Жизнь, отданная небу. Гл. 18

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..               
                ГЛАВА  18

     Зараз сиджу і роздумую, про який же епізод з мого минулого життя льотчика малої авіації розповісти, щоб підкреслити разючу, показну відмінність побуту, умов життя, традицій, склавшихся віками в різних республіках величезної імперії під назвою – СРСР. А таки ж то правда – відмінності великі… Коли зштовхуєшся з цим вперше, навіть губишся, бо боїшся зробити десь промах та мати глупий вигляд… Дійсно, різниця між Сходом і Заходом – величезна. Це я відчув на повну, коли повернувся додому, в Україну після довгого часу праці в Середній Азії.
     Міністерство ЦА України раптом вирішило послати кілька літаків в Прибалтику для допомоги братній республіці в сільському господарстві. Після доволі складного перельоту з Полтави до Вільнюса з посадкою та заправкою в Мінську, наші екіпажі кілька днів відпочивали та знайомилися з архітектурою і визначними пам’ятками столиці Литви.
     Бродячи по старовинним вулицям стародавнього міста, я дивувався збереженому до наших днів колориту епохи старовинного європейського міста. З задоволенням одвідав картинну галерею давніх майстрів, яка знаходилася в соборі Петра і Павла! Там же, в соборі, прослухав органний концерт, а також, у виконанні кращої оперної співачки Литви, відомий музичний твір – «Ave Maria»!.. Я був в захваті від побаченого та почутого!!!
      Справа в тім, що вперше я побував на органному концерті в Москві, в 1966-му році. Я тоді їхав в Алма-Ату після закінчення льотного училища ЦА. І з того часу я закохався в звуки цього інструменту – в усіх містах, куди мене закидала  моя доля, я завжди розшукував зал, де можна почути звуки органа і обов’язково відвідував ті концерти – в Алма-Аті, Києві, Ризі, Вільнюсі, Харкові, Кракові, Хельсінки, а яких виконавців я мав щастя прослухати!!!
     Та нарешті всі наші екіпажі розподілили по господарствам і мій екіпаж був направлений в Нові Окмяни (Науйойі-Акмяне – литовська назва). Це районний центр, навколо якого знаходились колгоспи та радгоспи, де ми будемо працювати. Тож посадка на одному з польових, ґрунтових аеродромів. Одразу після розвантаження літака та розміщення екіпажу, мене запросили в контору, в кабінет директора радгоспу. Чоловік років шестидесяти, з спортивною фігурою і постійною посмішкою на обличчі – представився  та після міцного рукостискання запропонував мені сісти в крісло, а секретарку попросив принести каву. Під час цієї дружньої бесіди, а вона була доволі довгою, він з зацікавленням випитував та вислухував все про мене, про Україну, про нашу працю в інших республіках СРСР.
     Коли я розповів йому про метод нашої праці (злет до сходу сонця і заключна посадка з заходом сонця), він раптом засміявся та спокійно попередив:
     – В нашому господарстві строго додержуються трудового законодавства, одразу при вході в контору, на стіні, висить розпорядок робочого дня. Тож ми живемо та працюємо тільки згідно цього розпорядку!
     Якщо чесно, то я був шокований, коли, виходячи з контори, ознайомився з тим розпорядком і до кінця не повірив тоді, що вони живуть строго дотримуючись законів – робочий день повинен був розпочинатися в 08.00, а закінчуватися о 18.00 і час обіду – дві години!.. А вже наступного дня я зрозумів – можна жити, і це чудово, дотримуючись законів, чесно працювати і поважати кожного робітника, незалежно від займаної посади!!! Мабуть тому це було одно з найкращих сільських господарств Литви!..
     Вранці, чергове авто разом з агрономом під’їхало до готелю в 07.45, а не в 05.00, як розраховували ми і нас підвезли до їдальні. Ото була сцена – біля вхідних дверей їдальні спокійно стояли всі робітники радгоспу на чолі з директором!.. А рівно о 08.00 двері їдальні відчинилися і директор запросив нас, як своїх гостей, ввійти першими!.. Виявляється, радгосп надавав усім робітникам, незалежно від займаної посади, безоплатні сніданки та обіди!.. І що нас особо приємно здивувало – усім, без винятку, наливали один кухоль пива (і поки ми працювали в цьому господарстві, я ні разу не побачив, щоб хтось перебільшив цю норму)!.. От тільки нам, оця норма пива, видавалася ввечері – після польотів… А шо поробиш – за штурвалом пити алкогольне не дозволено!..
     Зараз хочу підкреслити – як же приємно та легко було літати чітко по годинам, дотримуючись розпорядку дня!.. Так, ми втрачали в нальоті, в заробітку, але ж як вигравали в збереженні здоров’я, не розтринькували даремно наші дорогоцінні нервові клітини!.. Ми не боялися ніяких перевірок, інспекторів – ми літали тільки по правилам, не порушуючи ніяких наших керівних документів!.. На жаль, в цьому господарстві ми літали недовго – бо був невеликий об’єм робіт…
     Тож ми перелетіли на новий ґрунтовий аеродром і одразу ж стикнулися з проблемами. Цей аеродром по своїм розмірам та розташуванню можна було назвати тільки умовно пригідним до експлуатації… З одної сторони злітна смуга закінчувалася за п’ятдесят метрів від непрохідної лісової хащі, яку відділяв рів шириною та глибиною до трьох метрів, а з іншої сторони смуга закінчувалася в містечку між житловими будинками!.. Дякуючи великому досвіду, я зміг приземлитися на такому обмеженому майданчику. Справа в тім, що зі сторони міста злітно-посадкову смугу перетинала лінія електропередач, тому піти на другий круг при посадці майже неможливо!..
     На аеродромі нас вже чекали голова колгоспу та головний агроном з місцевим парторгом. Вони наочно побачили, як ми кілька разів намагалися виконати посадку і тому клятвено  пообіцяли до ранку побудувати стоянку для літака, а лінію електропередач закопати під землю. Наш авіатехнік з агрономом одразу розпочали розмічати майбутню стоянку, яка знаходилася за двадцять метрів від великого дерев’яного будинку, де ми будемо мешкати. А в цей час молодий парторг (росіянин Ваня) відізвав мене подалі вбік, щоб побалакати віч-на-віч:
     – Командире, ви будете жити тут разом з хазяями – корінними жителями, їх предки після війни були заслані в Сибір, де й загинули, тож відношення до
Радянської влади у них особливе та, я думаю, до Вас претензій у них не буде.
     Коли ми позаносили свої особисті речі в будинок і розмістилися в окремій кімнаті, я вирішив запросити колгоспне керівництво на вечір в гості, щоб закріпити наше трудове співробітництво – для цих цілей ми завжди при вильоті брали з собою горілку з перцем, українські сало, ковбаску. Запрошення було прийняте і ввечері все керівництво з добрим запасом місцевого домашнього пива прибуло до нас!.. Особливо їх здивував накритий стіл з українськими наїдками та українською горілкою з перцем!.. Вечір провели в теплій, дружній атмосфері!.. Відмічу також, вже надвечір наступного дня аеродром був приведений до вимог наших документів і ми змогли виконувати польоти в звичному режимі – від сходу до заходу сонця.
     Але вже через два дні трапилася дуже неприємна пригода!.. Того дня, вперше, вітер віяв зі сторони містечка і ми вимушені були виконувати злет з курсом на жилі будівлі!.. Після відриву літака, набираючи висоту, пролітав над будівлями на висоті біля тридцяти метрів. Будучи впевненим в надійній роботі двигуна, впевнено виконував польоти. Та, раптом, на п’ятому польоті почув звук сильного удару по лівій стороні пілотської кабіни. Після виконаного польоту та посадки я особисто заліз по стрем’янці, щоб обдивитися облицювання літака – трохи нижче нижніх стекол кабіни знайшов велику вм’ятину в обшивці пілотської!.. Відкіля вона виникла ні я, ні технік не могли зрозуміти… Після заправки знов порулили на злет та тепер, інстинктивно, дивлюсь в ліве нижнє скло, а другий виконує політ. Пролітаємо над першими жилими будівлями, висота біля двадцяти метрів і знову сильний удар просто в нижнє скло кабіни!.. Скло удар витримало, але все в тріщинах!.. За долі секунди встиг помітити фігурки двох пацанів, що бігли між будинками в садок!..
     Після посадки зарулив на стоянку і об’явив перерву, а сам сів до чергового авто і попросив водія одвезти мене в контору до голови. Коли зайшов в приймальню, секретарка попередила – у голови нарада з перевіряючими з Вільнюса!.. Зрозумів, що їм не обов’язково знати про таке НП з літаком, тож попросив секретарку сказати голові, на вушко, що його хоче бачити, терміново, командир літака. Коли він вийшов з кабінету і ми усамітнились, я про все що трапилося на аеродромі йому розповів і попрохав не здіймаючи зайвого шуму забезпечити безпеку польотів. Він завірив, що через пару годин приїде на аеродром. Дійсно, тільки-но ми пообідали в кафе та приїхали до літака, «Уазик» голови вже стояв біля нашого дому, а парторг запросив нас в кімнату, де ми мешкали.
     В кімнаті знаходилися голова, головний агроном, парторг, дві жінки та два переляканих пацана.
     – Ну от, командире, вирішуй сам, що робити з цими паразитами, це вони змайстрували самопал і вирішили збити твій літак!..
     І голова передав мені отой саморобний пістолет. Беру його в руки, а в голові одразу спомини дитинства – скільки ж таких самопалів робив з друзями в шкільні роки… Роблю дуже серйозний вираз обличчя, насуплюю сердито брови та оголошую:
     – Так, справа державної ваги, так можуть діяти тільки шпигуни, диверсанти. Мене, як командира літака хотіли вбити – виводьте цих диверсантів, я зараз заряджаю цей пістолет і повинен розстріляти їх, таке пробачати неможливо…
     Да-а-а, згадую вираз їх облич та квадратні очі… Першим не витримує парторг – починає гучно реготати, а за ним і всі в кімнаті заливаються сміхом!.. Коли перелякані, але щасливі мами уволокли своїх хуліганів додому, голова оголосив:
     – Командире, завтра, в суботу працюємо тільки до обіду, а потім ми запрошуємо Ваш екіпаж в міністерську сауну, щоб мирно та по-дружньому розрулити цей міжнародний конфлікт!..
     А наступного дня ми, по рації, викликали нашого командира ланки – Миколу Павловича Пінчука (це наш усіма цінуємий аксакал) і обідати нас вивезли в такі лісові хащі, справжні джунглі!.. Коли ми повиходили з авто, то побачили старий-старий, дерев’яний, весь покритий мохом будиночок! Та коли зайшли всередину, одразу зрозуміли – це по-міністерськи!!!
     Зліва – оснащена усім необхідним кухня, далі банкетна зала з різною дубовою меблюю, величезний мармуровий камін! На столі різні види горілок, коньяків, вина, а на кухні кухарка готує щось смачне та пахуче! Одразу нас повели в сауну, попередивши, що пити будемо після сауни та купання в лісному озері. Так, міністри вміють відпочивати – от як нам пощастило, такі моменти не забуваються, тому іноді балую себе такими спогадами!.. І що цікаво, в яких би республіках Радянського Союзу ми не працювали, завжди, якщо знайдеш спільну мову з керівництвом господарства тобі дадуть можливість покористуватися міністерськими благами!..
     Як же добре, що наступний день був у нас вихідний та ми відіспалися і відпочили!..

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ        - 2018-й рік
    переклад українською мовою      - 2025-й рік