Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/11/02/1816
Ще сиві сповнюють тумани
кордони неба і землі,
наповнять ніч і ранок ранній,
і схили кутають земні.
Видніються у далечіні
лиш темні стовбури дерев,
наповнять ніч і ранок сповнять
неначе ковдра із крапель.
Свіжістю будять день прийдешній
й загубляться на лісовому дні,
у сні солодкому ще ліс далекий
і де-де стовбури в імлі.
Квітів польових і трав високих
хилилися голівки до землі,
та ще ростуть під ясним сонцем,
краплинами наповнені роси.
Світліє схід і розсіває
навколо промені ясні,
так неохоче, та зникає,
тулиться ближче до землі.
Аж ось і сонце засіяло
сонячним диском уповні,
і раптом з купелі з’явився
світ, що ховався у імлі.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/11/30/1758
9.11.2018.
Світлина Калини Шпанюк-Мельничук:
“Вересневі історії”
Ещё седые наполняют туманы
© Copyright: Светлана Борщ, 2018
Свидетельство о публикации №218111000705
Свидетельство о публикации №218111000705
Рецензии