Жизнь, отданная небу. Гл. 19

                ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..
               
                ГЛАВА  19

       Абсолютно впевнений, що кожна людина в своєму житті часто потрапляла в ситуацію, при якій її охоплював страх!.. І щоб перебороти його та з честю володіти собою після цього, потрібні неабиякі навички, вміння вірно оцінити ситуацію та тверезий розум!..
     З точки зору психології – страх, це природжений емоційний процес, з генетично завданим фізіологічним компонентом та конкретним суб’єктивним переживанням події! Причинами страху можуть бути – як реальна, так і уявна загроза! Страх мобілізує організм на таке поводження, при якому можливо нейтралізувати небезпеку, що раптом виникла! Деякі вчені, вивчаючи це явище з моральних позицій, відносять страх до шкідливих емоцій з поганими наслідками… А от вчені, які вивчають страх як біологічне явище, навпаки, рахують його дуже корисним – тому що страх попереджує про небезпеку!.. Та все ж, обидва ці підходи до емоцій страху забезпечують самозбереження індивіда та мобілізацію його сил і можливостей!..
     Людині зазвичай боятися небезпечних звірів та обставин, які випробувані  на особистому негативному досвіді, а це вже записане на рівні нервових клітин!.. В зв’язку з цим згадується один шалений день льотного життя, під час мого перебування та праці в Кизил-Орді. Взагалі-то той день починався як завжди – буденно, згідно щоденного розпорядку та плану польотів. Ніяких надзвичайних подій не очікував, та, виявилося, що день став надто стресовим і тримав наші нерви в напрузі до самого вечора!..
     В ті часи нам дуже часто доводилося виконувати польоти по обслуговуванні протичумних станцій. Вони були розміщені по всій території Казахстану та Кизилкумської пустелі. На них жили та працювали польові загони, які вели розшуки колоній мишей-полівок, ховрахів, пацюків. Справа в тім, що на цих гризунах часто живуть блохи, які можуть бути розносниками паличок чуми (Pasteurella Pestis)!.. Цих бліх необхідно було визбирувати в пробірки і негайно переправляти в Кизил-Орду, в лабораторію для досліджень – от для цього і існувала мала санавіація!
     Ми повинні були знайти з повітря в степу такий польовий загін. Того часу мобілок ще не було і нам сповіщали, приблизно (з радіусом до 100 км),   місце розташування даного табору. Літак  завантажували матеріалами, оснащенням, яке було потрібне загону, продуктами харчування, пресою і ми вилітали в напрямку передбачуваного місця базування загону.
     Коли знаходишся в степу, де завжди тиша, які порушують тільки спів птахів та стрекіт цикад і коників… Тож керівник польового загону повинен прислухатися, щоб вчасно почути роботу двигуна літака, який наближається до цього району… Як не дивно, звук працюючого двигуна літака можна почути за 30-50 км!.. От тоді необхідно узяти дзеркальце і направити сонячний зайчик в бік літака. Коли мені вперше розповіли про це, я не повірив та все ж, це таки правда. Коли летиш на літаку, а з землі на тебе направлять сонячний зайчик, це б’є по очах наче прожектор!..
     Крім того, приймаючий керівник повинен підібрати земельну ділянку пригідну для посадки та злету літака і встановити прапорець, щоб екіпаж міг визначити напрямок вітру біля землі…
     Того дня ми щасливо, доволі точно долетіли до місця розташування загону. Маючи доволі великий досвід підбору посадкових майданчиків з повітря, одразу визначив – даний майданчик вибраний не дуже вдало (була вибрана ґрунтова дорога з невеликим відворотом та ще й коротка). Та зробивши декілька заходів, вирішив таки сісти на цей майданчик (все ж поряд намети та вантаж для відправки)… Після доволі складної посадки, зарулив до наметів. І коли вийшов з літака, до мене одразу підійшла керівниця загону (жінка років п’ятдесяти, худенька, спортивної статури):
     – Пробачте, я не зовсім вдало підібрала майданчик для прийому літака і зрозуміла це, коли Ви вже сіли…
     – Та вже ж, це не авто, а літак… Ну то нічого, якось справлюся –  завантажуйте та будемо вилітати, бо в наряді після обіду ще одне завдання!..
     Коли в літак завантажили вантаж та ящик, в якому були складені пробірки з зібраними блохами, ми почали зліт. Злітна смуга була дуже коротка і тому закрилки випустив на максимум, а двигуну дав повний газ – коли відпустив  гальмівну гашетку, на повну відчув наскільки нерівна смуга!.. Літак нещадно трясло на вибоїнах, а ми почули сильний гуркіт!.. Тільки коли літак відірвався від землі я зміг обернутися і, з жахом, побачив, що ящик з пробірками перевернувся і пробірки розкидані по всій підлозі пасажирської кабіни і не відомо – розбиті вони, чи ні!.. Одразу в моїй пам’яті виникли спогади про пережиті мною дві епідемії чуми в Аральську – в 1966-му та 1967-му роках!!! Навіть зараз відчуваю той страх, що охопив мене в той момент!.. Одразу весь спітнів, швидко зачинив двері пілотської і, як тільки набрали висоту, викликав диспетчера Кизил-Орди і доповів про надзвичайну подію, що склалася на борту літака!..
     Хвилин через десять диспетчер передав – в аеропорту все буде підготовлено до зустрічі нашого літака!.. Нам забезпечили позачергову посадку і наказали рулити на спеціальний майданчик – подалі від аеропорта і пасажирів!.. А нам наказали не відкривати пілотську і чекати в літаку!..
     А в цей час до літака під’їхало спец авто та команда з п’яти чоловік в спецодязі, в протигазах (як інопланетяни), аварійно відкрили двері літака та зі шлангів обробили якимись препаратами пасажирську кабіну та почали збирати пробірки!.. На наше щастя ні одної розбитої, а їх кількість співпала з записом в паперах! Тож ми змогли з полегшенням здихнути та покинути літак!
     Та якщо читач дума, що наші пригоди на той день скінчилися, то це не зовсім так!.. Згідно з нарядом, після обіду, наш екіпаж повинен був летіти на Джезказган, але що то за спецрейс – нам не повідомили… Був наказ підготувати пасажирський літак та очікувати наказу на виліт в літаку… Чекали хвилин двадцять поки не під’їхало до літака міліцейське авто під назвою «Воронок», з нього вийшли три міліціонери  – майор і два сержанти!.. Коли я вийшов до них – майор передав мені пакет з документами і сказав:
     – Командир, зараз ми посадимо в літак дванадцять чоловіків, Ви їх доправите в Джезказган. Це ув’язнені, у яких сьогодні закінчується строк тюремного ув’язнення, тому їх потрібно доставити в Джезказган на поселення. Супроводжувати їх нікому, недостатньо кадрів – віддаю їх під Вашу опіку, з Вашим командуванням все домовлено!..
     Ну і що мені зоставалося робити? Мовчки розсадили всю цю веселеньку компанію в літаку, замкнули їм прив’язні ремені, замкнули вхідні двері літака і запросили дозвіл на виліт!.. А цей диспетчер-веселун ще й шуткує:
     – Якщо щось – доповідай…
     Зізнаюсь – страх десь в душі таки мав… Після злету другий пілот запропонував замкнути двері пілотської кабіни але я не дозволив – не хотів показувати свій страх (особливо перед такими особливими пасажирами). З перших же хвилин польоту я передав управління літаком другому пілоту, а сам, час од часу, спостерігав за своїми, такими незвичними пасажирами. Загалом, вони почували себе набагато спокійніше, ніж ми!..)) Дехто з них грав в карти, а інші, з цікавістю роздивлялися через ілюмінатори місцевість, над якою ми летіли, вели бесіди між собою. Раптом, один з них (чомусь я з самого початку польоту припускав, що він є ватажком, головним в цій ватазі) піднявся зі свого крісла та підійшов до відкритих дверей пілотської кабіни!.. Якщо чесно, серце в мене ойкнуло (інстинктивно кинув погляд на місцевість – мабуть на випадок вимушеної), а він просто запитав:
     – Командир, можна подивитися Вашу кабіну? Я ніколи не був в літаку – буде що згадувати в майбутньому!
     Звичайно ж, я дозволив йому піднятися в пілотську… Він уважно, з цікавістю все роздивлявся, дивувався такій кількості приладів, важелів, тумблерів, щось розпитував… Потім подякував за екскурсію, потис нам обом руки та спокійно пішов  на своє місце!.. А я, тільки подумки, подякував долі, що знов все закінчилося благополучно і цього разу!!!
     І тільки після посадки та передачі бувших «зеків» та їх документів прибулим в аеропорт Джезказган міліціонерам, ми змогли заспокоїтися та піти в ресторан повечеряти та прийняти по рюмочці коньячку, щоб таки заспокоїти свої нерви!!! А наступного дня, вже порожняком, повернулися додому в Кизил-Орду, щоб далі продовжувати свою льотну, таку неспокійну, але ж таку ярку, цікаву працю!!!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ        - 2018-й рік
    переклад українською мовою      - 2025-й рік