Фазаниха

   Взагалі-то Серьожа городський мешканець, однак, кожного літа,він,залюбки, приїжджає на всі канікули до бабусі та дідуся в село. Він полюбляє бувати в селі, бо там завжди з ним трапляються якісь цікавинки, якісь пригоди.
  От і зараз,вже ранок, за вікном цвірінькають горобці,а Серьожка балдьожно простягся на своєму особистому дивані і чекає, що, бабуся, от-от, вже  прийде його будити, аби скуштував гаряченьких млинців.А те, що саме млинців, він не сумнівався, бо смачнющий аромат вже давно лоскотав йому носа.Однак, вставати було ліньки.Чого там гріха таїти, спати Серьожа полюбляє!
Ну, от ! Так і є! Вже чуються бабусини кроки.
- Серьожа, вставай! Я млинчиків спекла!
- У!- невдоволено буркнув онук, повернувся на інший бік.
- Вставай! Повезеш дідусеві сніданок, бо він поїхав ще до сходу сонця, певно, вже зголоднів! Вставай, скоренько!
 Сергійко зрозумів, що дідусь поїхав косити сіно, бо ще звечора він клепав косу.
 -Так то млинці дідусеві? - розчаровано кинув, неохоче піднімаючись.
- Не тільки дідусеві й, не тільки млинці! Поснідаєте там удвох. Біжи вмивайся скоренько, бо дідусь вже мабуть, очі порвав, виглядаючи,- підганяла бабуся.
   І от Сергій вже крутить педалі свого велосипеда за село. Він знає де той сінокос, бо не раз вже там бував. А он вже й видно дідусів мотоцикл!

   -Що, не дала бабуля поспати? -  засміявся дідусь, приймаючи з рук хлопця сумку з харчами.
 - Ага!- погодився той.
 -О! Та тут харчів на цілий батольйон!-вигукнув дідусь.-А ну, давай, сідай! Бо я сам не подужаю!
 Вони дружно взялися їсти.
 -І чому в полі завжди все таке смачне?- дивувася сам собі Сергій, вминаючи , здавалось би, зовсім не делікатесні наїдки!
-Дідусю, а ви , ондечки, пропустили, не скосили кущик трави, - вказав онук на самотній острівець на скошеній ділянці.
- Ні, не пропустив, а навмисне залишив, - відповів дідусь.
-Навіщо?- здивувався хлопець.
-А ось, ходімо, покажу, - загадково всміхнувся дідусь.- Тільки ступай тихесенько!

Коли наблизились, Серьожа обережненько зазирнув у кущик і побачив там курочку-фазаниху.
 Деякий час обоє зацікавлено спостерігали.
-А чому вона не втікає?- пошепки поцікавився хлопчина.
-Бо вона висиджує своїх пташенят, - теж пошепки відповів дідусь.
-А можна я її поглажду?
-Ну, давай, спробуй, - після де-якої паузи дозволив дідусь.- Тільки не роби різких рухів,щоб вона не злякалась, не втекла! Бо тоді загинуть всі пташенятка!
 Хлопець потихесеньку простяг руку, поклав на спинку пташці.Вона сиділа, не ворухнувшись, міцно притиснулась до землі, ховаючи під собою яєчка , і тільки крихітне сердечко, стукотіло, мов кулемет, виказуючи, як вона, таки, хвилюється!
- Ну, досить! Ходімо!- потягнув хлопця за рукав дідусь.- У неї своя справа, а у нас є своя!Ходімо.
 Повернулися на своє місце,продовжили сніданок.Закінчили з їжею,трохи полежали в холодочку під деревцем, що росло на межі з сусіднім городом.
 -Так, ну, ти, як хочеш, а мені ще треба попрацювати, - мовив, підводячись, дідусь до Серьожі.- Сонце вже припікає, скоро роса спаде, тоді не вкосиш.

Він підняв косу, почовгикав по ній точилом, та й пішов до крайнього валка. Дідусь  так вправно замахувався, роблячи великий оберт навколо себе! Скошена трава слухняло лягала до ніг і тільки чутно було монотонний розмірений звиск коси.
 Серьожа мимоволі замилувався дідусевою роботою.
-Ну, який же він дідусь?! - зауважив сам собі.- Ві ще мужчина ого-го! Он як м"язи грають при кожному русі!
 Хлопець зібрав рештки їжі та посуд в торбинку, поганявся трохи за ящірками і, незабаром, вже разом, поїхали додому.
 Вдома він захоплено розповів бабусі про курочку-фазаниху, яку вони знайшли з дідусем.Ще ранків зо два дідусь косив сіно, а онук возив йому сніданки і, щоразу, першим ділом, підкрадався до того кущика, щоб подивитись, чи не сполохав хто курочку?
 Вона смирно сиділа, та, як тільки хлопчина наближався, міцніше притискалась до землі.

І от, через кілька днів, настав час звозити сіно на подвір"я.Дідусь приладнав до свого "Їжака", як він називав свого мотоцикла, саморобного причепа з високими бортами, зробленого спеціально для перевезення сіна, вкинув туди граблі, вила і, всі разом, поїхали на сінокос.
Поки дідусь розвертав мотоцикла, Сергійко прудко побіг до того самого, самотнього кущика, де ховалася фазаниха.
- Ой, а нашої курочки вже нема?! - розчаровано й, трохи стривожено, гукнув хлопець.- Невже лисиця поїла?! Самі лушпайки валяються! І пір"я...- вже зовсім розгублено промовив.
Бабуся з дідусем теж підійшли подивитись.
-А! Так вони ж вилупились!- поспішила заспокоїти онука бабуся.- Дивись, всі лушпайочки сухенькі, без слідів крові, всі половинками, бачиш?- розтлумачувала вона онукові, показуючи половинки яєчних шкаралупок.- Все тут добре! Курчатка вилупились і мама повела їх в більш надійне місце.Бо тут, і справді, може й лисиця підкрастися, й собака, а вдень шуліка ... Багато хто не проти поласувати пташенятами!Так що, мама в них розумниця!
- Жаль! Я так хотів побачити, які вони, їхні , фазанячі курчатка,- зітхнув хлопець, йдучи геть від того місця.
 Всі взялися до роботи. Бабуся згрібала, дідусь зносив сіно , скидав у причеп, а Серьожчиним обов"зком було притоптувати те сіно в причепі, щоб більше влізло.
Він топтав і все думав про курочку з курчатками. І сумно і радісно, водночас,  було на душі.
- Жаль, що не побачив фазанят!- знову зітхнув.- Та, нічого, -пообіцяв сам собі. -Їх тут, в очеретах, водиться багато, колись , таки ,я їх вистежу!
 І його бажання не забарилося здійснитись!
Якось уранці надумалось хлопцеві поїхати на рибалку.Бабуся відмовляла, мовляв, уже пізно, дарма тільки на сонці напечешся, але дідусь, з чоловічої солідарності відстояв онука.
-Та нехай поїде, оскому зіб"є!
 І от, сидить онук біля містка, недалечко від того місця, де нещодавно косили сіно, "збиває оскому".
-Так,бабуся таки була права,- зауважував сам собі, ховаючись в тіньочку під кущем верболозу.
Однак додому соромно було повертатись зовсім "порожняком". А воно, як на гріх, ну нічогісінько не ловилось! Ну, хочби тобі поганенький піскарик!
Сидить, рибалка, знічев"я грється телефоном, як раптом:
-Ка-кать!
Це так дідусь перекривляв фазана, бо хто зна як ще можна відобразити той звук, який видає той птах?
Хлопчина рвучко повернувся в той бік, звідки почувся пташишиний голос і побачив, що фазан-самець, походжав впоперек дороги, туди-сюди, ніби когось виглядав.
Слідопит ,відразу ж,налаштував свого телефона для фотографування й потихесеньку підкрався поближче.
Фазан підняв високо голову,діловито покрутив нею на всі боки, знову проголосив своє"ка-кать"і... Щоб ви думали?!
 З очеретів на дорогу висипали , мов м"ячики для пінг-понгу,цілий виводок  рябеньких фазанят! Мама-фазанка, озираючись, ніби рахуючи, заклопотано перебігала від передніх до останніх, ведучи їх через дорогу.
 Скільки ж їх там?! Вони так прудко бігають, що неможливо порахувати!!!Які кумедні!? Може це ті самі, що вилупились на нашому сінокосі?

Нарешті, впевнившись, що переправа успішно завершена, тато-фазан теж зник на протилежному боці.

 Оце так удача!- радів сам собі Серьожа.- Та ну її, ту рибалку! Все-одно нічого не ловиться!- вирішив.-Нічого страшного!
 Зате в нього стільки знімків у телефоні! Є чим похвастатись!
Він підхопив свого, розпеченого на сонці велосипеда, і чимдуж помчав додому!
 -Урра! Я їх таки вистежив!Я їх побачив!