«Ми вилущуєм час із горіхів
І вчимо його знову ходити…»
(Пауль Целан)
У лісі горбатої відьми Вічності
Дозріла ліщина Часу.
У кожну жменю горішок:
Кожному – лише кавалок
Часу чи то Часопростору.
Він хробаком виповзає,
Вилазить жуком-шестилапом,
Визирає личинкою:
Банальною і недоречною,
Наче ослінчик
Перед порогом Раю,
Який чомусь Небуттям називають.
Лисі відлюдники
І патлаті анахорети
Наче дон – отой, що гідальго,
Отой, що на конику,
Отой, що сто років самотності
Долає в іржавих латах.
Одягніть корону
На голову Часу –
Тупалу клишоногому,
Якого ми вчили ходити,
Крокувати
І вусами-стрілками
Тикати в сторону Шляху –
Дао.
Кавалок
© Copyright: Шон Маклех, 2018
Свидетельство о публикации №218112400207
Свидетельство о публикации №218112400207
Рецензии
Очень глубокий смысл, Шон! С рождением каждого ребёнка и внука мы знов начинаем отсчёт времени. И так вечно, даже уже без нас... Увы
Николай Бузунов 24.11.2018 13:11 • Заявить о нарушении
Николай Бузунов 24.11.2018 13:11 • Заявить о нарушении
Моей жене понравилась мордочка, яка выглядаэ з жолудя)))
Николай Бузунов 26.11.2018 08:09 Заявить о нарушении
Николай Бузунов 26.11.2018 08:09 Заявить о нарушении