01. 2014. Ванная Комната

1

Пакетбот, перечіпаючись об полірований поріг, хиткою ходою вийшов нарешті з великої зали. Він випив усього два бокали шампанського, але мутило так, як після півпляшки джину.
Подалі від яскравого світла і важкої музики… Він потер кістляву сідницю, на якій відчутно пульсувало місце, де вщипнули дівочі пальці. На чорній сорочці розпливались плями від чужого лікеру. Швидше, акуратно вимити теплою водою, вмитися, забрати пальто, і додому, додому…
Пакетбот пройшов по блискучому паркету і зайшов у двері в кінці коридору.
Клац.
Електрики тут не було. Під стелею висів порожній патрон. Натомість бліде світло увімкнулось звідкись ззовні. Вікно, забите дерев’яними дошками, мало просвіти. В стіні під самою стелею не вистачало декількох цеглин.
Умивальник, цілком справний, був вмонтований внизу, над самою підлогою. Над умивальником на всю довжину стіни – дзеркало. Точніше, те, що від нього залишилось – потріскані криві уламки.
Пакетбот схилився над раковиною, охопивши руками білий фарфор. По животу, стравоходу, в горлі пройшли судоми, вирвались назовні лише сухим кашлем. Його трусило. Нудило. Запах зіпсованої риби…
В уламках дзеркала він зустрівся поглядом з власним блідим обличчям, величезними сірими очима. Здавалось, його плоть більш розріджена, ніж повітря в будинку.
В кутку стояла ванна. Велика, металева, пошкрябана. На вигляд – звичайна ванна, радянська така, нормальна, але чим ближче Пакетбот підходив до неї, тим ширшою вона здавалась. Могла вмістити десяток Пакетботів.
Була доверху наповнена ржавою мутною водою. Вода ледь коливалась. Пакетбот ліг животом на бортик, витягнув ноги назад, ковзаючись на якомусь смітті, і видихнув. Від його відображення у воді піднімалась легенька пара. Вода була гаряча…
Стало так тихо, що він почув, як сіре повітря зі свистом заходить крізь щілини у стінах. Застогнав, заплющив очі. Відштовхнувся руками від слизького бортика і повністю занурився у ванну, головою вперед.
Від різкої зміни положення в голові все похитнулось. Пакетбот в останній момент згадав, що треба винирнути. Відкашлювався, несвідомо відштовхувався руками і ногами від води, здіймаючи купу бризок, стукаючись ліктями об метал.
Нога раптом наштовхнулась на щось м’яке і пружне. Він перелякано скрикнув і відсахнувся, важко дихаючи і випльовуючи брудну воду...

2

...Напроти нього, ледь помітна у воді, лежала русалка. Негарна, повнувата,  з короткими дитячими руками і коротким лускатим хвостом, явно мертва, причому, вже не першу добу. Пакетбот скривився.
За стіною зазвучав акордеон. Пакетбот різко повернув голову і підвівся, стоячи ногами у ванні. Відразу ж стукнувся головою об скляну банку. Роззирнувся. Всюди зі стелі звисали товсті металеві гаки і трубки, до них підвішені банки з водою. Та, об яку він вдарився, захиталась і полила його теплою водою.
Пакетбот, похитуючись, виліз із ванни, ледь не впав, випадково наступивши на русалку. Запах дохлої риби був нестерпним… Голос акордеону зазвучав впевненіше і голосніше. Прислухаючись, він підійшов до стіни і приклав руку до білої цегли. Пальці відчули липке. Цемент ще не затвердів. Стіна була зліплена абияк – нерівні шматки цеглин вперемішку з уламками дерев’яних дощок.
Всього секунду провагавшись, Пакетбот штовхнув стіну ногою. Цегла зсунулась. Стало тихо. Він навалився на стіну всім тілом і зруйнував її остаточно. Грудочки цементу скочувались з його сорочки разом з краплями брудної води.
Він опинився в схожій кімнаті, але тут було два великих, ледь прикритих вологим мереживом вікна, в які запливало бліде сіре світло. За вікнами Пакетбот побачив туман і порожній пейзаж: нерівна земля з мертвою травою, голі чорні дерева. Туман, туман, багато туману.
Стіни із залишками брудної плитки, два розбитих дзеркала, всюди на підлозі баночки і відра, акваріум з рибами під стіною, велика ванна посередині, наповнена прозорою чистою водою. На бортику ванни, незграбно зігнувшись з акордеоном в руках, сидів повністю голий молодий чоловік, схожий на Пакетбота, такий же кістлявий, сірий і лупатий, але вищий і трохи міцніший. Череп його був лисий і блискучий, на всьому тілі не було жодної волосинки. Він згинав і розгинав ступні і ворушив пальцями ніг, розглядаючи Пакетбота.
Напружив довгі руки з випнутими венами. Акордеон, перевалюючись своїми чорними нутрощами через тіло Лисого, глибоко вдихнув і повільно видихнув, видаючи шматок мелодії.
Пакетбот пройшовся по кімнаті, проминув два порожніх відра з-під цементу, переступив через банки з водою і сів поруч  з Лисим. Через вікна заплив туман, сколихнувши мереживо. З тонкої тканини на підлогу впало декілька крапель сконденсованої вологи.
- Ти вбив русалку? – запитав Пакетбот.
Лисий задумливо стиснув губи і поворушив м’язами обличчя. Тоді хитнув головою, і на його довгій шиї відкрились і закрились зморщені зябра.
- Ні, то не я. Вона сама здохла.
- Ааа. – сказав Пакетбот.
Лисий ще якусь мить ворушив губами, тоді поставив акордеон на підлогу. Плитка була засипана шматками розбитих банок. Лисий ішов босими ступнями і кривився від болю. На прозорому склі залишались сліди крові. Він підійшов до акваріуму в кутку кімнати і присів біля нього, поклавши долоні і підборіддя на коліна. Пакетбот сів біля нього.
В акваріумі, в сірувато-мутній воді, ворушились великі, розміром з черевик, рибини. Вони ледь поміщались в тісному просторі. Їхні тіла були вкриті світлим нальотом, хворобливо-сірими наростами і язвами. Кожна риба, бовтаючись між своїх сусідів, заплутуючись в чужих хвостах і плавниках, так широко розкривала рот, ніби хотіла розламати його на частини. Виштовхуючись на поверхню акваріума, риби ковтали білу піну, яка збиралась під захисною скляною кришкою. Помираючи, риба билась тілом об інших риб, вони штовхали її носами, доки вона не опускалась на дно, ніби ягода в банці з теплим компотом.

3

...У Лисого тремтіли губи.
- Чому ти не порозсаджував їх в окремі банки? – запитав Пакетбот.
Сумний сірий погляд.
- Вони розносять заразу.
Лисий погойдався на своїх широких ступнях, тоді став на коліна, витягнув напружені руки з розставленими пальцями і обхопив ними акваріум, притулившись чолом до скла.  Почувся дивний утробний стогін, лопатки Лисого заворушились, плечі затремтіли. Риби почали стукатись об скло, тягнутись ротами до його лисої голови.
Пакетбот встав на коліна і обійняв його холодне гладеньке тіло. Смужки ржавої води з мокрого одягу прокотились рельєфними ребрами, по хребту, по сідницях Лисого, і він затремтів сильніше, наче від лоскоту. Його голос почав хрипнути.
- Їх скоро зовсім не залишиться. Вже давно ніхто не приносить мені нових, здорових риб.
- То… давай, давай я тобі принесу – не думаючи, сказав Пакетбот.
Лисий відпустив акваріум і тепер стискав довгими пальцями руки Пакетбота. Його зябра закривались і відкривались, рухалась зморщена бліда шкіра, оголюючи червону плоть.
- Ти не повернешся – сказав Лисий.
Пакетбот хотів заперечити, але задумався, що той мав на увазі. Куди не повернешся?
- Залишся зі мною – знову заговорив Лисий, піднімаючи голову. – залишся, тобі тут буде добре. Тут є дзеркало, ванна, багато води, акордеон. Тут світло.
Пакетбот відсахнувся і встав, задкуючи до ванни. А Лисий знову схопив його руки і повторив:
- Залишайся.
Різким несподіваним рухом він посадив Пакетбота на бортик ванни, нахилився і з силою вкусив за шию. Навіть не вкусив, а швидше порізав. Його зуби були гострі, як лезо ножа, і він залишав ними на шкірі паралельні порізи.
Пакетбот виривався і смикався, але його ноги безпомічно ковзали по слизькій, покритій уламками скла підлозі. Нарешті він відштовхнувся ногою від величезного скляного бутля з водою і той захитався. Пальці Лисого зімкнулись ще сильніше, його коліна затиснули коліна Пакетбота. Почувся гуркіт і брязкіт розбитого скла.
Вода хлинула з банок і з акваріуму. Важко падали на кахляну підлогу, бились і помирали величезні хворі рибини. Пакетботу здалось, що вони кричать. Чи то він сам закричав, коли Лисий знову вкусив його за шию, цього разу з іншого боку. Він різав шкіру зубами і відразу ж, не відриваючи холодних міцних губ, лизав ранки язиком. Шкіра боліла і пекла так, ніби слина Лисого була отруйна. Пакетбот задихався. Він смикнувся і сильно вдарив Лисого коліном у пах, але той лише зіщулився і ледь чутно застогнав, все ще міцно тримаючи хватку.
Туман заходив у сірі вікна і ворушив мереживо.
Пакетбот відчув, як порізи на шиї починають відкриватись і закриватись.
Лисий розслабив ноги, повільно видихнув, і два тіла, перевалившись через бортик ванни, безсило упали у воду, яка цілком накрила їх , коливаючись і вихлюпуючись на підлогу, на закривавлене скло і помираючих риб.

Епілог.
Пост Ванна Кімната.
Віконні рами зі стуком падають, відвалюючись від стін, ніби старий пластир від тіла. Цей будинок розшаровується, оголюючи свій скелет вітрам і порожнечі. Навіщо він приніс сюди усіх своїх незліченних слимаків, і порозвішував всюди? На стінах, у ванні, під ванною, на дзеркалі, навколо дверей, на плінтусі, під умивальником. Тепер постійно стоїть і дивиться як вони дихають, як ритмічно опускаються і піднімаються їхні крихкі мушлі. А тінь його лежить під ногами, asking for quarter, беззахисна. Хто збереже її від туману, від хронічно розсіяного світла.
Коли всі нарешті покинули це місце, крім нього, під фундаментом починають проростати зерна, які сотні років чекали і боялись. Величезні білі ромашки просвердлюють трухляве дерево підлоги своїми стеблами, ніжно обвиваючи його ступні і гомілки, розпускаються, розкриваються в туман. Тінь ховається в траву. Довго йому ще чекати. Коти повернуться в цей будинок лише тоді, коли сонце висмокче звідси всю вологу. Посідають по кутках на перекошені меблі, посідають йому на голий живіт, голі груди, покладуть голови на тверді коліна і будуть гріти його виснажене тіло. І коли йому нарешті стукне тридцять сім, і він не витримає цього, найбільший кіт скаже «Ну, все, тридцять сім тіла. По Цельсію. Вологість повітря рівно 35 %. Смерть настала о 21.13»