Жизнь, отданная небу. Гл. 17

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..               
                ГЛАВА  17
      
     Нещодавно одна з моїх читачок моїх мемуарів висловила, з заздрістю, таку думку:
     – Як же Вам поталанило в житті – Ви поринули та пізнали побут та життя різних республік, різних верств населення такої величезної імперії, як Радянський Союз!..
     І то таки так! Якщо порівнювати побут, умови життя, вікові традиції населення, яке жило в пустелях Приаралля, в горах Кавказу, в горах Паміру, на території України, або країн Прибалтики – в очі одразу впадала відмінність в житті народів цього штучно створеного конгломерату – СРСР!.. Навіть силоміць насаджена комуністична рівність усіх народів Союзу не могла викорінити з вікової пам’яті кожного народу особливості виникнення та самобутності розвитку свого суспільства!..
     Тож, коли я опинявся, хоч-не-хоч, з-за специфіки своєї професії, на території різних республік Союзу – доводилося вивчати та підкорюватися всім тим правилам, по яким жило місцеве населення!.. І якщо на початку це викликало невдоволення, якийсь супротив, то з часом ти починаєш розуміти, що твоє перебування в цьому місці надто короткочасне, а місцеве населення жило тут і житиме надалі завжди і це їх земля, їх побут, уклад життя і ти повинен поважати це!.. Зараз, коли всі події  мого мандрівного життя вже дуже давно в минулому і доводиться добре напружувати свою пам'ять, щоб поділитися тими знаннями та досвідом, якими мене нагородило життя – я розумію, як же мені пощастило отримати таку неординарну професію і такий безмежний запас побаченого!..
     От тому мабуть і виникає негайно бажання розповісти, для порівняння, про два епізоди льотної праці в двох абсолютно різних республіках – Казахстані та Литві!..
     Більша частина населення Казахстану вихована на традиціях Сходу, а побут та умови життя підкорюються нелегкому життю в пустелях Каракум та Кизилкум, а також підгір’я Алатау та Тянь-Шаню. Тоді як Литва знаходиться в центральній частині Європи і населення виховане на культурі християнства, а побут зумовлений помірним кліматом центральної Європи.
     Кінець літа 1968-го року, наш екіпаж – командир Міладій Михайлович Арбузов і я (молодий другий пілот) поставлені в наряд, як резервний (чергувати). Знаходимося в штурманській кімнаті в очікуванні якого-небудь спец заказу. Щоб скрасити час в очікуванні, граємо в шахи – я, як звично, програю, зате навчаюся. Складається враження, що сьогодні ми зостанемося без нальоту… Так досиділися до обіду і вже в їдальні, коли їли окрошку та біфштекс – нас несподівано і негайно викликали в кабінет до командира, тому швиденько та чортихаючись поковтали що було на столі і бігом до комески. Командир озвучив нам отриману радіограму:
     – «Терміново підготувати люксовий літак для спецрейсу по маршруту: Аральськ – Каскакулан – Нукус, з Алма-Ати вилетів «літерний» рейс з державною делегацією для участі в торжествах в столиці Каракалпакії»!..
     Для невеликого районного центру, яким був на той час Аральськ, це була неординарна подія! Усі технічні служби аеропорта були кинуті на підготовку цього спец рейсу! Трохи пізніше нам повідомили, що серед пасажирів державної делегації – головний редактор центрального органа Компартії Казахстану газети «Казахстанська правда», член ЦК Компартії Казахстану, секретар ЦК комсомолу Казахстану, другий секретар Обкому партії Кизил-Орди, Герої Соцпраці – жінка-агроном та молода доярка… Нажаль, за давністю – прізвищ вже не пам'ятаю, а от посади і навіть обличчя запам’ятав на все життя.
     До моменту прибуття «літерного» літака ІЛ-14 з Алма-Ати, наш літак АН-2 (варіант «люкс») вже стояв на пероні в очікуванні високих гостей, маршрут  був прокладений, штурманський розрахунок я підготував. Коли виконували посадку пасажирів в наш літак, персонально перезнайомилися – доволі прості, з гумором, люди!.. Але виникли непередбачувані зміни у вже запланованому польоті… Необхідно було виконати незаплановану посадку в селищі Каскакулан, щоб забрати на борт відомого бригадира рибаків – Героя Соцпраці. Це, до речі, додасть масу клопоту і несподіванок не тільки нам, як екіпажу, але й багатьом іншим людям, задіяним в цьому перельоті!..
     Після посадки в цьому рибацькому селищі Каскакулан довелося очікувати більше двадцяти хвилин поки не прибув славетний рибак… Після злету та набору розрахованої висоти довелося знов зробити розрахунки, щоб уточнити точний час прибуття в аеропорт Нукус. З прикрістю дізналися – для успішного виконання завдання нам не вистачало хвилин двадцять денного часу, а дозволу для польотів ніччю наш екіпаж не мав!.. Та ще й до всього нам по розрахункам вже не вистачало денного часу і для повернення в Аральськ!.. Негайно доложили по рації диспетчерам в Аральськ про такі обставини «літерного» рейсу. І вже через кілька хвилин отримали наказ – виконати вимушену посадку на місцевому ґрунтовому аеродромі селища Кизилкум, де були нормальні умови для ночівлі державної делегації, а місцеве керівництво буде попереджено по радіозв’язку!..
     Тож вже через півгодини ми благополучно сіли на аеродромі Кизилкум. Місцеве керівництво зустріло нашу делегацію шикарно – були і квіти, і музика (такі високі гості не часто відвідують цю глибинку)!.. Дякуючи такому несподіваному збігу обставин, місцеві мешканці раптом мали щастя бачити та поспілкуватися з одним із вищих партійних керівників рідної республіки!.. Та і вся делегація – дуже поважні люди!.. Було вирішено – розмістити нас  в будинку начальника аеропорта (дуже поважна людина в цьому селищі)!.. Справа в тім, що в радгоспі «Кизилкумський» функціонував аеропорт МПЛ (місцеві повітряні лінії) і кожного дня сюди виконувалися пасажирські рейси, згідно розпису.
     Я завжди захоплювався гостинністю казахів – от і зараз нас провели в великий зал, де вся підлога була устелена яскравими товстими килимами і кожному гостю були покладені великі подушки, а всі розмістилися навколо великої скатертини, теж розстеленої на підлозі. На цій скатертині стояло велике блюдо з виноградом та яблуками, а також ваза з вершковим маслом та сиром, а поряд таця зі складеними акуратно скибками порізаного хліба. Коли всі розмістилися  навколо скатерті, я звернув увагу – навколо цього достархану знаходилися тільки чоловіки, а в делегації ж були дві жінки-Героїні. Тож тихенько, на вухо, запитав у командира:
     – Куди поділися жінки?
     – А вони на жіночій половині дому, їм не можна знаходитися за одним столом з чоловіками, – тихо відповів командир!..
     Поки надворі білували барана і готували м'ясо для бешбармаку, нам принесли великий самовар і жінка коменданта стала розливати по кесайкам чай, додаючи туди молоко. Треба визнати, чай був дуже смачний!.. Усім процесом за достарханом керував хазяїн дому (комендант аеропорту). Ще як тільки ми розсілися навколо достархану він запитав у редактора (адже він  очолював делегацію):
     – Як будемо обідати – по казахськім звичаям (брати їжу руками), чи по-російськи (з виделками та ножами)?
     Той посміхнувся і запитально глянув на мого командира ( серед усіх в кімнаті були тільки двоє не казахів – командир та я)? Міладій Михайлович тільки руки розвів:
     – Ми в гостях у казахів, тож повинні і будемо коритися вашим звичаям. -- А мені тихенько прошепотів: – Спостерігай уважно за мною і роби як я, щоб не образити хазяїв…
     Крім самовару та солодощів з’явилися пляшки з горілкою, коньяком, вином та одразу виникла проблема – голова делегації пожалівся на хвору печінь, тож алкоголь для нього під забороною!.. Як ми і очікували у всіх членів делегації знайшлися якісь захворювання!.. Коротше кажучи, з усіх хто сидів за достарханом, тільки бригадир рибаків (дебелий мужик – зріст коло двох метрів та вагою за центнер) та ми з командиром (все ж пілоти) мали змогу піднімати та спорожнювати стакани!.. Що ж, довелося мужньо долати несподівані труднощі…
     А трохи пізніше довелося освоїти на практиці ще одну особливість національної традиції – коли занесли величезну тацю з приготованим бешбармаком, то на окремій тарілці лежала відварена голова цього барана!.. Отут я й пізнав щось нове про казахську гостинність!.. Виявляється, щоб розкласти голову барана треба мати неабияке вміння та звичку!.. Для виконання цієї процедури був запрошений самий поважний аксакал з місцевих!.. Він повинен був розібрати в потрібній черговості цю голову та подати кожному гостю, зважуючи ієрархічне положення кожного!.. Та як же я був здивований – нас визнали самими почесними гостями і нам подали першим очні яблука цього барана!!! Командиру праве око – мені ліве!.. От, якби я хотів побачити вираз свого обличчя в той момент – та я бачив тільки посмішки усіх в кімнаті та очікування нашої реакції!.. А я, в цей час  уважно спостерігав за командиром, який спокійно ковтнув око і запив коньяком! Ух! Діватися нікуди – довелося повторити трюк за командиром і, виявилося, нічого страшного!.. Зате яка повага від казахів – навіть радо аплодували нам!.. А далі, як за звичай – бенкет і велика повага до нас, всі за столом розмовляли тільки російською!.. А коли бенкет скінчився – зібрали достархан і постелили всім чисті постелі тут же на долівці і ми лягли спати.
     А вранці, після легкого сніданку та чаю, злетіли та взяли курс на Нукус з докладом на свою базу і диспетчерській службі Нукусу про розрахунковий час прибуття на аеродром Нукус… Ми ще не знали і навіть не здогадувалися, що попереду у нас ще один іспит в цьому польоті!..
     Коли до прибуття в Нукус зосталося п'ятнадцять хвилин льотного часу, раптово повністю зник радіо зв'язок!.. І хоча на літаку знаходилося кілька різних радіо станцій, ми не могли зв’язатися ні з Нукусом, ні з Аральськом!.. Тож одразу згадали – серед польотної документації на літаку мається посібник, в якому розписані дії екіпажу на випадок виникнення надзвичайних подій під час польоту. Та нам й без нього було відомо, що робити в нашому випадку!.. Нам потрібно було витримувати висоту польоту, яку задала диспетчерська служба Нукусу та бути над аеродромом точно в розрахований час. Ми так і зробили і наш літак був над аеродромом точно в розрахований час, пролетіли над злітною смугою, покачали крилами і коли виконали захід строго по схемі аеропорта Нукус та виконали посадку!..
     В кінці пробіжки по посадковій смузі побачили, що до літака несуться два спец автомобіля – тож слідуючи за ними ми й зарулили на дальню стоянку. Коли я відкрив вхідні двері літака, то побачив офіцера, який представився співробітником КДБ і запропонував нашим пасажирам пройти в під’їхавший автобус. Як тільки автобус від’їхав, офіцер забрав у нас усі документи. Нас розсадили в різні авто і відвезли в аеропорт, де завели в різні кімнати, дали ручки та чисті аркуші паперу. Довелося кожному окремо посекундно описати усі події цих нещасливих днів. Поки ми були на дізнанні, бригада інженерів-радистів перевірила літак та підтвердила повну відмову радіостанцій. За ніч літак відремонтували і наступного дня ми перелетіли в Аральськ!.. За добре виконання цього завдання нам була оголошена подяка!!!
     А про роботу в Прибалтиці – в наступній главі!..

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ       - 2018-й рік
    перекладено українською мовою  - 2025-й рік