом,
а промені заглянуть у віконце
із крон, щоб освітить стебло.
Ліс сповнений листям-квітками,
став зараз непотрібним цвіт,
та він ще пробивається із листя
у золотий осінній світ.
Слова потрібні? Лиш замилування:
наповнювався осені красою ліс,
погляд у небо з сонцем не останній,
лиш встигни зберегти цю мить.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/11/15/1843
19.10.2018.
Світлина Ігора Винниченка:
“Милуючись – хіба слова потрібні?”
Смотрела осень в волшебное зеркало
© Copyright: Светлана Борщ, 2018
Свидетельство о публикации №218110802026
Свидетельство о публикации №218110802026
Рецензии