Верба и калина

Віє вітер понад полем
     з гори на долину
і похитує у полі
     червону калину.

Вербиця уже старенька,
     гілля нахиляла,
а калина молоденька
     ягідки скидала.

Із вітриськами гуляла
     буря сніговая,
це така зима морозна
     у полі гуляла.

Це така зима морозна
    та ще із снігами,
хилить гілля, стогнуть крони
    в полі стовбурами.

А калина молоденька
    ягідки зронила,
тільки густо, пишно, рясно
    себе снігом вкрила.

Вербиця була та давня
    й гіллячко ламалось,
та гілля упало в воду,
    струмком забиралось.

Та не вік же буревію
    полями гуляти,
скоро стане буйнесенький
    стихати й спинятись.

Прилетять сусіди з лісу:
    снігурі бокаті,
стануть ягідки червоні
    шукати й клювати.

Вийде дівча до криниці
     і до калиноньки,
назбирає в кошик ягід
     і гілок вербових.

А із гілочок, що всюди
    забрали струмочки,
навесні зростуть вербиці,
    біля води дочки.

Стануть там вербиці юні
    привіт посилати
і гілками молодими
    хитати й гойдати.

Не журись, стара вербице,
    не сумуй росою,
скидай слізоньки у річку,
    підуть за водою.

Напоїть роса, не сльози
    річку з берегами,
стануть у полі зростати
    верби з калинами.

16.01.2019.-18.01.2019.
Картина Надії Старовойтової.