Титан и каша

Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/11/18/1927

Жив та був собі Титан,
а Титан - великий пан,
та він каші наварив
і в печі її томив,
і ложечки роздавав,
а кому наготував?

Як сорока сорочатам?
А ті стануть куштувати,
тому дав і цьому дав,
більше хто отут пищав
і усім він роздавав,
а для цього не бажав.

А чому він не бажав
і не всім приготував?
Бо старі образи,
то така зараза,
не дають спокою,
ані каші знову.

Нема каші – не біда,
бо в Зевеса є своя,
готувала кашу Гера,
помагала скільки треба,
а у Зевеса для каші
ложка знайдеться і масло.

Тож голодним не лишався
і зовсім не ображався,
бо наварять скільки треба,
як буде у ній потреба,
нагодують хоч кого,
у двір кого принесло.

Дражниться тепер Титан:
“Тобі каші я не дам,
бо ж від газу усував,
коли кашу готував,
може кеша добував,
але ж усім роздавав.

А як куди й що було:
ховай камінь – всюди скло…”
В кухні дах бував скляний,
то ж кидатися не смій,
бо все видно навсібіч:
тільки каша, тільки піч.

Лиш дрова, а ще Титан
зварить каші всім казан
і дрібноті роздає -
він же кашу готує
і подражниться ще трішки,
щоб Зевесу на горішки.

Іще трохи так було,
Титан, думай, бо є зло:
за поребриком – Аїд,
що себе лякав і світ,
не злякавсь колись Титан,
заслужив нектару джбан.

А тепер мисочку каші,
заслужив і миски кращі,
Титан завжди буде: “За!”
За країну - ось мета,
як боронять всі боги:
буде захист до снаги!

Продовження: http://www.proza.ru/2019/01/27/1822
13.12.2018.-16.12.2018.
Картинка із інтернету.